Батич Григорій Іванович
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Григорій Іванович Батич | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народження | 8 лютого 1958 | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Караганда, Казахська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 24 листопада 2008 (50 років) | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Львів, Україна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 178 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 71 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Україна
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | нападник | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 1975-1977 |  «Карпати» (Львів)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Григорій Іванович Батич (8 лютого 1958, Караганда, Казахська РСР, СРСР — 24 листопада 2008, Львів, Україна) — радянський футболіст, нападник, чемпіон світу серед молоді (1977), майстер спорту СРСР (1977).
Народився Григорій в казахському місті Караганда, де його батько Іван Батіг (прізвище, через помилку співробітника НКВД, який оформляв анкетні дані ув'язненого, було помилково записане як Батич і згодом залишилося офіційно)[1], який відсидів 10 річний тюремний термін за участь в рядах Української повстанської армії, перебував на поселенні. Там же, будучи учнем четвертого класу, почав займатися футболом у місцевій ДЮСШ[2].
У 1972 році сім'я повернулася у Львів і Григорій продовжив займатися футболом в ДЮСШ-4, спочатку в групі тренера Володимира Мандзяка, а пізніше у Ярослава Канича. Навесні 1975 року талановитого гравця запросили в дубль львівських «Карпат».
Незабаром молодий нападник отримав запрошення до юнацької збірної СРСР. У 1977 році, в складі збірної СРСР взяв участь у молодіжному чемпіонаті світу, що проходив у Тунісі, де радянська команда стала чемпіоном. Батич відіграв на цій першості 3 матчі, після чого несподівано, з діагнозом гострий апендицит, був госпіталізований і прооперований в місцевій клініці[2]. Переможний фінал проти однолітків з Мексики, Григорій змушений був дивитися з лавки запасних. За перемогу на молодіжній першості форварду було присвоєно звання майстра спорту СРСР (майстрів спорту СРСР міжнародного класу, з тієї команди, отримали тільки чотири футболісти — Володимир Безсонов, Андрій Баль, Валентин Крячко та Вагіз Хідіятуллін, що вже мали значки майстрів спорту).
Після тріумфального повернення з Тунісу, Батич отримує пропозиції продовжити кар'єру чи не від усіх клубів вищої ліги, але вирішив не поспішати з вибором, залишившись у Львові. Дебютував нападник у вищій лізі 10 листопада 1977, в матчі останнього туру чемпіонату «Карпати»—«Крила Рад» (Куйбишев). З наступного сезону став регулярно грати в основній команді, хоча через високу конкуренцію в лінії атаки, де грали такі футболісти як Володимир Данилюк, Геннадій Лихачов, Юрій Цимбалюк, часто доводилося виходити на заміну, при цьому забиваючи чимало важливих голів[2].
1982 року, після об'єднання «Карпат» з армійським клубом зі Львова, Григорій і ряд інших футболістів покинули команду, перебравшись в кишинівський «Ністру». Цей період став одним із найвдаліших у кар'єрі форварда. Молдавський клуб за підсумками сезону зайняв 2 місце у першій лізі і здобув путівку у вищий дивізіон. Сам же Батич, забивши 25 м'ячів, став найкращим бомбардиром «Ністру», встановивши клубний рекорд за забитими голами за сезон. В кінці року Григорій отримує запрошення перейти в київське «Динамо», але злякавшись високої конкуренції за місце в основному складі київського клубу, відповів відмовою[3]. У наступному сезоні закріпитися у вищій лізі кишинівська команда не змогла. Батич забив тільки п'ять м'ячів, втім і з цим показником став найкращим за забитими голами в команді. Після закінчення чемпіонату футболіст вирішив повернутися до Львова і з 1984 року, отримавши погони старшого прапорщика, став гравцем «СКА Карпати»[2].
Сезон 1986 року нападник провів у чернівецькій «Буковині», з 9 голами став найкращим серед бомбардирів в команді. Наступний рік відіграв в ужгородському «Закарпатті». 1988 року виступав за аматорський «Авангард» з Жидачева, грав на першість УРСР серед колективів фізкультури. У 1988 році був запрошений у знову відроджені «Карпати», за які провів 22 матчі в сезоні. Закінчував ігрову кар'єру в молдовському клубі «Зоря» (Бєльці).
Пішовши зі спорту, у складний пострадянський період, так і не зміг знайти себе у новому, позафутбольному житті. Останні роки зловживав алкоголем[3]. Помер Григорій Іванович Батич на 51-му році життя 24 листопада 2008[4].
Був одружений, але особисте життя не склалося. Колишня дружина Ірина та донька Анна проживають в Австрії[1].
- Чемпіон світу (U-20): 1977
- Переможець першості Першої ліги СРСР: 1979
- Срібний призер першості Першої ліги СРСР: 1982
- Бронзовий призер першості Першої ліги СРСР: 1984
- ↑ а б Батич: «Баля розумів із півпогляду». Архів оригіналу за 24 січня 2019. Процитовано 1 квітня 2012. [Архівовано 2019-01-24 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г Григорій Батич: Батько сидів за УПА. Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 1 квітня 2012. [Архівовано 2017-08-11 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Чемпіон світу з Караганди. Архів оригіналу за 27 жовтня 2012. Процитовано 1 квітня 2012.
- ↑ Не стало Григорія Батича
| ||