Леопольд Сюрваж

Леопольд Сюрваж
фр. Léopold Survage
Портрет Леопольда Сюрважа авторства Амедео Модільяні, 1918
Народження31 липня 1879(1879-07-31)[1][2][…] або 12 серпня 1879(1879-08-12)[4]
Москва, Російська імперія[5] або Лаппеенранта, Виборзька губернія, Російська імперія
Смерть31 жовтня 1968(1968-10-31)[1][3] (89 років)
 Париж, Франція
Країна Франція
 Франція[6]
НавчанняAcadémie Matissed і Академія Колароссі
Діяльністьхудожник, piano tuner, ілюстратор
ВчительКоровін Костянтин Олексійович
ПрацівникPleyel et Cie
У шлюбі зЖермен Сюрважd
РодичіМарсель Меєрd
Роботи в колекціїМіннеаполіський інститут мистецтваd, Національна галерея мистецтв, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[7], Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[8], Музей Креллер-Мюллер, Musée du Petit Palaisd, Ліонський музей красних мистецтв, Художній інститут Чикаго, Ермітаж, Музей мистецтв Індіанаполіса, Художня галерея Єльського університету, Національний музей сучасного мистецтва, Паризький міський музей сучасного мистецтва, Музей образотворчих мистецтв (Безьє), Національна художня галерея, Гарвардський художній музей, Музей Унтерлінден, Художній музей Фогга[d] і LaM (Lille Métropole musée d'art moderne, d'art contemporain et d'art brut)d
Нагороди
орден Почесного легіону

CMNS: Леопольд Сюрваж у Вікісховищі

Леопольд Фредерік Леопольдович Сюрваж (31 липня 1879 — 31 жовтня 1968) — російсько-французький художник фінського походження. Навчався в Москві, ототожнював себе з російським авангардом до переїзду в Париж, де ділив студію з Амедео Модільяні та експериментував з абстрактними фільмами. Він також отримував замовлення на Російські сезони Сергія Дягілєва.

Національність

[ред. | ред. код]

Серваж був французом[9] російсько-дансько-фінського походження, народився в Лаппеенранта, Фінляндія (в окремих джерелах вказується місцем народження Москва). Серед інших імен — Леопольд Штурцваґе, Леопольд Штурваґе, Леопольдій Штурцваґ і Леопольдій Львович Штурцваґе.

Біографія

[ред. | ред. код]

У юному віці Сюрваж отримав направлення на фортепіанну фабрику, якою керував його батько-фін. Він навчився грати на фортепіано, а потім отримав комерційний диплом у 1897 році. Після важкої хвороби у віці 22 років Сюрваж переосмислив свою кар'єру і вступив до Московського училища живопису, скульптури та зодчества. Познайомившись із сучасним рухом через колекції Сергія Щукіна та Івана Морозова, він зв'язав свою долю з російським авангардом і до 1906 року був тісно пов'язаний із колом журналу «Золоте руно» (див. також Максиміліан Волошин). Познайомився з Олександром Архипенком, виставлявся разом з ним у компанії Давида Бурлюка, Володимира Бурлюка, Михайла Ларіонова та Наталії Гончарової. З Оленою Монюшко, яка згодом стала його дружиною, він подорожував Західною Європою, відвідавши Париж у липні 1908 року. Зрештою подружжя оселилося в Парижі, де Сюрваж працював налаштувальником фортепіано і недовго відвідував школу Анрі Матісса. Він виставлявся з групою «Бубновий валет» у Москві в 1910 році і вперше показав свої роботи у Франції — за наполяганням Архипенка — в «Осінньому салоні» 1911 року[10].

У 1913 році Сюрваж створив абстрактні композиції, використовуючи колір і рух, щоб викликати певні музичні відчуття. Під назвою «Кольорові ритми» (Rythmes colorés) він планував оживити ці ілюстрації за допомогою плівки, щоб створити «кольорові симфонії». Він бачив ці абстрактні образи як такі, що зливаються воєдино, але виставляв малюнки, виконані тушшю, окремо на «Осінньому салоні» в 1913 році та «Салоні Незалежних» у 1914 році. Статті про ці твори опублікували Гійом Аполлінер (Paris-J., липень 1914) і сам Сюрваж (Soirées Paris, липень–серпень 1914). У червні 1914 року, щоб розвинути свою ідею, Сюрваж безуспішно подав заявку на патент до кінокомпанії Gaumont. Якби йому вдалося зібрати кошти, він став би першим, хто почав створювати абстрактні фільми, ще до Вікінга Еґґелінґа та Ганса Ріхтера[10][11].

Починаючи з 1917 року, Сюрваж ділив майстерню — і схильність до алкогольних зловживань — з Амедео Модільяні в Парижі. Пізніше Сюрваж переїхав до Ніцци і протягом наступних восьми років створював високоструктуровані олійні та паперові роботи, пов'язані між собою серією лейтмотивів, повторюючи групи символічних елементів — людина, море, будівля, квітка, вікно, завіса, птах — так, наче вони були дійовими особами в серії рухомих зображень. Можливо, на нього вплинула творчість Марка Шагала, художника, відомого своїми вставками пар, що пливуть у повітрі, корів, півнів та різноманітної єврейської іконографії. До 1922 року Сюрваж почав відходити від кубізму на користь неокласичної форми. Можливо, на нього вплинули замовлення для «Російських сезонів» Сергія Дягілєва, починаючи з декорацій та костюмів для опери буфа Ігоря Стравінського «Мавра» в Паризькій опері в 1922 році. Хоча він був переважно живописцем, у цей період він також створював сценічні, гобеленові та текстильні ескізи (зокрема, для будинку Шанель у 1933 році). Ближче до кінця 1930-х років, у результаті його контакту з Андре Массоном, Сюрваж дедалі більше захоплюється символікою та містикою. Криволінійні форми, які раніше домінували в його композиціях, знову опинилися під контролем геометричної структури[10].

12 березня 1963 року Сюрважу було присвоєно звання офіцера ордена Почесного легіону. 31 жовтня 1968 року він помер у Парижі.

Вибрані виставки

[ред. | ред. код]

Вибрані збірки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Artistes russes de l'École de Paris [каталог виставки]. Женева: Музей сучасного мистецтва, 1989.
  • Леопольд Сюрваж [каталог виставки]. Ліон: Musée des beaux-arts, 1968.
  • Леопольд Сюрваж: акварелі, живопис, малюнки [ретроспективна виставка]. Ніцца: Дирекція музеїв Ніцци, 1975.
  • Les lumières de Léopold Survage: oeuvres, 1910—1932 [каталог виставки]. Екс-ан-Прованс: Галерея мистецтва генеральної ради Буш-дю-Рон, 2001.
  • Патнем, Семюел. Блискучий міст: Леопольд Сюрваж і просторова проблема в живописі. Нью-Йорк: Covici-Friede, 1929. (онлайн)
  • Сере, Елен (ред.). Écrits sur la peinture: Léopold Survage. Париж: L'Archipel, 1992.
  • Варнод, Жанін. Survage. Брюссель: A. de Rache, 1983.

Посилання

[ред. | ред. код]