«Сіхорс» | ||
---|---|---|
USS Seahorse (SS-304) | ||
![]() | ||
Американський ПЧ «Сіхорс» | ||
Верф | ![]() | |
Під прапором | ![]() | |
Належність | ![]() | |
Порт приписки | Перл-Гарбор, Брисбен, Апра-Гарбор | |
Замовлення | 15 грудня 1940 | |
Закладений | 1 липня 1942 | |
Спуск на воду | 9 січня 1943 | |
Введений до складу флоту | 31 березня 1943 | |
Виведений зі складу флоту | 1 березня 1967 | |
На службі | 1943—1967 | |
Сучасний статус | 4 грудня 1968 року списаний на брухт | |
Бойовий досвід | Друга світова війна Тихоокеанський ТВД | |
Нагороди | ![]() | |
Проєкт | ||
Тип ПЧ | великий дизель-електричний торпедний ДПЧ | |
Основні характеристики | ||
Швидкість (надводна) | 20,25 вузлів (38 км/год) | |
Швидкість (підводна) | 8,75 вузлів (16 км/год) | |
Робоча глибина занурення | 90 м | |
Гранична глибина занурення | 120 м | |
Дальність плавання | 11 000 миль (20 000 км) на швидкості 10 вузлів (18,6 км/год) (надводна) | |
Автономність плавання | 48 годин на швидкості 2 вузли (3,7 км/год) 75 діб патрулювання | |
Екіпаж | 81 офіцер та матрос | |
Розміри | ||
Довжина найбільша (по КВЛ) | 95,05 м | |
Ширина корпусу найб. | 8,33 м | |
Середня осадка (по КВЛ) | 5,13 м | |
Водотоннажність надводна | 1 550 т | |
Силова установка | ||
дизель-електрична; 4 × головні дизельні двигуни Fairbanks-Morse Model 38D8-1⁄8[1] 2 × 126-секційні хімічні батареї типу Sargo[2] 4 × високошвидкісні електродвигуни Elliott з редукторами[1] |
||
Гвинти | 2 | |
Потужність | 2 740- 5400 к.с. | |
Озброєння | ||
Артилерія | 1 × 127-мм корабельна гармата 5"/51 | |
Торпедно- мінне озброєння |
10 × 533-мм торпедних апаратів 24 торпеди 2 × 1016-мм мінних загороджувачі (60 мін) | |
ППО | 1 × 40-мм зенітна гармата Bofors L60 1 × 20-мм автоматична зенітна гармата «Ерлікон» |
Історія служби | |
---|---|
Командувачі |
Cdr. Donald McGregor Lt.Cdr. Slade Deville Cutter Lt.Cdr. Charles Warren Wilkins Lt.Cdr. Harry Holt Greer, Jr. |
Операції | 8 походів |
Перемоги | 20 суден (72 529 т) |
«Сіхорс» (англ. USS Seahorse (SS-304) — американський підводний човен типу «Балао», що перебував у складі військово-морських сил США у роки Другої світової війни.
«Сіхорс» був закладений 1 липня 1942 року на верфі компанії Mare Island Naval Shipyard у Вальєхо, штат Каліфорнія. 9 січня 1943 року він був спущений на воду, а 31 березня 1943 року увійшов до складу ВМС США.
Підводний човен брав участь у бойових діях на на Тихому океані за часи Другої світової війни. Загалом «Сіхорс» здійснив 8 бойових походів, під час яких затопив 20 суден, що є шостим за результативністю[en] показником серед американських підводних човнів за часи Другої світової війни, поступаючись «Тангу», «Таутогу», «Сілверсайдсу», «Флешеру» і «Спейдфішу». Водотоннажність кораблів, затоплених «Сільверсайдом», становила 72 529 тонн, 12-те з найбільших досягнень за тоннажністю суден, затоплених американськими підводними човнами під час війни.
Загалом за бойові заслуги, проявлену мужність та стійкість у боях «Сіхорс» удостоєний дев'яти бойових зірок.
Після війни човен повернувся на Мідвей, звідси до острова Маре, де 2 березня 1946 року був виведений з експлуатації. ПЧ перевели до резерву Тихоокеанського флоту, де він залишався неактивним до кінця своєї кар'єри. 6 листопада 1962 року його перекласифікували на допоміжний підводний човен AGSS-304, 1 березня 1967 року виключили зі списку ВМС і 14 грудня 1968 року продали Zidell Explorations Inc., Портленд, Орегон, для утилізації.
Одним з потоплених суден стало "Індія-Мару", яке торпедували 15 квітня 1943-го біля північного узбережжя Нової Гвінеї.