Зиґмунт Мінейко

Зиґмунт Мінейко
пол. Zygmunt Mineyko
біл. Зыгмунт Мінейка
грец. Ζίγκμουντ Μινέικο
ПрізвиськоБоровий
Народився1840[1]
c. Балванішки, Ашмянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помергрудень 1925 або 27 грудня 1925[2]
Атени, Греція
КраїнаКоролівство Польське
 Греція
Національністьполяк білоруського походження
Місце проживання• Патри
• Атени
Діяльністьгромадський діяч, повстанець
Галузьполітична діяльність[3], військова служба[3], civil engineering studiesd[3], водне господарство[3] і топографія[3]
Alma materСанкт-Петербурзький державний університет
Знання мовпольська[3], грецька, російська, французька і англійська
УчасникПольське повстання 1863—1864, французько-прусська війна і Греко-турецька війна 1897
Військове званняполковник, полковник і солдат
РідFamily Papandreoud
БатькоStanistaw Jerzy Mineykod[4]
МатиCecylia Chrzczonowiczd[4]
РодичіГеоргіос Папандреу, Андреас Папандреу і Йоргос Папандреу
ДітиSofia Mineykod
Нагороди

Зиґмунт (Сиґізмунд) Станіславович Мінейко (пол. Zygmunt Mineyko, біл. Зыгмунт Мінейка, грец. Ζίγκμουντ Μινέικο; 1840(1840), c. Балванішки, Ошмянський повіт, Віленська губернія, тепер с. Зелений Бор Ошмянського району Гродненської области — 27 грудня 1925, Атени, Греція; псевдо: Боровий (біл. Баравы)) — польський та грецький громадський діяч білоруського походження, очільник Січневого повстання 1863—1864 рр. в Ошмянському повіті.

Життєпис

[ред. | ред. код]

З 1852 до 1858 року Зиґмунт навчався в гімназії у Вільнюсі (у ті ж роки там навчався Францишек Богушевич[5]), а по закінченні вступив до Миколаївської інженерної школи в Санкт-Петербурзі,[6] проте 1861 року повернувся додому, де брав участь у польських демонстраціях та агітації серед селян. Серед іншого, Мінейко, переодягнувшись у селянське вбрання, поширював білоруський анонімний сатиричний твір «Розмова старого діда». Рятуючись від арешту, Зигмунт покинув Російську імперію і прибув до Генуї, де вступив до польської військової школи, заснованої Джузеппе Гарібальді. Пізніше Мінейко читав там лекції про військові укріплення.[7][8]

1863 року — в загонах М. Лангевича. Повстанський військовий начальник Ошмянського повіту, командир загону. 3 (15) червня 1863 р. Загін був розбитий під Росолішками (нині в Ів'євському районі Гродненської области[9][10]), а Мінейка схопили й засудили до смертної кари. Тільки через підкуп вдалося змінити вирок на 12 років каторжних робіт у Сибіру.

Один з керівників організації засланців. 1865 року Мінейко врятувався від каторжних робіт разом з Вашкевичем та доктором Акінчицем, а потім виїхав за кордон. Випускник Академії в Парижі (1868).[5][8]

Мінейко прожив в Османській імперії 20 років. Бувши інженером, він брав участь у будівництві залізниць, мостів та каналів у Болгарії, Тракії, Тессалії та Епірі.[11] З 1891 р. — у Греції; брав участь у війні з Туреччиною за Крит, був популяризатором Олімпійських ігор 1896 р. в Атенах, де писав репортажі в польських газетах.[5]

Уперше він відвідав свою батьківщину після втечі з Сибіру 1911 року.[12] У 1922 та 1923 роках він відвідав Польщу, де зустрівся з маршалом Пілсудським та отримав нагороди за участь у повстанні 1863 року.[7]

Почесний громадянин Греції.

Масон; перебував у масонських ложах Російської імперії, Франції, Італії, Греції. На похорон Мінейка в Атенах прибули тисячі масонів.[8]

Одружився з грекинею Прозерпіною Монарис, їхня донька — Софія, дружина Георгіоса Папандреу-старшого (1888—1968), відомого політика, та прем'єр-міністра грецького уряду в еміграції (1944—1945), а також з 1963 до 1965.

Син Георгіоса, Андреас Папандреу (1919—1996), був засновником ПАСОКу, прем'єр-міністром Греції з 1981 до 1989 та з 1993 до 1996. Праправнук Зиґмунта Мінейка — відомий грецький політик, лідер Усегрецького соціалістичного руху (ПАСОК), прем'єр-міністр Греції з 2009 до 2011, Георгіос Папандреу-молодший.[13]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Ім'я Мінейка мають середня школа при посольстві Польщі в Атенах[14] та вулиця в Ошмянах.[15]

Зиґмут Мінейко згадується у романі Тадеуша Конвіцького «Польський комплекс» (1977).[16]

Твори

[ред. | ред. код]
  • Zygmunt Mineyko. Z tajgi pod Akropol: Wspomnienia z lat 1848—1868 / Oprac.: Eligiusz Kozłowski i Kazimierz Olszański. Przedm. i przypisy Eligiusz Kozłowski. — Warszawa : Pax, 1971. — 551 с.
  • Зыгмунт Мінейка. З тайгі пад Акропаль: успаміны з 1848—1866 гадоў / пераклад, укладанне, прадмова, каментары Марыны Запартыкі. — Мінск : Лімарыус, 2017. — 568, [2] с. — (Беларуская мемуарная бібліятэка) — 300 прим. — ISBN 978-985-6968-65-8.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Swartz A. Zygmunt Mineyko [Архівовано 26 травня 2021 у Wayback Machine.] — 2007.
  2. ↑ Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  3. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ а б Pas L. v. Genealogics — 2003.
  5. ↑ а б в Кастусь Лашкевіч (2 квітня 2009). TUTэйшыя ў свеце. Ліцвінскі элін — герой Грэцыі. TUT.BY. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
  6. ↑ Мінейка, 2017, с. 8.
  7. ↑ а б Inżynierowie polscy XIX i XX wieku, 2001.
  8. ↑ а б в Information about Members of the Family. 10 вересня 2001. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
  9. ↑ Мінейка, 2017, с. 533.
  10. ↑ Эдвард Зайкоўскі. За зямлю і за волю. Культурна-асветніцкі клуб «Спадчына». Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
  11. ↑ Jerzy Zdrada (9 жовтня 1999). Zygmunt Mineyko (1840—1925) and George Papandreou as family in Greece. Архів оригіналу за 31 серпня 2019. Процитовано 24 березня 2021.
  12. ↑ Борис Клейн (2010). Олимпийский мятеж. Окончание. Русский глобус. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 24 березня 2021.
  13. ↑ Праўнук беларускага паўстанца стане прэм’ер-міністрам Грэцыі. Наша Ніва. 4 жовтня 2009. Архів оригіналу за 10 жовтня 2009. Процитовано 21 травня 2021.
  14. ↑ Historia szkoły. Zespol Szkół przy Ambasadzie RP w Atenach. Архів оригіналу за 21 травня 2019. Процитовано 25 березня 2021.
  15. ↑ Алина Санюк (28 серпня 2011). Как наш земляк стал национальным героем Греции?. Ошмяны.info. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  16. ↑ The Mineyko Genealogy. 24 березня 2002. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 24 березня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
  • Маракоў Л. У. Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі. Энцыклапедычны даведнік у 10 тамах (15 кнігах). Т. 2. — Смаленск, 2003.
  • Клейн Б. Фамильный портрет // Клейн Б. Время выбора. — Мн., 1987;
  • Орлов В. Почетный гражданин Эллады // Дело (Восток + Запад). 1995, № 5;
  • PSB;
  • Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4.
  • Mineyko Zygmunt // Inżynierowie polscy XIX i XX wieku / Pod red. J. Piłatowicza. — Warszawa : Retro-Art, 2001. — Т. VII. 100 najwybitniejszych polskich twórców techniki. — С. 160—163. — ISBN 83-87992-15-1.

Посилання

[ред. | ред. код]