Лівадійський договір

Лівадійський договір
Тип	міжнародний договір
Підписано	1879
Місце	Лівадія[1]

Лівадійський договір (1879) — нератифікований договір про статус території Ілійського краю, що входив до Цинського Китаю, але в результаті антикитайського уйгуро-дунганського повстання стало незалежним султанатом і було захоплено Росією ^[2] . До підписання договору Лівадії від 1879 р. посол уряду Цін Ча Хоу підписали договір. Російсько-китайський кордон обмежено річкою Хоргос, горами Ак-Бурташ та Ак-Бурташем.

Уточнено лінії кордону біля витоку річки Іртиш між Кашгаром і колишнім Кокандським ханством (територія сучасного Киргизстану ), Росія крім Кульджі та Чугучака отримала право на відкриття консульств у місті Кашгар, Урга, Цзя Юй- гуань (Сучжоу ), Турпан, Урумчі та Гучані. Крім того, уряд Цин погодився виплатити Росії 5 млн. рублів за понесені витрати. Протягом двох місяців після ухвалення рішення було створено спеціальну комісію, яка мала повністю передати територію Китаю. Однак імператор Цин не задовольнився Лівадійським договором і було надано наказ про страту Ча Хоа.

Умови договору

Умови були прописані на 18 сторінках та складалися з двох частин ^[3].

Угоди про кордон

1. Росія повертала Китаю території Ілійського краю, залишаючи за собою Ілійську долину і річку Текес під гарантією того, що Росія матиме постійний доступ до південної частини Синцзяня.
2. Росія повертала все майно, яке могло постраждати в рамках захоплення цієї території та порушення прав власності.
3. Усі дунганські повстанці отримували право стати жителями Росії без будь-яких наслідків та переслідувань.
4. Росія отримувала права на відкриття консульств у Кашгар, Урга, Цзя Юй-гуань (Сучжоу), Кобд, Улісутай, Хамі (Комул), Турпан, Урумчі та Гучані, а також у Монголії.
5. Росія отримувала право безмитної торгівлі на цих територіях та на територіях Монголії.
6. Російські торговці отримували доступ до торгових маршрутів до Пекіна і Ханку по річці Янцзи .
7. Китай сплачував Росії 5 млн рублів у рамках компенсації видатків, понесених у рамках зайняття територій.

Комерційна частина

Комерційна частина передбачала безмежний безпрецедентний доступ російських торговців на китайський ринок. Було спрощено перетин кордону, ослаблені вимоги щодо документів для торговців, спрощено сертифікацію продукції та сплату мит. У первісному тексті також передбачався доступ російського капіталу Маньчжурію, але в результаті ці статті були виключені ^[4].

Договір був підписаний 2 жовтня 1879, але так і не був ратифікований. Замість нього пізніше було підписано Договір про Ілійський край, який ґрунтувався на Лівадійському договорі та закріпив умови передачі територій.

Примітки

1. https://www.npm.gov.tw/exh100/diplomatic/page_en02.html
2. Lessons of History. A Century of Resilient Tradition: Exhibition of the Republic of China's Diplomatic Archives (English) . National Palace Museum. 9 серпня 2011. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
3. Paine, 1996, с. 133–134.
4. Paine, 1996, с. 134.

Джерела

• Millward, James A. Eurasian Crossroads: A History of Xinjiang. — Columbia University Press, 2007. — С. 133—135. — ISBN 9780231139243.
• Paine, S. C. M. Chinese Diplomacy in Disarray: The Treaty of Livadia // Imperial Rivals: China, Russia, and Their Disputed Frontier. — M.E. Sharpe^[en], 1996. — С. 133—145. — ISBN 9781563247248.
• Fairbank, John King; Liu, Kwang-Ching; Twitchett, Denis Crispin, eds. (1980). Late Ch’ing, 1800—1911. Volume 11, Part 2 of The Cambridge History of China Series (illustrated ed.). Cambridge University Press. p. 94. ISBN 0-521-22029-7. Retrieved 18 January 2012.
• Giles, Herbert Allen (1898). A Chinese Biographical Dictionary. Bernard Quaritch. p. 210. Retrieved 22 February 2018.
• Tu, Lien-Chê (1943). «CH’UNG-HOU». In Hummel Sr., Arthur W. (ed.). Eminent Chinese of the Ch’ing Period. United States Government Printing Office. Retrieved 25 February 2016.