Альфред Ерну | |
---|---|
фр. Alfred Ernout | |
Ім'я при народженні | фр. Alfred Georges Ernout[1] |
Народився | 30 жовтня 1879[2][5][…] Лілль[1] |
Помер | 16 червня 1973[2][3][…] (93 роки) XIV округ Парижа, Париж, Франція[6] |
Країна | Франція |
Діяльність | класичний філолог, викладач університету |
Галузь | Латинська література і Італіки |
Знання мов | латина, давньогрецька, умбрська, народна латина, церковна латина, італьські мови і французька[7][8] |
Заклад | Колеж де Франс[9], Паризький університет, Практична школа вищих досліджень і Університет Лілльd |
Членство | Академія надписів та красного письменства (1973)[10] і Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей |
Посада | президент[d] і професор |
Нагороди | |
Альфред Ерну (фр. Alfred Ernout, 30 жовтня 1879, Лілль — 16 червня 1973, Париж) — французький філолог, професор (з 1916), член Академії написів (з 1934). Автор праць з латинської мови та літератури (зокрема один з найкращих етимологічних словників латинської мови), видання пам'яток латинської літератури.
Викладав в Лільському університеті і в Сорбонні, пізніше в Колеж де Франс (з 1944). Один із засновників асоціації ім. Гійома Бюде (1917), присвяченій дослідженням античності. Президент Паризького лінгвістичного товариства (1953). Найпопулярнішими є дві його праці: складений спільно з А. Мейе етимологічний словник латинської мови (1932) і написаний спільно з Ф. Тома нарис латинського синтаксису (1951). Здійснив також наукові видання текстів багатьох латинських авторів, зокрема Лукреція, Петронія, Плавта, Плінія Старшого та ін.