Вільгельм Гренбек | |
---|---|
Народився | 14 червня 1873[1][2] Борнгольм, Bornholm regional municipalityd, Данія |
Помер | 21 квітня 1948[1][2] (74 роки) Гельсінгер, Данія |
Країна | Королівство Данія |
Діяльність | викладач університету, історик |
Знання мов | данська[3] |
Заклад | Копенгагенський університет |
Членство | Данська королівська академія наук |
У шлюбі з | Хонорін Гермелін |
Діти | Kaare Grønbechd |
Вільгельм Гренбек, Ґренбек (Vilhelm Grønbech; нар. 14 червня 1873, Аллінге на Борнгольмі — 21 квітня 1948, Гельсінґор) — данський ерудит, історик культури, релігієзнавець, з 1915 по 1943 роки професор Копенгагенського університету.
З 1890 року Ґренбек вивчав філологію в Копенгагені, згодом працював у Королівській бібліотеці, був викладачем, а 1902 року здобув докторський ступінь, захистивши дисертацію з історичної фонетики турецької мови. Він також вивчав психологію і працював церковним органістом.
У 1914 році Лейпцизький університет безуспішно пропонував йому кафедру. У 1915 році він став професором історії релігії в Копенгагені. Під час німецької окупації його лекції збирали велику аудиторію. Журнал Frie Ord («Вільне слово»), який він заснував разом із теологом і теоретиком демократії Халом Кохом, став доволі популярним органом.
Ґренбека одинадцять разів номінували на Нобелівську премію з літератури між 1914 і 1944 роками.[4] Ґренбек був членом Данської королівської академії наук і мистецтв, почесним громадянином Аллінге і отримав почесну резиденцію в Гельсінборзі.
Гренбек був одружений двічі. Його син Кааре Ґренбек був фахівцем із азійський мов.[5]
Темами досліджень Ґренбека були германська релігія та германська міфологія, над якими він працював за високими літературними стандартами, з епічним розмахом та великою емпатією. Ґренбека також цікавив європейський та азійський містицизм, християнська релігія, історія місій у Скандинавії та німецький романтизм.
У своєму есеї «Первісна релігія» (1915) він продемонстрував складність стародавніх релігій і відкинув триступеневу еволюційну теорію розвитку релігій Джеймса Джорджа Фрезера.
Його епохальна праця «Культура і релігія германців» починається з аналізу елементарних термінів інтелектуальної культури германців (порятунок, честь, мир, клейноди, споживання пива тощо), які він глибоко висвітлює. За відсутності писемних пам'яток він спирався на перекази та легенди, які були записані пізніше. У цьому творі він також розвиває теорію ритуальної драми германців (ритуальні пісні прославлення, смерті, героїчні пісні й танці).
Свій інтерпретативно-спекулятивний метод, розроблений в есеї про германців, він використав також у своїй чотиритомній праці «Містика в Європі та Індії» про грецьку, середньовічну європейську та індійську містику. Останній том він присвятив письменникам-романтикам (зокрема такому автору, як Вільям Блейк).
У праці «Релігійні течії в 19 ст.» (Religiøse strømninger i det nittende aarhundrede) початок релігійної кризи в західному світі він бачить не в епоху Реформації, а в романтизмі кінця XVIII століття. Проте, на його думку, теорія еволюції дає шанс на те, що в юдей повернеться довіра до універсальних законів.