Іван Медек

Іван Медек
чеськ. Ivan Medek
Народився 13 липня 1925(1925-07-13)[2][3][…]
Прага, Чехословаччина[2][4][…]
Помер 6 січня 2010(2010-01-06)[1][2][…] (84 роки)
Прага, Чехія[5]
Поховання Бржевновський цвинтар[6]
Країна  Чехословаччина
 США[4]
 Чехія
Діяльність журналіст, письменник, музикант, музичний журналіст, політик
Знання мов чеська
Членство Committee for the Defense of the Unjustly Prosecutedd[7]
Партія Християнсько-демократичний союз — Чехословацька народна партія
Батько Рудольф Медекd
Мати Eva Medkovád
Родичі Антонін Славичекd
Брати, сестри Миколай Медек
У шлюбі з Ljuba Medkovád
Автограф
Нагороди

Іван Медек (чеськ. Ivan Medek; 13 липня 1925, Прага[8] — 6 січня 2010, Прага[9]) — чеський журналіст, спочатку музикознавець, співробітник Чеського камерного оркестру та Чеської філармонії, музичний публіцист, теоретик і критик, Брат Мікулаша Медека.

Життя[ред. | ред. код]

Життя в Чехословаччині[ред. | ред. код]

Дитинство він провів у Національному пам'ятнику у Віткові, яким керував його батько Рудольф Медек. Закінчив початкову школу в Карліні, Академічну гімназію в Празі (чотири роки) та Празьку консерваторію, яку йому довелося кинути після перевороту в лютому 1948 року через ворожість до комуністичної партії та нового утворення[10].

Під час Празької весни він приєднався до Чехословацької народної партії з метою її реформування, і незабаром після вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини з неї вийшов. Після 1969 року йому було заборонено публічну діяльність, а в січні 1977 року, після підписання Хартії 77 у грудні, був звільнений із Супрафонту. Потім він працював фельдшером у лікарні На Франтішку, а після чергового звільнення (знову ж таки з політичних міркувань) посудомийкою в ресторані «Pod Kinskou». Після низки допитів та нападів з боку Державної безпеки в 1978 році, коли його вивезли з Праги,[11] оглушили і залишили в лісі, він емігрував до Австрії[12][13].

Життя в еміграції[ред. | ред. код]

У Відні він підтримував контакти з дисидентськими колами в Чехословацькій Соціалістичній Республіці (Хартія 77, VONS), став кореспондентом «Голосу Америки» та співпрацював із «Вільною Європою» та іншими радіостанціями — BBC, Deutsche Welle, Radio Vatican. Він тісно співпрацював із мирянською католицькою асоціацією Анастаса Опаска Opus Bonum[14].

Після 1989 року був радником Чеської філармонії, радником міністра культури та головою Федеральної ради з питань радіомовлення та телебачення. У 1993—1996 роках працював в Канцелярії Президента Республіки Вацлава Гавела на посаді директора Департаменту внутрішньої політики, у 1996—1998 роках — керівником Управління (канцлером).[15]

З 1991 року — кавалер ордена Томаша Ґарріґа Масарика. У 1999 році нагороджений медаллю «За заслуги»[16]. У 2008 році він отримав премію журналіста імені Фердинанда Пероутки[17].

Його фейлетони можна було почути в ефірі Радіо Класик FM і чеської редакції ВВС.

Він помер 6 січня 2010 року і був похований на Бржевновському кладовищі[18].

Твори[ред. | ред. код]

  • MEDEK, Ivan. Hádejte 10x. [s.l.]: Panton, 1968. 46 s.
  • MEDEK, Ivan. Jak to vidím. Praha: Vyšehrad, 2003. 123 s. ISBN 80-7021-585-2.
  • MEDEK, Ivan. O čem přemýšlím. Praha: Bonaventura, 2004. 85 s. ISBN 80-85197-39-1.
  • MEDEK, Ivan. Děkuji, mám se výborně. Praha: Torst, 2005. 136 s. ISBN 80-7215-245-9.
  • MEDEK, Ivan; KOTYK, Petr. Malinký peníz na jeden telefonát do nového života. České Budějovice: Karmášek, 2010. 44 s. ISBN 978-80-87101-20-9.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://www.radio.cz/en/section/curraffrs/legendary-czech-broadcaster-ivan-medek-remembered
  2. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  3. ↑ а б в Český hudební slovník osob a institucí
  4. ↑ а б в Evidence zájmových osob StB
  5. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  6. ↑ BillionGraves — 2011.
  7. ↑ COURAGE Registry
  8. ↑ Zemřel Ivan Medek, kritik hudby i režimu a Havlův kancléř. iDNES.cz. 6 січня 2010. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  9. ↑ ČTK: Zemřel někdejší Havlův kancléř Ivan Medek [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.], 6. 1. 2010
  10. ↑ Archiv bezpečnostních složek, sbírka Svazky kontrarozvědného rozpracování, arch. č. KR-31279 MV
  11. ↑ Müllerová, Alena; Česká televize (2009). Albertov 16:00 : příběhy sametové revoluce. Praha: Nakl. Lidové noviny. ISBN 80-7422-002-8. OCLC 631679467.
  12. ↑ Výbor na obranu nespravedlivě stíhaných. Sdělení VONS č.7. Informace o Chartě 77. 29. květen 1978, roč. 1978, čís. 7, s. 4. Dostupné online [cit. 2008-12-19].
  13. ↑ Výbor na obranu nespravedlivě stíhaných. Sdělení VONS č.22. Informace o Chartě 77. 11. září 1978, roč. 1978, čís. 10, s. 6. Dostupné online [cit. 2008-12-19].
  14. ↑ https://neviditelnypes.lidovky.cz/spolecnost/osobnost-opustil-nas-ivan-medek.A100106_163846_p_spolecnost_wag. iDNES.cz. 7 січня 2010. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  15. ↑ Preclík, Vratislav (2019). Masaryk a legie (вид. 1. vydání). Karviná. ISBN 978-80-87173-47-3. OCLC 1107861342. Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 11 травня 2021.
  16. ↑ Ceny Ferdinanda Peroutky znají své držitele. Česká televize. Процитовано 12 травня 2021.[недоступне посилання]
  17. ↑ televize, Česká. Ceny Ferdinanda Peroutky znají své držitele. ČT24 - Česká televize (чес.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  18. ↑ Dulovič, Erik (5 лютого 2020). Chodějovský, Jan (Ed.). PAŘÍŽ 1919. Mírová konference očima poradců československé a polské delegace. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2017, 472 s. ISBN 9788074222702. Historický časopis. Т. 67, № 2. doi:10.31577/histcaso.2019.67.2.10. ISSN 2585-9099. Процитовано 11 травня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль