Джозеф Бернс | |
---|---|
Народився | 1941 |
Країна | США |
Діяльність | астроном |
Alma mater |
Корнелльський університет[1] Інженерний коледж університету Корнеллаd |
Заклад | Корнелльський університет |
Аспіранти, докторанти |
Стівен Сотерd Ishan Sharmad[1] |
Членство |
Міжнародна академія астронавтики Російська академія наук AAAS |
Нагороди |
Джозеф Бернс (англ. Joseph A. Burns) — американський астроном, спеціаліст з планетної динаміки. Професор Корнелльського університету з подвійною посадою в Школі машинобудування та аерокосмічної інженерії Сіблі і на астрономічному факультеті.
Бернс здобув ступінь доктора філософії в Корнелльському університеті в 1966 році[2]. З 2003 по 2008 рік обіймав посаду проректора з науково-технічної роботи (Vice-Provost for Science and Engineering). З 1980 по 1997 ріку був редактором планетологічного наукового журналу Icarus[3]. Був редактором книг «Планетарні супутники» (1977) і «Супутники» (1986). Був віце-президентом Американського астрономічного товариства, а також очолював його Відділ планетних наук[4] і Відділ динамічної астрономії[5]. Він є президентом комісії IAU з небесної механіки та динамічної астрономії[6]. Бернс є членом AGU та AAAS, членом Міжнародної академії астронавтики та іноземним членом Російської академії наук.
Бернс найбільш відомий своїми теоретичними роботами з динамічної астрономії в Сонячній системі. У 1979 році Бернс остаточно пояснив вплив радіаційних сил на дрібні частинки в Сонячній системі[7]. У 1998 році Бернс, Гладман, Ніколсон і Кавеларс спільно відкрили Калібан і Сікораксу, два супутники Урана[8]. Бернс був членом команди аналізу зображень космічних місій Галілео і Кассіні.