Едвард Балфін

Едвард Балфін
Народження	6 листопада 1862(1862-11-06) Південний Дублін, Ленстер, Ірландія^[d], Сполучене Королівство
Смерть	20 серпня 1939(1939-08-20) (76 років) Борнмут, Борнмут, Крайстчерч і Пул, Дорсет, Англія, Велика Британія
Країна	Велика Британія
Освіта	Stonyhurst College^d і Триніті-коледж
Звання	генерал
Війни / битви	Друга англо-бурська війна, Перша світова війна, Іпрська битва, Третя битва за Газу, Битва за Єрусалим і Битва при Мегіддо
Нагороди

Генерал Едуард Станіслаус Бальфін (англ. Edward Stanislaus Bulfin; 6 листопада 1862(18621106) ― 20 серпня 1939) ― генерал Британської армії під час Першої світової війни. Зарекомендував себе як здатний командир на рівнях бригади, дивізії та корпусу. В першу чергу прославився своїми діями по керівництву британськими військами під час Першої битви при Іпрі, яким вдалося уповільнити німецький наступ.

У 1917—1918-х роках командував 21-м армійським корпусом^[en], який брав участь у Синайсько-Палестинській кампанії.

Ранні роки

Бальфін народився неподалік від Дубліна 6 листопада 1862 року. Він був другим сином Патріка Бальфіна і Терези Клер Керролл. Його батько був сином Едуарда Бальфіна, який походив родом з Дерінлога (тепер у графстві Оффалі), і був обраний лордом-мером Дубліна у 1870 році^[1]. Майбутній генерал навчався в коледжі Стоніхерст, а потім продовжив навчання в Католицькій приватній школі Кенсінгтона^[2]. Хоча він також проходив навчання в Трініті-коледж (Дублін), він не отримав вчений ступінь і вирішив обрати для себе кар'єру військового^[2].

Служба в армії

Бальфін розпочав військову службу у Власному полку принцеси Уельської (Йоркширському полку) в 1884 році,^[3][4] після перебування у складі Королівських ірландських стрільців^{[en][5][6][7]}. Отримав звання капітана 30 січня 1895 року.^[8]

Неспішно просувався кар'єрними сходами аж до початку Другої бурської війни, коли в листопаді 1899 року був призначений майором бригади в 9-ю бригаду.^[9] Взяв участь у кількох сутичках у Південній Африці, і був підвищений до бревет-майора в листопаді 1900 року.

Повернувся до колишнього звання капітана у своєму полку 12 грудня 1901 року^[10] і продовжив службу в Південній Африці до кінця війни, коли залишив Кейптаун на борту SS Walmer Castle наприкінці червня 1902^[11], прибувши до Саутгемптона наступного місяця. Після повернення до Англії його знову було тимчасово підвищено, цього разу до підполковника, і його ім'я опинилося в списку учасників бойових дій, що відзначилися в Південній Африці, який був опублікований 26 червня 1902<^[12]. Після цього Балфін залишив полкову службу і вирішив перейти в штабісти.^[13][5].

З 1902 по 1904 рік служив як заступник помічника генерал-ад'ютанта з I корпусу^[14], з 1906 по 1910 рік — як помічник-ад'ютант і генерал-квартирмейстер Капської колонії^[2]. Після повернення до Англії дослужився до звання полковника і отримав призначення про командування Ессекской бригадою: це було незвичайне призначення, оскільки Бальфін ніколи не командував батальйоном^[2][15]. У 1913 році він знову просунувся вгору кар'єрними сходами, отримавши престижне призначення здійснювати командування 2-ї піхотної бригадою.^[2][16][17]

З 1914 по 1939 рік Бальфін був полковником Власного полку Александри, принцеси Уельської (Йоркширського полку)^[18]

Перша світова війна

На початку Світової війни Бальфін і його 2-а бригада були перекинуті на Західний фронт у складі Британських експедиційних сил^[2]. У ході боїв навколо міста Іпр наприкінці жовтня 1914 року він без будь-якої попередньої підготовки організував групу з шести батальйонів (відому як «сили Бальфіна») і повів їх у контратаку, щоб стримати німецький наступ^[2]. Це дії принесли йому захоплену похвалу від командувача I корпусу Дугласа Хейга, а також головнокомандувача БЕС, Джона Френча^[19].

У грудні він був призначений командувачем новосформованої 28-ї дивізії, яку провів через серію інтенсивних німецьких газових атак під час Друга битва при Іпрі, також командував нею у Битві у Лоосі.^[2]

Бальфін тяжко захворів у жовтні 1915 року, і провів першу половину 1916 року на відпочинку в Англії, тим самим уникнувши переведення в Салоніки.^[2] Повернувся на Західний фронт у червні 1916 року командувачем 60-ї дивізії під час битви на Соммі, хоча його дивізія не зіграла істотної ролі в наступі.^[19]

Салоніки та Палестина

Бальфін, третій праворуч, з іншими генералами на Оливній горі. Єрусалим, 19 березня 1918 року

У грудні 1916 року 60-я дивізія була перекинута в Салоніцький фронт, хоча там вона знаходилася лише шість місяців і не взяла участь у великих бойових діях. Після своєї відправки в Палестину у червні 1917 року, Бальфін був удостоєний звання генерал-лейтенанта і отримав під своє командування ХХІ корпус^[19]. Він виявився здібним командиром: під його керівництвом корпус пробився крізь турецьку лінію оборони під час Третьої битви за Газу, відкривши шлях для захоплення Єрусалима. Пізніше, в останні дні війни, він також здобув переконливу перемогу в битві при Мегіддо^[2].

Після війни

Після підписання перемир'я Бальфін залишився служити у війську різних штабних посадах. Отримав звання повного генерала в 1925 році^[20][21]. І, нарешті, пішов у відставку в 1926^[2]. Помер у 1939 році у своєму будинку в передмісті Боскомб, місто Борнмут, графство Дорсет^[2][22][23].

Сім'я

Одружився з Мері Френсіс Лонерган в 1898 році (відразу перед відправкою до Південної Африки). Разом у них було двоє дітей.^[2]

Примітки

1. Library of Ireland^{[недоступне посилання з Травень 2018]}
2. Oxford DNB article: Bulfin, Sir Edward Stanislaus. www.oxforddnb.com. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 1 листопада 2016.
3. The London Gazette: no. 25413. p. 4838. 11 листопада 1884.
4. Powell, 2018, с. 7.
5. Centre for War Studies – University of Birmingham. www.firstworldwar.bham.ac.uk. Архів оригіналу за 16 березня 2009. Процитовано 25 червня 2017.
6. The London Gazette: no. 25175. p. 6251. 8 грудня 1882.
7. Powell, 2018, с. 6.
8. Powell, 2018, с. 10.
9. The London Gazette: no. 27160. p. 694. 2 лютого 1900.
10. The London Gazette: no. 27423. p. 2336. 8 квітня 1902.
11. The Army in South Africa – Troops returning home. The Times. № 36811. 4 липня 1902. с. 9.
12. The London Gazette: (Supplement) no. 27448. p. 4191–4194. 26 червня 1902.
13. The London Gazette: no. 27516. p. 308. 16 січня 1903.
14. The London Gazette: no. 27512. p. 6. 2 січня 1903.
15. Powell, 2018, с. 48—49.
16. Powell, 2018, с. 50.
17. The London Gazette: no. 28735. p. 4869. 8 липня 1913.
18. The Green Howards (Alexandra, Princess of Wales's Own Yorkshire Regiment). regiments.org. Архів оригіналу за 10 лютого 2006. Процитовано 18 вересня 2016.
19. First World War.com – Who's Who – Edward Bulfin. www.firstworldwar.com. Процитовано 25 червня 2017.
20. The London Gazette: no. 33064. p. 4530. 7 липня 1925.
21. Powell, 2018, с. 229.
22. Davies та Maddocks, 2014, с. 121.
23. Powell, 2018, с. 232.

Бібліографія

• Davies, Frank; Maddocks, Graham (2014) [1995]. Bloody Red Tabs: General Officer Casualties of the Great War 1914–1918. Pen and Sword Books. ISBN 978-1-78346-237-7.
• Jeffery, Keith (1997). An Irish Empire?: Aspects of Ireland and the British Empire. Manchester: Manchester University Press. ISBN 0719038731.
• Powell, John (2018). Haig's Tower of Strength: General Sir Edward Bulfin-Ireland's Forgotten General. Pen and Sword Books. ISBN 978-1526722607.

Посилання

• Біографія Едуарда Балфіна
• Стаття про Балфіна на сайті Бірмінгемського центру досліджень Першої світової війни
• Національний біографічний словник
• Кольорова марка із зображення Едуарда Балфіна, 1920-ті роки