Бєльцький повіт

Бєльцький повіт
Губернія Бессарабська губернія
Центр Бєльці
Створений 1818 рік
Площа 5 543 км²
Населення 192 970 чоловік (на 1897 рік) осіб 

Бєльцький повіт (до 6 березня 1887 року — Ясський) — адміністративно-територіальна одиниця Бессарабської губернії. Утворений в 1818 році в складі Бессарабської області, а з 1873 року — губернії. Повітове місто — Бєльці.

Повіт займав північно-західну частину губернії. На півночі межував з Хотинським, на заході з Сороцьким, південному заході з Оргеєвським, півдні Кишинівським повітами Бессарабської губернії і на заході з Румунією. Площа повіту становила 4 871 версти² (5 543 км²).

Всіх населених пунктів в повіті було 539 (зокрема 204 селища і три містечка: Ришкановка, Скуляни і Фалешти).

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

На 1912 рік до складу повіту входило 10 волостей і 4 стани:

  • Болотинська волость — село Болотино;
  • Белецько-Слободзейська волость — село Белецько-Слободзея;
  • Глодянська волость — село Глодяни;
  • Забричанська волость — село Забричани;
  • Кишкаренська волость — село Кишкарени;
  • Копачанська волость — містечко Ришкаловка;
  • Корнештська волость — село Корнешти;
  • Скулянська волость — містечко Скуляни;
  • Унгенська волость — село Унгени;
  • Фалеська волость — містечко Фалешти;
  • 1 стан — Белецько-Слободзея;
  • 2 стан — містечко Ришкаловка;
  • 3 стан — містечко Фалешти;
  • 4 стан — містечко Унгени;

Населення

[ред. | ред. код]

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, в Яському повіті Бесарабської області проживало до 10 % українського населення[1].

Під час перепису населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 192 970 чоловік. З них 71 % були молдовани, 12,17 % — українці, 8,77 % — євреї, 5,43 % — росіяни, 1,06 % — німці, 0,46 % — поляки, 0,8 % — цигани.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 363. (рос. дореф.)

Посилання

[ред. | ред. код]