Казимир Длуський

Казимир Длуський
Народився1 листопада 1855(1855-11-01)[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Могилів-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер6 вересня 1930(1930-09-06)[1] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Отвоцьк, Отвоцький повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЦвинтар заслужених на Пенксовому Бжизку (Закопане)d Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Республіка Польща[3][4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлікар, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьлікар Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяНаціональна ліга[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіМарія Склодовська-Кюрі, Владислав Склодовськийd, Юзеф Склодовськийd, Гелена Склодовська-Шалайd і П'єр Кюрі Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зБроніслава Длуска Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиHelena Dłuskad Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Хрест Незалежності
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Длуський.
Санаторій доктора Длуського у Закопане, листівка

Казимир Длуський (пол. Kazimierz Dłuski; народився 1 листопада 1855 року, Сосновець Могилівської губернії, Російська імперія — помер 6 вересня 1930 року, Отвоцьк, Польща) — польський лікар-пульмонолог, громадський і політичний діяч, пов'язаний з польським соціалістичним рухом (Польська соціалістична партія), зять Марії Склодовської-Кюрі.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Під час навчання у Варшавському імператорському університеті, в 1877 році він вступив до щойно організованого соціалістичного гуртка. До 1878 року, співпрацюючи з Л. Варинським, займався створенням перших революційних гуртків в Одесі та Варшаві. У 1878 році, уникаючи арешту, емігрував до Швейцарії, де налагодив контакт із польськими соціалістами, які там перебували. Він публікувався у соціалістичному журналі «Рівність» (пол. «Równość») (1879—1881), у другому випуску був автором статті «Патріотизм та соціалізм», яка викликала чимало суперечок у тогочасних соціалістичних колах. Длуського звинуватили у анархістських симпатіях (він виступив проти цих двох термінів) і засудили за критику політичної боротьби. Після цієї публікації між Болеславом Лімановським та Длуським виник конфлікт, який закінчився розривом співпраці Лімановського з редакцією. У жовтні 1881 року Длуський взяв участь у з'їзді делегатів соціалістичних партій та груп у Коаре, де обговорювалося питання організації нового Інтернаціоналу, замінивши там Людвіка Варинського. У жовтні 1882 року Казимир Длуський поїхав до Парижа з рекомендаційним листом від Йоганна-Філіппа Беккера, де мав зв'язатися з Карлом Марксом. Маркс тоді вже тяжко захворів, і зустріч не відбулася. Длуський залишився у Парижі, де вивчав політичні науки та медицину[6]. Паризька квартира Длуських була відчинена для політичних емігрантів з Польщі. Їх гостями були люди, котрі згодом стали президентами Республіки Польща: Станіслав Войцеховський та Ігнацій Мосцицький[7]. Член Націонал-соціалістичної комуни з 1888 року[8].

Повернувшись додому у 1902 році, він створив санаторій у Закопане для людей із захворюваннями легенів, у тому числі туберкульозу (з 1928 року — Військовий санаторій у Закопане). Він також є одним із засновників служби швидкої допомоги «Татра» (і його першим президентом протягом 1910—1919 років) та Татранського Музею імені Тіта Чалубінського. Він був членом Народної ліги[9]. У 1919 році його делеговано Державним главою Юзефом Пілсудським до Польського національного комітету — замість Ігнація Яна Падеревського він став делегатом на мирній конференції в Парижі[10].

Після повернення він приєднався до Варшавського протитуберкульозного товариства, Шкільної протитуберкульозної ліги, Асоціації боротьби з раком та Асоціації боротьби з алкоголізмом. Він був членом Громадського виконавчого комітету з питань оборони держави у 1920 році[11]. Разом із дружиною Броніславою, старшою сестрою Марії Склодовської-Кюрі, яка також була лікарем, у другій половині 1920-х років XX століття вони відкрили в Аніні під Варшавою на сучасній вул. М. Кайки протитуберкульозний профілакторій. Також придбали майно для функціонування вже діючого профілакторію на просп. Вілановська, який у 1922 році віддали робітничому відділу виховання та догляду за дітьми, що діяв при Польській соціалістичній партії. У 1930 році профілакторій в Аніні закрили. Броніслава долучилася на прохання своєї сестри Марії до будівництва Інституту радіуму у Варшаві і жила там, контролюючи будівництво[12].

Казимир Длуський помер в Отвоцьку, похований на цвинтарі шанованих на Пенксовому Бжизку у Закопане[13] (сектор П, ряд № I, могила № 61I62).

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Прогноз на туберкульоз легень, 1926 рік.
  • Про відкриті порожнини в туберкульозних легенях.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della Svizzera — Bern: 1998.
  3. ↑ http://www.fiba.com/pages/eng/fc/expe/fibaAgen/agenSear/p/langlc/en/personnumber/19208/prof.html
  4. ↑ http://womenineuropeanhistory.org/index.php?title=Marie_Curie&redirect=no
  5. ↑ http://womenineuropeanhistory.org/index.php?title=Marie_Curie
  6. ↑ а б Irena Koberdowa, Socjalno-Rewolucyjna Partia Proletariat, Książka i Wiedza, Warszawa 1981
  7. ↑ а б Ève Curie: Maria Curie Warszawa 1997, Wyd PWN, ISBN 83-01-12302-8.
  8. ↑ Wiesław Śladkowski, Gmina Narodowo-Socjalistyczna w Paryżu wobec tradycji 3-Majowej, w: Acta Universitatis Lodziensis. Folia Historica, 40, 1991, s. 51.
  9. ↑ а б Stanisław Kozicki, Historia Ligi Narodowej (okres 1887—1907), Londyn 1964, s. 572.
  10. ↑ а б Eugeniusz Romer, Pamiętnik Paryski 1918–1919. przypisy Andrzej Garlicki, Ryszard Świętek, t. I Wrocław 2010, s. 25.
  11. ↑ а б Obrona państwa w 1920 roku, Warszawa 1923, s. 19.
  12. ↑ а б Maria Chodorek, Wołoszka Jadwiga. O siostrach Skłodowskich w Aninie. „Wiadomości Sąsiedzkie”. Nr 14. S. 6. ISSN 2082-3266. 
  13. ↑ а б Notatka biograficzna: Dłuski Kazimierz. Portal Zakopiański. Процитовано 7 березня 2014.
  14. ↑ а б Odznaczenie orderem „Polonia Restituta”. „Gazeta Lwowska”, s. 8, Nr 260 z 11 listopada 1928. 
  15. ↑ а б Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926, s. 23. 

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  1. Генеалогія: Kazimierz Dłuski h. Nałęcz, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 18 липня 2020.