Ельвіо Сото | |
---|---|
Народився | 21 лютого 1930[1][2] Сантьяго, Чилі |
Помер | 29 листопада 2001[1][2] (71 рік) Сантьяго, Чилі[3] |
Країна | Чилі |
Діяльність | кінорежисер, режисер, сценарист |
Alma mater | Чилійський університет |
Знання мов | французька[1] |
Діти | Ricarte Sotod |
IMDb | ID 0815534 |
Ельвіо Сото (21 лютого 1930, Сантьяго, Чилі — 29 листопада 2001, там само) — видатний чилійський кінорежисер 1960-1970-х років.
Народився 21 лютого 1930 року у Сантьяго, столиці Чилі в родині Луїса та Леоніти Сото. Вивчав право. Емігрував з Чилі, спочатку до Аргентини, де знімав любительські фільми, згодом до Еквадору, де працював на радіо. Написав кілька книг, серед яких — «Тиждень за тижнем».
Після повернення до Чилі починає знімати фільми на соціальну тематику. Зйомки веде на 16-мм кінокамеру. Перший його короткометражний фільм, знятий у жанрі «неореалізму» за допомогою студії експериментального кіно Чилійського університету, називався «У мене був товариш».
Опісля перших короткометражних фільмів, у 1968 році Сото знімає першу картину «повного метру» під назвою «Lunes 1, domingo 7» (оператор — Фернандо Беллет).
У 1969 році створює фільм «Кривава пляма» (ісп. «Caliche sangriento»), найбільш неоднозначний зі своїх фільмів. Проте цензура при уряді президента Едуардо Фрей Монтальва перед випуском фільму у прокат видалила деякі сцени. При цьому фільм все одно користувався широкою популярністю, проте преса замовчувала успіх цього фільму.
Після приходу до влади Сальвадора Альєнде Ельвіо Сото було запрошено на роботу у Національне телебачення Чилі. Через надмірну завантаженість він лише у 1971 році знімає свій наступний 70-хвилинний фільм «Я голосую за рушницю» («Voto más fusil»).
Далі він працює над фільмом, у котрому перемішуються реальні та вигадані події, — «Метаморфози голови політичної поліції» (ісп. «Metamorfosis de un jefe de la policía», 1973 рік).
Після того, як у країні стався державний переворот, Ельвіо Сото емігрує до Європи, де згодом знімає на основі реальних подій свій перший «європейський» фільм «Над Сантьяго йде дощ», де зображуються дні перевороту, викрадення і тортури людей. Цей фільм був широко визнаний у Європі, Азії та Північній Америці, але заборонений піночетівським військовим режимом.
Тривалий час Ельвіо Сото страждав у вигнанні у далеких країнах, аж поки не зміг повернутися в Чилі у дев'яностих роках. Повернувшись на батьківщину, він віддає усі свої сили навчанню нових поколінь кінорежисерів.
Разом із чилійськими режисерами Мігелемь Літтіною, Патрісіо Гусманом і Раулем Руїсом, Ельвіо Сото вважається частиною так званої «Чилійської школи» кінематографу.