Зиґмунт Мінейко

Зиґмунт Мінейко
пол. Zygmunt Mineyko біл. Зыгмунт Мінейка грец. Ζίγκμουντ Μινέικο
Прізвисько	Боровий
Народився	1840[1] c. Балванішки, Ашмянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер	грудень 1925 або 27 грудня 1925[2] Атени, Греція
Країна	Королівство Польське  Греція
Національність	поляк білоруського походження
Місце проживання	• Патри • Атени
Діяльність	громадський діяч, повстанець
Галузь	політична діяльність[3], військова служба[3], цивільна інженерія^d[3], водне господарство[3] і топографія[3]
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Знання мов	польська[3], грецька, російська, французька і англійська
Учасник	Польське повстання 1863—1864, французько-прусська війна і Греко-турецька війна 1897
Військове звання	полковник, полковник і солдат
Рід	Family Papandreou^d
Батько	Stanistaw Jerzy Mineyko^d[4]
Мати	Cecylia Chrzczonowicz^d[4]
Родичі	Георгіос Папандреу, Андреас Папандреу і Йоргос Папандреу
Діти	Sofia Mineyko^d
Нагороди	почесний громадянин (1910) Почесний доктор Львівського університету^d
Медіафайли у Вікісховищі

Зиґмунт (Сиґізмунд) Станіславович Мінейко (пол. Zygmunt Mineyko, біл. Зыгмунт Мінейка, грец. Ζίγκμουντ Μινέικο; 1840(1840), c. Балванішки, Ошмянський повіт, Віленська губернія, тепер с. Зелений Бор Ошмянського району Гродненської области — 27 грудня 1925, Атени, Греція; псевдо: Боровий (біл. Баравы)) — польський та грецький громадський діяч білоруського походження, очільник Січневого повстання 1863—1864 рр. в Ошмянському повіті.

Життєпис

З 1852 до 1858 року Зиґмунт навчався в гімназії у Вільнюсі (у ті ж роки там навчався Францишек Богушевич^[5]), а по закінченні вступив до Миколаївської інженерної школи в Санкт-Петербурзі,^[6] проте 1861 року повернувся додому, де брав участь у польських демонстраціях та агітації серед селян. Серед іншого, Мінейко, переодягнувшись у селянське вбрання, поширював білоруський анонімний сатиричний твір «Розмова старого діда». Рятуючись від арешту, Зигмунт покинув Російську імперію і прибув до Генуї, де вступив до польської військової школи, заснованої Джузеппе Гарібальді. Пізніше Мінейко читав там лекції про військові укріплення.^[7][8]

1863 року — в загонах М. Лангевича. Повстанський військовий начальник Ошмянського повіту, командир загону. 3 (15) червня 1863 р. Загін був розбитий під Росолішками (нині в Ів'євському районі Гродненської области^[9][10]), а Мінейка схопили й засудили до смертної кари. Тільки через підкуп вдалося змінити вирок на 12 років каторжних робіт у Сибіру.

Один з керівників організації засланців. 1865 року Мінейко врятувався від каторжних робіт разом з Вашкевичем та доктором Акінчицем, а потім виїхав за кордон. Випускник Академії в Парижі (1868)^[5][8].

Мінейко прожив в Османській імперії 20 років. Бувши інженером, він брав участь у будівництві залізниць, мостів та каналів у Болгарії, Тракії, Тессалії та Епірі^[11]. З 1891 р. — у Греції; брав участь у війні з Туреччиною за Крит, був популяризатором Олімпійських ігор 1896 р. в Атенах, де писав репортажі в польських газетах^[5].

Уперше він відвідав свою батьківщину після втечі з Сибіру 1911 року^[12]. У 1922 та 1923 роках він відвідав Польщу, де зустрівся з маршалом Пілсудським та отримав нагороди за участь у повстанні 1863 року.^[7]

Почесний громадянин Греції.

Масон; перебував у масонських ложах Російської імперії, Франції, Італії, Греції. На похорон Мінейка в Атенах прибули тисячі масонів^[8].

Одружився з грекинею Прозерпіною Монарис, їхня донька — Софія, дружина Георгіоса Папандреу-старшого (1888—1968), відомого політика, та прем'єр-міністра грецького уряду в еміграції (1944—1945), а також з 1963 до 1965.

Син Георгіоса, Андреас Папандреу (1919—1996), був засновником ПАСОКу, прем'єр-міністром Греції з 1981 до 1989 та з 1993 до 1996. Праправнук Зиґмунта Мінейка — відомий грецький політик, лідер Усегрецького соціалістичного руху (ПАСОК), прем'єр-міністр Греції з 2009 до 2011, Георгіос Папандреу-молодший^[13].

Пам'ять

Ім'я Мінейка мають середня школа при посольстві Польщі в Атенах^[14] та вулиця в Ошмянах^[15].

Зиґмут Мінейко згадується у романі Тадеуша Конвіцького «Польський комплекс» (1977)^[16].

Твори

• Zygmunt Mineyko. Z tajgi pod Akropol: Wspomnienia z lat 1848—1868 / Oprac.: Eligiusz Kozłowski i Kazimierz Olszański. Przedm. i przypisy Eligiusz Kozłowski. — Warszawa : Pax, 1971. — 551 с.
• Зыгмунт Мінейка. З тайгі пад Акропаль: успаміны з 1848—1866 гадоў / пераклад, укладанне, прадмова, каментары Марыны Запартыкі. — Мінск : Лімарыус, 2017. — 568, [2] с. — (Беларуская мемуарная бібліятэка) — 300 прим. — ISBN 978-985-6968-65-8.

Примітки

1. Swartz A. Zygmunt Mineyko [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.] — 2007.
2. Library of Congress Authorities — Library of Congress.
3. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
4. Pas L. v. Genealogics — 2003.
   d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326
5. Кастусь Лашкевіч (2 квітня 2009). TUTэйшыя ў свеце. Ліцвінскі элін — герой Грэцыі. TUT.BY. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
6. Мінейка, 2017, с. 8.
7. Inżynierowie polscy XIX i XX wieku, 2001.
8. Information about Members of the Family. 10 вересня 2001. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
9. Мінейка, 2017, с. 533.
10. Эдвард Зайкоўскі. За зямлю і за волю. Культурна-асветніцкі клуб «Спадчына». Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
11. Jerzy Zdrada (9 жовтня 1999). Zygmunt Mineyko (1840—1925) and George Papandreou as family in Greece. Архів оригіналу за 31 серпня 2019. Процитовано 24 березня 2021.
12. Борис Клейн (2010). Олимпийский мятеж. Окончание. Русский глобус. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
13. Праўнук беларускага паўстанца стане прэм’ер-міністрам Грэцыі. Наша Ніва. 4 жовтня 2009. Архів оригіналу за 10 жовтня 2009. Процитовано 21 травня 2021.
14. Historia szkoły. Zespol Szkół przy Ambasadzie RP w Atenach. Архів оригіналу за 21 травня 2019. Процитовано 25 березня 2021.
15. Алина Санюк (28 серпня 2011). Как наш земляк стал национальным героем Греции?. Ошмяны.info. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 25 березня 2021.
16. The Mineyko Genealogy. 24 березня 2002. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 24 березня 2021.

Література

• Маракоў Л. У. Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі. Энцыклапедычны даведнік у 10 тамах (15 кнігах). Т. 2. — Смаленск, 2003.
• Клейн Б. Фамильный портрет // Клейн Б. Время выбора. — Мн., 1987;
• Орлов В. Почетный гражданин Эллады // Дело (Восток + Запад). 1995, № 5;
• PSB;
• Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4.
• Mineyko Zygmunt // Inżynierowie polscy XIX i XX wieku / Pod red. J. Piłatowicza. — Warszawa : Retro-Art, 2001. — Т. VII. 100 najwybitniejszych polskich twórców techniki. — С. 160—163. — ISBN 83-87992-15-1.

Посилання

• Леанід Маракоў. [Архівовано 28 червня 2021 у Wayback Machine.] МІНЕЙКА Зигмунт [Архівовано 28 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Генеалогія Мінейкова, пошук свого минулого [Архівовано 28 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Кастусь Лашкевіч (2 квітня 2009). TUTэйшыя ў свеце. Ліцвінскі элін — герой Грэцыі. TUT.BY. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
• Фотографії Зигмунта Мінейки та його родини [Архівовано 29 січня 2020 у Wayback Machine.]

Біографії   Польща   Білорусь   Греція   Історія   Політика