Sauromalus varius
| Sauromalus varius | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Плазуни (Reptilia) |
| Ряд: | Лускаті (Squamata) |
| Підряд: | Ігуаноподібні (Iguania) |
| Родина: | Ігуанові (Iguanidae) |
| Рід: | Sauromalus |
| Вид: | S. varius
|
| Біноміальна назва | |
| Sauromalus varius Dickerson, 1919
| |
Sauromalus varius — це вид з родини ігуанових, ендемічний для острова Сан-Естебан (Мексика) у Каліфорнійській затоці. Це найбільший із п'яти видів роду, і він знаходиться під найбільшою загрозою.
Це найбільший вид роду, сягає 61 см у довжину тіла та 76 см у загальну довжину та важить до 1,4 кг[2]. Його вважають хрестоматійним прикладом острівного гігантизму, оскільки він у три-чотири рази більший за своїх материкових аналогів[2]. Шкіра самця сіра з коричнево-жовтими плямами по всьому тілу, а обличчя сіро-чорне. Самка більш тьмяна на вигляд, з меншою кількістю плям. Забарвлення забезпечують майже ідеальний камуфляж проти деяких їхніх хижаків.
Ці великі ящірки, як відомо, нешкідливі для людини, тікають від потенційних загроз[3]. Коли його турбують, S. varius вклинюється в тісну щілину скелі, ковтає повітря та надуває своє тіло, щоб закріпитися. Самці сезонно й умовно територіальні. Велика кількість ресурсів створює ієрархію на основі розміру, де один великий самець домінує над меншими самцями. S. varius використовують комбінацію кольорів і фізичних проявів, а саме «віджимання», махання головою та роззявлення рота, щоб спілкуватися та захищати свою територію[3].
S. varius є денними тваринами, і оскільки вони ектотермічні, проводять більшу частину свого ранку та зимових днів, гріючись на сонці. Ці ящірки добре пристосовані до умов пустелі; вони активні при температурах до 39 °C[3].
Парування відбувається з квітня по липень, з червня по серпень відкладають від 5 до 16 яєць. Яйця вилуплюються наприкінці вересня[3].
Ці ігуани можуть жити 25 років і більше[3].
Ці ігуани воліють жити в лавових потоках і скелястих районах з закутками і щілинами, доступними для відступу в разі загрози. Ці території зазвичай вкриті креозотовим кущем і кактусами чолла, які складають основну частину їхнього раціону, оскільки тварина в основному травоїдна. S. varius живляться також листям, плодами і квітами однорічних і багаторічних рослин і навіть бур'янами; комахи є додатковою здобиччю, якщо їх взагалі їдять.
- ↑ Montgomery, C.E.; Hollingsworth, B.; Kartje, M.; Reynoso, V.H. (2019). Sauromalus varius. Т. 2019. с. e.T174485A1414919. doi:10.2305/IUCN.UK.2019-2.RLTS.T174485A1414919.en.
{{cite web}}:|access-date=вимагає|url=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ а б Case, T. J. (1982). Ecology and evolution of insular gigantic chuckwallas, Sauromalus hispidus and Sauromalus varius. Park Ridge, New Jersey: Noyes Publications. с. 184–212. ISBN 0-8155-0917-0.
{{cite book}}: Проігноровано|work=(довідка) - ↑ а б в г д Stebbins, Robert C.,(2003) A Field Guide to Western Reptiles and Amphibians, 3rd Edition. Houghton Mifflin Company, ISBN 0-395-98272-3