Джейкоб Рей Моулд

Джейкоб Рей Моулд
Jacob Wrey Mould
Народження8 серпня 1825(1825-08-08)
Смерть14 червня 1886(1886-06-14) (60 років)
ПохованняГрін-Вудський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаВелика Британія Велика Британія
НавчанняКінгз-колледжd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьархітектор, музикант, мовознавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Праця в містахЛондон, Нью-Йорк
Архітектурний стильВікторіанська архітектура
CMNS: Джейкоб Рей Моулд у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джейкоб Рей Моулд (англ. Jacob Wrey Mould 8 серпня 1825(18250808), Чізлхерст, Кент — 14 червня 1886, Нью-Йорк) — британський і американський архітектор. Найбільшу популярність здобув завдяки внеску у створення Центрального парку в Нью-Йорку. Один із засновників Американського інституту архітекторів (1857)[1].

Біографія

[ред. | ред. код]

Європейський період

[ред. | ред. код]

Народився 8 серпня 1825 в місті Чізлхерсті, графстві Кент[комм 1][2]. Після закінчення в 1842 році Королівського коледжу Лондона став учнем архітектора Овена Джонса; разом із ним два роки вивчав мавританське мистецтво в іспанській Альгамбрі[3]. Спільно з Джонсом спроєктував турецький кабінет у Букінгемському палаці й взяв участь у поліхромному оформленні Кришталевого палацу, побудованого для Всесвітньої виставки 1851 року[4][5]. Ілюстрував дві найважливіші роботи свого вчителя: «Grammar of Ornament» і «Alhambra»[4][3]. Працюючи з іншим відомим архітектором — Льюїсом Вальямі (Lewis Vulliamy), спроєктував парадні сходи в лондонському маєтку Дорчестер-хаус[en][комм 2][5].

Перші проєкти в Нью-Йорку

[ред. | ред. код]

У 1853 році Моулд прийняв запрошення конгресмена Мозеса Гриннелла переїхати в Нью-Йорк, де він повинен був побудувати унітарну Церкву Всіх Святих (англ. All Souls Unitarian Church[3]. Ця будівля у візантійському стилі, вирізняється своїм поліхромним червоно-білим цегляним облицюванням, була закінчена в 1855 році та розташовувалася на розі Четвертої авеню і 20-ї вулиці[комм 3][6][7]. Під час виконання замовлення Моулд познайомився з Калверт Воксом, одним із двох (поряд із Фредеріком Олмстеддом) переможців конкурсу на створення дизайну майбутнього Центрального парку[3]. Ще на стадії написання конкурсної роботи Моулд створив для неї кілька зображень, а після призначення Олмстеда і Вокса головними архітекторами будівництва був призначений помічником останнього[8][9].

Центральний парк

[ред. | ред. код]
Стійки перил бічних сходів тераси
Стіни Замку Бельведер

Працюючи в парі з Воксом, Моулд брав участь у проєктуванні та будівництві більшості архітектурних споруд Центрального парку того часу, в тому числі тераси Бетесда, замку Бельведер і павільйону молочних продуктів (The Dairy), а також майже всіх мостів[9]. На особливу увагу заслуговують різьблені композиції Моулда на кам'яних колонах і огорожах тераси, кожна з яких є самостійним твором мистецтва. На балюстраді бічних сходів цієї споруди художник створив горельєфні зображення тварин і рослин у певні пори року. Кожен стовпчик тераси також прикрашений різьбленою композицією з будь-яким алегоричним зображенням: наприклад, півня, що кричить, сови, відьми на мітлі, відкритої Біблії, снопи пшениці або соснової шишки[9][10]. Інше важливе творіння Моулда — оформлення аркадного залу тераси, що з'єднує верхній і нижній рівні. Майстер прикрасив стелю приміщення кахлями з химерним візерунком, виготовленими британською компанією Mintons[en]. Стіни залу розділили на неглибокі ніші й прикрасили мозаїчним орнаментом у вигляді арабесок[11].

Два об'єкти Центрального парку Моулд спроєктував самостійно: кошару та оркестрову естраду. Цегляна напівкругла будівля загальною площею 23 тис. кв. футів (близько 2150 кв. м.) для утримання овець, які пасуться на сусідньому лузі, а також пастуха і його сім'ї, була побудована в 1870 році. Незважаючи на своє утилітарне призначення, споруда — зразок класичної вікторіанської архітектури: крутий сталевий дах, башточки та позолочені металеві конструкції свідчать про переважання в ній неоготичного стилю. Характерний вид будівлі надають стіни з пресованої червоної цегли з вкрапленням блакитного піщанику і полірованого граніту. Вівці містилися в Центральному парку в декоративних цілях з 1864 по 1934 рік[комм 4], а після їх транспортування в Проспект-парк і часткової перебудови (деякі башточки демонтували) будівля була перетворена у ресторан Tavern on the Green[en][12][13].

У 1862 році Моулд створив креслення музичного павільйону у вигляді шестигранної пагоди на плавучій платформі, на якій, на думку Олмстеда, повинен був розміститися музичний колектив. В остаточному підсумку цей павільйон або естрада в неомавританскому стилі, на якій спочатку виконував музичні твори оркестр Додворта (Dodworth's orchestra), була встановлена в північній частині парадної алеї неподалік від тераси. Створена переважно з чавуну, вона показала характерне для Моулда буяння фарб: золотисто-жовті, червоні та коричневі кільця в підставі поєднувалися з дахом кольору індиго і золотистим куполом[9][14]. Естрада протягом довгого часу була популярною проте в 1923 році її замінили на сучаснішу акустичну раковину, нині відому як Naumburg Bandshell (Раковина Наумбурга)[15]. Нині частково відновлене творіння Моулда встановлено на західному березі озера, на мисі Hernshead[16]. Частина проєктів Моулда так і залишилася реалізованою лише на папері: паркова оранжерея (на місці, де пропонувалося її поставити, нині знаходиться ставок Conservatory Water), будівля зоопарку, стайня і ремонтна майстерня[17].

Музеї

[ред. | ред. код]
Проект будівлі Американського музею природної історії

У 1873 році Вокс і Моулд представили проєкт нової будівлі для нового Американського музею природної історії. Монументальна споруда, яка своїми розмірами в три рази перевершує розміри Британського музею, повинна була повністю зайняти Манхеттенську площу (Manhattan square) біля західного кордону Центрального парку. Будівлю довжиною 850 футів (260 м) і шириною 650 футів (200 м) пропонувалося створити з чотирма замкнутими двориками, утвореними в результаті споруди внутрішніх галерей у формі рівностороннього (грецького) хреста; центр споруди повинна була прикрасити ступінчаста вежа, на зразок купола Капітолію. Архітекторам вдалося звести лише одну з дванадцяти секцій будівлі, фасадами звернену у внутрішні дворики. Закінчена в 1877 році, вона збереглася до нашого часу, проте її не видно з боку вулиць через інші, так як заважають інші споруди, збудовані пізніше. Це неоготична п'ятиповерхова будівля з типовим для Моулда червоно-білим цегляним облицюванням. Вікна четвертого поверху і вікна мансарди мають форму флорентійських арок і облямовані білою цеглою. Сучасники вважали дизайн Вокса і Моулда застарілим і таким, що нагадував фабричну споруду, у зв'язку з чим замовлення на подальше будівництво віддали іншим авторам[18].

Аналогічна історія сталася зі зведенням будівлі для Музею мистецтв Метрополітен, яке також було доручено Вокс і Моулд. Проєкт споруди мав схожу з музеєм природничої історії структуру, але замість центральної вежі пропонувалося звести Куполи у формі правильних восьмикутників над залами на перетині секцій. У 1870 році архітектори підготували детальний план галерей, в якому особлива увага приділялася арковим прорізам у флорентійському стилі та рельєфним зображенням херувимів, а також даху зі скла і металу. Головний вхід у музей розташовувався з боку парку. У 1872 році, коли план будівництва музею був уже остаточно підготовлений, рада директорів ухвалила рішення про його суттєву зміну: замість довгих картинних галерей пропонувалося розпочати будівництво просторого холу з високими стелями для скульптур і великогабаритних експонатів, якого не було в первісному варіанті. Швидко підготовлений новий проєкт мав суттєві спрощення, а також включав тимчасові елементи, як-от балкони і дерев'яні сходи, які пропонувалося перебудувати під час наступної фази будівництва. Як і з музеєм природної історії, керівництво визнало роботу Вокса і Моулда такою, що не відповідала модним течіям, і відмовилося від подальшої співпраці[19]. Нині сліди роботи Вокса і Моулд збереглися лише в залі колекції Роберта Лемана, і залі європейської скульптури та декоративного мистецтва[20].

Останні роки

[ред. | ред. код]

Ще на стадії будівництва будівлі музею Метрополітен навесні 1874 року Моулд був звільнений із поста головного архітектора Департаменту парків Нью-Йорка, яку він займав попередні чотири роки. Розуміючи, що новій раді директорів не потрібні його послуги, майстер прийняв пропозицію залізничного магната Генрі Мейгса (Henry Meiggs) відправитися у Ліму, де треба було потрібно побудувати парк Parca de Recerva[21]. Моулд пропрацював у столиці Перу з 1875 по 1879 рік і повернувся назад у Нью-Йорк лише після несподіваної смерті свого роботодавця і початку Другої тихоокеанської війни[22]. У 1883 році влада Нью-Йорка запропонували архітектору позицію в парку Морнингсайді[en] в Гарлемі, де він і пропрацював аж до своєї смерті в 1886 році[22][23]. Останньою відомою роботою майстра став надгробок президента США Улісса Гранта в Ріверсайд-парку, який потім був замінений на мавзолей[3]. Поховали архітектора на грін-вудьському кладовищі у Нью-Йорку[24].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Джейкоб Моулд не одружувався, але мав незареєстровані шлюбні відносини з Мері Елізабет Делі (Mary Elizabeth Daly), які тривали протягом всього нью-йоркського періоду аж до самої смерті архітектора. У консервативному суспільстві Нью-Йорка XIX століття, в якому переважали вікторіанські моральні принципи, така поведінка вважалася вкрай поганою і багато американців відмовлялися від неформальних відносин з архітектором. Він також нерідко позичав гроші у своїх товаришів і не поспішав їх повертати, що також було непристойним у ті часи. Сучасники описували Джейкоба як ексцентричну, але глибоко талановиту особистість, що веде богемний спосіб життя[25][8]. Крім своєї професії, Джейкоб був завзятим гравцем на роялі й органі. До свого переїзду в Америку він також перекладав Англійською лібрето опер Глюка, Моцарта, Бетховена, Россіні, Шпора і Верді[9][26].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Будівля кошари Центрального парку в 1899 році
    Будівля кошари Центрального парку в 1899 році
  • Еспланада Молл в 1902 році. Добре видно Оркестрову естраду
    Еспланада Молл в 1902 році. Добре видно Оркестрову естраду
  • Стовпчики біля сходів із зображенням нічних символів
    Стовпчики біля сходів із зображенням нічних символів
  • Оркестрова естрада в 2012 році
    Оркестрова естрада в 2012 році

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нині Чізлхерст — один з приміських районів Лондона
  2. ↑ На місці маєтку, зруйнованого в 1929 році, побудували однойменний готель
  3. ↑ У 1931 році церква сильно постраждала від пожежі і була знесена
  4. ↑ Великий луг, на якому паслися вівці, нині так і називається - Sheep meadow (буквально «луг вівць»)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Woods, 1999, с. 33—34.
  2. ↑ Stetler, 1986, с. 2297.
  3. ↑ а б в г д Appleton, 1889, с. 692.
  4. ↑ а б Wait, 1908, с. xx.
  5. ↑ а б Curl, 2007.
  6. ↑ Ochsner, 1985, с. 156.
  7. ↑ Hoover & Voorsanger, 2000, с. 186.
  8. ↑ а б Carroll & Berenson, 2008, с. 44.
  9. ↑ а б в г д Martin, 2012, с. 158.
  10. ↑ Slavicek, 2009, с. 80.
  11. ↑ Kowsky, 1998, с. 134.
  12. ↑ Carroll & Berenson, 2008, с. 49.
  13. ↑ LeRoy & LeRoy, 2009, с. 4.
  14. ↑ Zega, Andrew; Dams, Bernd H. (11 апреля 2011). The Old Bandstand, Central Park. Architectural Watercolors. Архів оригіналу за 11 лютого 2018. Процитовано 11 февраля 2018.
  15. ↑ Byard, 1998, с. 94.
  16. ↑ Carroll & Berenson, 2008, с. 44—45.
  17. ↑ Kowsky, 1998, с. 216.
  18. ↑ Kowsky, 1998, с. 231—235.
  19. ↑ Kowsky, 1998, с. 274—280.
  20. ↑ Durham, 2006, с. 140.
  21. ↑ Kowsky, 1998, с. 216, 251—252.
  22. ↑ а б Greene, 1890, с. 260.
  23. ↑ Nevius & Nevius, 2009, с. 127.
  24. ↑ Wright, 2008, с. 289.
  25. ↑ Kowsky, 1998, с. 252.
  26. ↑ Lawrence, 1999, с. 230.

Література

[ред. | ред. код]
  • Byard, Paul Spencer. The Architecture of Additions: Design and Regulation. — W. W. Norton & Company, 1998. — 192 p. — ISBN 978-0393730210.
  • Carroll, Raymond; Berenson, Richard J. The Complete Illustrated Map and Guidebook to Central Park. — Sterling, 2008. — 128 p. — ISBN 978-1402758331.
  • Curl, James Stevens. A Dictionary of Architecture and Landscape Architecture. — 2nd Edition. — Oxford University Press, 2007. — 880 p. — ISBN 978-0198606789.
  • D. Appleton and Company. Appletons' Annual Cyclopædia and Register of Important Events. — New York, N.Y. : D. Appleton and Company, 1889. — Vol. 26.
  • Durham, Michael S. National Geographic Traveler: New York. — 2 edition. — National Geographic, 2006. — 272 p. — ISBN 978-0792253709.
  • Greene, Richard Gleason. The International Cyclopedia: A Compendium of Human Knowledge. — Dodd, Mead and Company, 1890. — Vol. 10.
  • Hoover, Catherine; Voorsanger, John Ho. Art and the Empire City: New York, 1825-1861. — Metropolitan Museum of Art, 2000. — 636 p. — ISBN 978-0870999574.
  • Kowsky, Francis R. Country, Park & City: The Architecture and Life of Calvert Vaux. — Oxford University Press, 1998. — 392 p. — ISBN 978-0195114959.
  • Lawrence, Vera Brodsky. Strong on Music: The New York Music Scene in the Days of George Templeton Strong. — University Of Chicago Press, 1999. — Vol. 3: Repercussions, 1857-1862. — 658 p. — ISBN 978-0226470153.
  • LeRoy, Jennifer Oz; LeRoy, Kay. Tavern on the Green: 125 Recipes For Good Times, Celebrating The New York Legend. — Artisan, 2009. — 310 p. — ISBN 978-1579653576.
  • Martin, Justin. Genius of Place: The Life of Frederick Law Olmsted. — Da Capo Press, 2012. — 496 p. — ISBN 978-0306821486.
  • Nevius, Michelle; Nevius, James. Inside the Apple: A Streetwise History of New York City. — Free Press, 2009. — 384 p. — ISBN 978-1416589976.
  • Ochsner, Jeffrey Karl. H. H. Richardson: Complete Architectural Works. — The MIT Press, 1985. — 480 p. — ISBN 978-0262650151.
  • Slavicek, Louise Chipley. New York City's Central Park. — Chelsea House Pub, 2009. — 120 p. — ISBN 978-1604130447.
  • Stetler, Susan L. Biography Almanac. — 3rd Edition. — Cengage Gale, 1986. — Vol. 3. — ISBN 9780810321441.
  • Wait, John Cassan. A Calendar Of Invention And Discovery. — McGraw, 1908. — 814 p.
  • Woods, Mary N. From Craft to Profession: The Practice of Architecture in Nineteenth-Century America. — University of California Press, 1999. — 281 p. — ISBN 978-0520214941.
  • Wright, Carol V. Blue Guide New York. — Blue Guides Limited of London, 2008. — 584 p. — ISBN 978-1905131235.