Карл-Фрідріх Мертен | |
---|---|
нім. Karl-Friedrich Merten ![]() | |
![]() | |
Народився | 15 серпня 1905[1] ![]() Познань, Прусське королівство, Німецька імперія[1] ![]() |
Помер | 2 травня 1993 (87 років) ![]() Вальдсгут-Тінген ![]() ·злоякісна пухлина ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | військовослужбовець ![]() |
Знання мов | німецька ![]() |
Заклад | Wasserstraßen- und Schifffahrtsamtd ![]() |
Учасник | Друга світова війна[1] і громадянська війна в Іспанії ![]() |
Військове звання | Капітан-цур-зее |
Нагороди | ![]() |
Карл-Фрідріх Мертен (нім. Karl-Friedrich Merten; 15 серпня 1905, Позен — 2 травня 1993, Вальдсгут) — німецький офіцер-підводник, капітан-цур-зее. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.
1 квітня 1928 року вступив на флот фенрихом. Служив артилерійським офіцером на крейсері «Кенігсберг», потім на кораблі ескорту.
На навчальному кораблі «Шлезвіг-Гольштейн» брав участь у військових діях проти Польщі у вересні 1939 року, в тому числі в бою на Вестерплатте.
1 травня 1940 переведений в підводний флот і призначений 1-м помічником на підводний човен U-38, якою командував Генріх Лібе.
З 11 лютого 1941 року — командир U-68, на якій зробив 5 походів (провівши в морі в цілому 368 діб). Брав участь в бойових операціях в Атлантиці, Карибському морі, в Індійському океані.
Входила до групи «Айсберен» човен в вересні 1942 року перейшов на південь з Північної Атлантики; в ході операції група потопила біля берегів Південної Африки судна загальним тоннажем понад 100 тисяч брт.
Під час походу біля берегів Західної Африки Мертен в серпні — грудні 1942 року потопив 9 суден водотоннажністю більше 56 тисяч брт.
Повернувшись з походу, Мертен 30 січня 1943 року одержав Знак підводника з діамантами і був призначений командиром 26-ї навчальної флотилії підводних човнів розташовувалася в Піллау.
З березня 1943 командир 24-ї навчальної флотилії підводних човнів в Мемель. Разом з флотилією евакуювався в 1945 році при підході радянських військ.
Всього за час бойових дій Мертен потопив 27 суден загальною водотоннажністю 170 151 брт.
Після закінчення війни займався підйомом затоплених суден на Рейні (разом з Генріхом Вілленброком), а потім працював в суднобудуванні.