Бюро де Ла Рів'єр

Бюро де Ла Рів'єр
фр. Bureau de La Rivière Редагувати інформацію у Вікіданих
 
Народження: 14 століття Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 16 серпня 1400(1400-08-16)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання: Абатство Сен-Дені Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Французьке королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Жан II де Ла Рів'єрd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Ізабо д'Ангеранd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб: Marguerite d'Auneaud Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Simon l'Ainé Bureaud[2], Perrette de la Rivièred[2] і Jeanne de la Rivièred[2] Редагувати інформацію у Вікіданих

Бюро де Ла Рів'єр (фр. Bureau de La Rivière; бл. 1340 — 16 серпня 1400, Парижі) — французький політичний діяч, камергер і радник королів Карла V і Карла VI.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син Жана II де Ла Рів'єра (пом. 1346/49) та Ізабо д'Ангеран (пом. 1363).

Представник роду, засновником якого вважається Жан, з 1171 перший сеньйор де Ла Рів'єр. Ще в юності, в 1358, познайомився з дофіном — майбутнім королем Карлом V, з яким був приблизно одного віку, став його другом і довіреною особою. Карл, вступивши на престол, призначив Бюро своїм камергером і радником[3]. З 1365 — головний королівський камергер (змінив на цій посаді свого померлого брата Жана). 1376 року брав участь у мирних переговорах з англійцями.

У 1379 — один з воєначальників французької армії під час походу в Бретань.

За заповітом Карла V — член опікунської ради при малолітньому Карлі VI[4]. Наприкінці 1380 через обвинувачення у зносинах з англійцями його відсторонили від справ дядьки короля — герцоги Людовик Анжуйський, Іоанн Беррійський і Філіп Бургундський. Проте за радника заступився конетабль Олів'є де Клісон, який завдячував Бюро де Ла Рів'єру своїм призначенням на посаду. За оповіддю середньовічного історика, на очах у всього двору він кинув рукавичку, і ніхто не наважився прийняти виклик.

З 1388 року, коли Карл VI позбавився опіки герцогів, Бюро де Ла Рів'єр став одним із «мармузетів», групи радників молодого короля, які фактично керували французькою державою[5]. Однак 1392 року король збожеволів, і принци, дядьки короля, знову захопили владу. Бюро де Ла Рів'єра заарештували в своєму замку Оні, його володіння конфіскували. Утримували спочатку у Луврі, потім у Бастилії.

1394 року, в період тимчасового просвітління розуму, король зажадав до себе свого міністра. Дізнавшись, що того ув'язнено, Карл VI наказав звільнити Бюро де Ла Рів'єра (що й зроблено 31 січня) та повернути йому конфісковане майно. Однак король, для його ж безпеки, заборонив йому жити в столиці, і Бюро де Ла Рів'єр виїхав у свій замок Тур-дю-Пен у Дофіне. Потім йому дозволили повернутися.

Помер 16 серпня 1400 року в Парижі. Відповідно до волі короля Карла V похований у базиліці Сен-Дені біля його ніг разом із Бертраном Дюгекленом та Луї де Сансером[fr][6].

Володіння

[ред. | ред. код]

13 червня 1366 року отримав від короля сеньйорію Сезі (Césy) в Бургундії. 20 жовтня 1370 року купив у Перронелли, дружини Клемана Руо на прізвисько Трістан, сеньйорії Сен-Моріс-ан-Тізуайль і Корвол-д'Амбернар. 8 липня 1377 року купив у Жана Ла Персонн[ru] сеньйорії Марсі й Нанне.

Сім'я
[ред. | ред. код]

Дружина (весілля 8 березня 1360 року) — Маргарита д'Оно (бл. 1346—1418), дама д'Оно і де Рошфор (купила сеньйорію Рошфор 1380 року в Ізабелли де Русі, дочки Роберта де Русі[ru]). Діти:

  • Ізабелла, дружина сеньйора де Сен-Врена;
  • Шарль (пом. 1432), граф де Даммартен (1400—1402, за правами дружини), сеньйор де Ла Рів'єр, Воно, Рошфор, Кресі, Мондубло і Сесі, радник короля Карла VI;
  • Жанна, дама д'Єр, дружина адмірала Жака I де Шатільона[fr];
  • Жак (пом. 1413), сеньйор Шассі та Оно, камергер Людовика I Орлеанського.
  • П'єрета, дружина Гі VI де Ла Рош-Гюйона.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://roglo.eu/roglo?lang=fr;p=bureau;n=de+la+riviere;oc=111
  2. ↑ а б в г д Pas L. v. Genealogics — 2003.
  3. ↑ Vaughan, Richard (2009). Philip the Bold: The Dukes Of Burgundy. Boydell Press. с. 12. ISBN 978-0-85115-915-7. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 січня 2022.
  4. ↑ Ségolène de Dainville-Barbiche, Société de l'histoire de France (1992). Annuaire-bulletin de la Société de l'histoire de France. Librairie Droz. с. 50. ISBN 2-252-02843-2. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 січня 2022.
  5. ↑ Adams, Tracy (2010). The Life and Afterlife of Isabeau of Bavaria. JHUP. с. 9. ISBN 978-0-8018-9625-5. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 січня 2022.
  6. ↑ Hare, Augustus John Cuthbert (1859). Days near Paris. G. Routledge. с. 165. OCLC 1990492. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 січня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]