Єлена Ніколаї

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколаї.
Єлена Ніколаї
болг. Елена Николай
Основна інформація
Повне ім'яболг. Стоянка Савова Николова
Дата народження24 січня 1905(1905-01-24)[1][2][3]
Місце народженняЦерово (Пазарджицька область), Князівство Болгарія[2][3]
Дата смерті23 жовтня 1993(1993-10-23)[3] (88 років)
Місце смертіМілан, Італія[2]
Роки активностіз 1932
ГромадянствоБолгарія[3], Італія і Королівство Італія
Професіїоперна співачка, акторка
ОсвітаAmerican College of Sofiad і Міланська консерваторія
ВчителіІван Вулпе
Співацький голосмецо-сопрано[2]
Інструментивокал[d]
Жанриопера
ПсевдонімиЕлена Николай

Єлєна Ніколаї (24 січня 1905, Церово — 23 жовтня 1993, Мілан) — болгарська оперна співачка, мецо сопрано, яка працювала переважно в Італії .

Біографія

[ред. | ред. код]

Єлєна Ніколаї народилася як Стоянка Савова Ніколова 24 січня 1905 року в селі Церово, Панагюрсько. У 1908 році помер її батько, мати поїхала вчитися на медсестру до США, а її та її брата Ніколу виховували їхні бабусі та дідусі в Панагюришті.[4] Закінчила Американський коледж у Самокові .[4] У той час майбутня Єлєна Ніколай твердо вирішила, що вона повинна вчитися співу, і так потрапила на великого вчителя та співака Івана Вулпе, який умовив її подати заяву до консерваторії. У першому конкурсі — співі вона виступила блискуче, але у другому — сольфеджіо та фортепіано, вона провалилася. Отримала двійку, як безнадійно немузична.

Єлєна Ніколаї їздила до Сполучених штатів Америки, де вона працювала, вивчала філософію та італійську мову в Оберліні, штат Огайо. Згодом у неї з'явилась ідея залишити університет і продовжити музичну освіту в Генуї. У 1929 році вона вступила до музичної консерваторії в Мілані, де навчалася співу з Вінченцо Пінторіно.[4] Під час навчання вона зазнає серйозних матеріальних труднощів, професор Пінторіно приймає її жити до свого будинку, а в 1937 році виходить заміж за його онука Андрія Маджіо.[4] Поступово Стоянка стала однією з перших студентів, які закінчили консерваторію з відзнакою.

У 1934 році вона почала використовувати псевдонім Єлєна Ніколаї, а згодом дебютувала у ролі Азуцени в «Трубадурі» Джузеппе Верді в Оперному театрі муніципалітету Сало. Всього за кілька сезонів вона стала однією з найбільш затребуваних співачок меццо-сопрано, за два десятиліття з 1938 року вона була першим мецо-сопрано в міланській опері «Ла Скала». У 1943 році, після початку бомбардування Мілана, Єлєна Ніколай повернулася до Софії, але після закінчення Другої світової війни знову працювала у Ла Скалі.[4]

У 1963 році вона добровільно покинула Ла Скалу і переїхала до Риму[4], продовживши кар'єру в кіно. Між 1963 і 1968 роками вона зняла сім фільмів[5], перший фільм, в якому Єлєна Ніколай знялася, був «Il boom» («Бум»)[6] за участі у головній ролі Альберто Сорді та режисером Вітторіо Де Сіка .

Вже сьогодні Єлєна Ніколаї вважається однією з найзначніших оперних співачок XX століття.

Померла Єлєна Ніколаї 23 жовтня 1993 року в будинку Верді в Мілані[4] побудованому легендарним композитором для останнього притулку музикантів у поважному віці.

Репертуар

[ред. | ред. код]

Протягом сезону 1934 / 1935 років, дебютувала з партією Азучени в «Трубадурі» Джузеппе Верді в невеликому італійському містечку Сало. Такий шанс випав через хворобу найвідомішої на той час меццо-сопрано Педерцині. І Єлєна Ніколаї замість сліпої Лаури співала в «Джоконді» Амілкаре Понкієлі у виставі, де грали відомі зірки Беньяміно Джильї та Джина Чиня. Це відбувалося в Кремоні — місті відомих скрипкових майстрів Страдіварі, Аматі та Гварнері.

Важливою для її кар'єри стала вистава «Кавалер троянди», проведена в Сан-Карло в Неаполі автором Ріхардом Штраусом. На репетиціях відомий композитор мав певні зауваження щодо співачки, але потім був надзвичайно задоволений. Після прем'єри Єлєна Ніколай протягом 22-ти сезонів була бажаним гостем у місті під Везувієм, виступаючи також у «Ла Скала».

Поступово болгарка зарекомендувала себе як найкраща виконавиця «Азуцени», «Амнеріс», «Адальгіза» в Нормі (з Марією Калас у головній ролі), Сантуза в «Сільській честі», «Деліла» в «Самсоні та Даліла» Каміля Сен-Сенса. Вона блискуче співає і Верді, і російських авторів (Марфа у Хованщині), і складний репертуар Вагнера: це перша Брунхільда на італійській сцені після війни.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Nicolai, Elena (1993). La mia vita fra i grandi del melodramma. Parma: Azzali. с. 200 p.
  • Карапетров, Константин (1969). Елена Николай. София: Наука и изкуство. с. 109.
  • Грозева, Вера (1981). Елена Николай. У Грозева, Вера (ред.). Срещи и интервюта с три поколения оперни певци на Вера Грозева. София: "Музика". с. 147—153.
  • Тихолов, Петко (1979). Елена Николай. Петко Тихолов.Към върховете на изкуството. София: "Музика". с. 478—489.
  • Іван Бенчев, Олена Микола — гіркий кубок успіху. С., 2006.
  • Олександр Абаджієв. Олена Микола. Найбільше мецо сопрано ХХ століття. С., Схід-Захід, 2011.

Конкурс «Єлєна Ніколаї»

[ред. | ред. код]

У 2013 році муніципалітет Панагюришті організував та провів перший у Болгарії конкурс на честь оперної співачки — Міжнародний конкурс молодих оперних співаків «Єлєна Ніколай». У ньому взяв участь 41 молодий оперний талант віком до 33 років. Перемогу здобув Беса Лугічі з Косова.

До складу журі першого Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків «Єлєна Ніколай» увійшли Христина Ангелакова, Дарина Такова, Калуді Калудов, Григор Палікаров та Бруна Баліоні — почесний член журі.

У 2014 році в Панагюришті також відбувся Міжнародний конкурс молодих оперних співаків «Єлєна Ніколай».

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  3. ↑ а б в г MyMovies.it — 2000.
  4. ↑ а б в г д е ж Абаджиев, Александър (2008). Оперните звезди на България. София: „Изток-Запад“. с. 45—55. ISBN 9789543214334.
  5. ↑ Сайт за кино IMDb. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 3 серпня 2019.
  6. ↑ Филмът Бум в сайта IMDb. Архів оригіналу за 17 квітня 2016. Процитовано 3 серпня 2019.