Манфред Шредер

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шредер.
Манфред Шредер
Народився12 липня 1926(1926-07-12)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ален, Beckum Districtd, Мюнстер, Провінція Вестфалія, Вільна держава Пруссія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер28 грудня 2009(2009-12-28)[4][1][3] (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфізик, інженер, графік Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materГеттінгенський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладГеттінгенський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоІнститут інженерів з електротехніки та електроніки
Геттінгенська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Національна інженерна академія США Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Ма́нфред Ро́берт Шрéдер (нім. Manfred Robert Schroeder; 12 липня 1926, Ален, Північний Рейн-Вестфалія — 28 грудня 2009) — німецький фізик-теоретик, працював у галузі акустики.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Шредер в молодості був радіоаматором і під час Другої світової війни, в лавах військово-морського флоту, служив у Нідерландах оператором радара. Шредер вивчав математику (ступінь бакалавра, 1951) і фізику в Геттінгенському університеті, де отримав докторський ступінь у 1952 році (за темою розподілу власних частот у порожнинах[5]).

У 1954 році перебрався до США. У наступні 15 років працював в AT&T Bell Laboratories у Мюррей-Гілл[en] (штат Нью-Джерсі) а до 1987 року був там позаштатним консультантом. У 1958—1969 роках займався дослідженнями акустики мови. У 1969 році він обійняв посаду професора у 3-му Фізичному інституті у Геттінгені а після смерті Ервіна Маєра він став директором цього інституту а з 1991 — професором-емеритом.

Він був одружений, мав трьох дітей. Помер у грудні 2009 року у віці 83 років.

Здобутки та відзнаки

[ред. | ред. код]

Манфред Шредер був відомий як фахівець у вивченні акустики концертних зал, яку він покращував спеціально розробленими дифузорами, що отримали назву «дифузори Шредера»[6]. Його перші рекомендації у цій галузі були надані для концертної зали Лінкольн-центру у Нью-Йорку в 1962 році[7]. Він і його колеги розробили один з методів для вимірювання часу реверберації. Працюючи у «Bell Labs» він також розробив систему кодування для стиснення даних (лінійне кодування з передбаченням[8], код лінійного передбачення із збудженням[9]), які знайшли широке застосування у мобільній телефонії, також займався проблемами синтетичної мови.

Він співпрацював з П'єром Булезом у питаннях планування акустики в його дослідницькому закладі (Institut de Recherche et Coordination Acoustique/Musique, IRCAM) в Центрі Жоржа Помпіду (Париж).

Відомий також як автор низки книг (особливо в галузі теорії чисел, степеневих законів функції масштабування у фрактали) з ілюструванням і дидактичними рекомендаціями по застосуванню математики у різних галузях. Шредер також захоплювався комп'ютерною графікою.

За свої наукові досягнення Шредер був нагороджений Золотою медаллю[en] Американського акустичного товариства (1991), медаллю Релея[en] Британського інституту акустики (1987) і медаллю Гельмгольца від Німецького товариства акустики[en] (1995). У 2004 році він отримав Технологічну премію від Фундації Едуарда Рейна[en]. Він був членом Національної академії наук Сполучених Штатів, Американської академії мистецтв і наук, Нью-Йоркської академії наук і Геттінгенської академії наук.

Шредер є автором 45 запатентованих винаходів.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Number Theory in Science and Communication — With Applications in Cryptography, Physics, Digital Information, Computing, and Self-Similarity. Springer, 1984. 5. Auflage 2009.
  • Computer Speech: Recognition, Compression, Synthesis. Springer, 1999. — ISBN 3-540-64397-4.
  • Fractals, Chaos, Power Laws: Minutes from an Infinite Paradise. Freeman. — ISBN 0-7167-2357-3.
  • Number theory and the real world. In: Mathematical Intelligencer. Nr. 4, 1985.
  • Zahlentheorie in der Physik. In: Physikalische Blätter., Band 50, 1994, S. 1123—1128. Online
  • Die Akustik von Konzertsälen: Physik und Psychophysik, Physikalische Blätter, Band 55, 1999, S. 47-50, Online

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #120787318 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ compArt database Digital Art — 2010.
  3. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  4. ↑ http://languagelog.ldc.upenn.edu/nll/?p=2061
  5. ↑ Acustica Bd.4, 1954, S.45. Він показав, що в кубі, наприклад, невеликі збурення на краю можуть викликати аномалії в спектрі, які сьогодні можна зрозуміти як ознаки хаотичної поведінки.
  6. ↑ J. Acoust. Soc. Amer. Bd.57, 1975, S.149
  7. ↑ mit Bishnu Atal, G. Sessler: J. West Journal Acoustical Society of America, Bd. 40, 1966, S. 434. Dies führte zu einer Studie über Konzerthallenakustik im Auftrag der DFG mit D. Gottlob, F. Siebrasse: J. Acoust. Soc. America, Bd. 56, 1974, S.1195.
  8. ↑ Proceedings IEEE Conf. on Comm. and Process., 1967, S.360-361, sowie mit B.S. Atal: Bell System Technical Journal, Bd. 49, 1970, S. 1973—1986
  9. ↑ mit Atal: Proc. Int. Conf. on Acoustics, Speech, and Signal Processing 1978, S. 573—576

Посилання

[ред. | ред. код]