Дежьо Ласло
| Дежьо Ласло | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| угор. László Dezső | ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
| Народився | 23 липня 1893  Будапешт, Австро-Угорщина | |||||||||||||
| Помер | 8 червня 1949 (55 років) Будапешт, Друга угорська республіка | |||||||||||||
| Країна | .svg){kind=small} Угорщина | |||||||||||||
| Діяльність | офіцер | |||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна | |||||||||||||
| Військове звання | генерал-полковник | |||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||
Дежьо Ласло (угор. László Dezső, з народження і до 1925 року Дежьо Ланчек; 23 липня 1894, Будапешт — 8 червня 1949, Будапешт) — угорський воєначальник, генерал-полковник. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
Закінчив військове училище в 1911 році. Під час Першої світової війни — старший лейтенант, воював на сербському, російському та італійському фронтах, отримав чин капітана. В кінці війни опинився в італійському полоні.[1]
По поверненню в Угорщину Ласло в 1919 році був призначений в Генштаб, з 1921 року викладав у Пештській військової академії «Людовіка». З 1 листопада 1938 по 1 лютого 1941 року — начальник оперативного управління Генштабу.
З 1 лютого по 1 березня 1941 року — командир 5-ї піхотної бригади, потім (до листопада) — начальник оперативного управління Генштабу. 1 травня 1941 підвищений до генерал-майора.
Вважається, що Ласло таємно співпрацював з німцями, обговорював з ними можливість провокації, необхідної як привід для вступу Угорщини у війну з Радянським Союзом. Таким приводом стало проведене 26 червня 1941 року бомбардування м. Кошиці (у той момент його контролювала Угорщина).[2]
З 1 листопада 1941 по 15 травня 1943 року — начальник військової академії «Людовіка». 1 травня 1943 отримав звання генерал-лейтенанта. З 30 липня по 12 вересня 1942 — командир 7-й (шопроньської) легкої дивізії. 15 травня 1943 року прийняв під командування VIII корпус і воював на Східному фронті.
У травні-жовтні 1944 року — заступник головнокомандувача і заступник начальника генштабу.
Після захоплення влади салашистами, з 16 жовтня 1944 року і до кінця війни — командир 1-ї армії (змінив на цій посаді Белу Міклоша), з 1 листопада 1944 року — генерал-полковник. В кінці війни разом з 1-ю армією здався американцям на території Словаччини.
Після недовгого перебування в полоні, в 1946 році переданий американцями новим угорській владі, був поміщений під домашній арешт. Засуджений Національною радою народних судів (NOT) до смерті як військовий злочинець, хоча до прокомуністичного перевороту йшлося про 15-річне ув'язнення. Подане прохання про помилування було відхилено президентом Сакашичем. Страта відбулася 8 червня 1949 в Будапешті.[3]
У 1999 році угорський Верховний суд посмертно реабілітував генерала Ласло.[1]
- Військовий Хрест Карла
- Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами
- Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Золота і бронзова австро-угорська медаль з мечами.
- Велика золота, срібна і бронзова медаль з мечами.
- Орден Заслуг (Угорщина)
- золотий, срібний і бронзовий хрест заслуг
- офіцерський хрест
- командорський хрест із зіркою
- Пам'ятна медаль за визволення Трансильванії
- Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами
- Хрест «За вислугу років» (Угорщина)
- Орден Витязя
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Лицарський хрест Залізного хреста (5 березня 1945) — нагороджений генерал-полковником Готтардом Гейнріці; останній іноземний кавалер.
- ↑ а б vitéz László Dezső. www.vitezirend.co.hu. Архів оригіналу за 27 січня 2018. Процитовано 12 липня 2019.
- ↑ The trial of German major war criminals : proceedings of the International Military Tribunal sitting at Nuremberg Germany. avalon.law.yale.edu. Архів оригіналу за 8 лютого 2019. Процитовано 12 липня 2019.
- ↑ Magyar Életrajzi Lexikon. mek.niif.hu. Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 12 липня 2019.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
- Veit Scherzer (2007). Die Ritterkreuztrager 1939—1945 (нім.). Ranis/Jena: Scherzers Militaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.