Мирослав Туджман

Мирослав Туджман
хорв. Miroslav Tuđman
Народився25 травня 1946(1946-05-25)
Белград, Федеративна Народна Республіка Югославія
Помер31 січня 2021(2021-01-31) (74 роки)
Загреб, Хорватія
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
ПохованняМирогойське кладовище[1]
Країна Хорватія[2]
Діяльністьсоціолог, інформатик, політик, information scientist, викладач університету
Галузьнаукова інформатика[3], національна безпека[3] і політика[3]
Alma materЗагребський університет
Знання мовхорватська[3]
ЗакладЗагребський університет
Посададепутат парламенту Хорватіїd[4]
Партіясоціал-демократична партія Хорватії, Хорватська демократична співдружність, Q1562842? і Croatian True Revivald
БатькоФраньо Туджман
МатиАнкиця Туджманd
Нагороди
Сайтmiroslav-tudjman.com

Мирослав Туджман (хорв. Miroslav Tuđman, МФА: [mîroslaʋ, mǐ- tûdʑman]; нар. 25 травня 1946, Белград — пом. 31 січня 2021, Загреб) — хорватський учений та політик, найстарша дитина і старший син першого президента Хорватії Франьо Туджмана.[5][6][7]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився у Белграді,[7] де закінчив початкову школу, після чого в 1961 році переїхав із сім'єю в Загреб. Народився рівно на 1-шу річницю вінчання його батьків.[8] Названий Мирославом на честь знаменитого письменника Мирослава Крлежі, якого в той час обожнював його батько.[8]

1965 року закінчив гімназію, а 1970 року — філософський факультет Загребського університету за напрямом «філософія» і «соціологія». 1975 року здобув ступінь магістра з теми «Когнітивно-логістичні елементи фактів та інформації». Входив до професорсько-викладацького складу, а 1985 року в цьому ж університеті здобув ступінь доктора інформаційних наук, захистивши дисертацію на тему «Парадигма інформатики». З 1988 завідував кафедрою документознавства відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. 1988 року обраний доцентом. 1989 року заснував при факультеті Інститут інформаційних досліджень, ставши першим його керівником (1989—1990).[6] Був заступником декана філософського факультету (1990—1991). Викладав такі дисципліни, як теорія інформатики, організація знань, розвідувальні системи і служби. 1991 року обраний екстраординарним професором. Того ж року брав участь у хорватській війні за незалежність, а в 1992 році став керівником Центру стратегічних досліджень. Двічі був заступником керівника Управління національної безпеки та засновником і директором Хорватської розвідувальної служби (з 1993 по 1998 та в 1999—2000 рр.).[6] Головував у колегіях із національної безпеки в Дипломатичній академії, Воєнній школі та Розвідувальній академії. 1995 року Президент Туджман нагородив його орденом князя Домагоя за заслуги воєнного часу як члена політичної адміністрації Міністерства оборони.[9] 1998 року він дістав посаду штатного професора філософського факультету Загребського університету.[7]

2000 року започаткував міжнародний журнал National Security and the Future (Національна безпека і майбутнє), де був головним редактором. У 2004 році призначений завідувачем кафедри організації знань відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. Був організатором низки науково-професійних конференцій у галузі інформатики і національної безпеки та дослідником у галузі інформаційних наук, національної безпеки та розвідувальної діяльності. Прочитав низку лекцій у США, Німеччині, Болгарії, Великій Британії, Чехії та Угорщині.

Перший досвід у політиці здобув 1990 року як співзасновник (спільно зі своїм другом Антуном Вуїчем) недовговічної лівої партії Соціал-демократи Хорватії, але незабаром перейшов до партії свого батька — консервативної Хорватської демократичної співдружності (ХДС).[5] Однак упродовж 90-х був здебільшого політично неактивним. Після смерті батька та першої поразки ХДС на виборах у 2000 році балотувався в Загребську скупщину на місцевих виборах 2001 року як незалежний кандидат, набравши 7,6 % голосів.

Того ж року разом із Ненадом Іванковичем заснував маргінальну праву партію Хорватське істинне відродження, ставши її головою. 2002 року, після перемоги Іво Санадера у виборах голови ХДС і розпуску ряду окружних і міських організацій, три депутати Анте Бельо, Джуро Нявро і Даріо Вукич вступили до партії Туджмана, завдяки чому вона стала парламентською у четвертому скликанні хорватського парламенту. До фракції приєдналася і незалежна депутатка Лєрка Мінтас-Ходак. Пізніше Хорватське істинне відродження співпрацювало з Хорватським блоком (ще однією дрібною партією, що вийшла з лона ХДС), який очолював Івич Пашалич. Проте на парламентських виборах 2003 року вони не здобули популярності (1,7 % голосів).[5][6] На парламентських виборах 2007 року партія Туджмана-молодшого не висувала своїх кандидатур.

2009 року як номінально незалежний кандидат балотувався на президентських виборах, набравши 4,09 % голосів і посівши сьоме місце в першому турі.[5][6]

2010 року був співзасновником руху Хорватський ріст (ХРАСТ), але покинув його і повернувся до ХДС, від якої на виборах 2011 року був обраний депутатом хорватського парламенту 7-го скликання.[10] На трьох наступних виборах у 2015 році, 2016 та 2020 роках був обраний депутатом парламенту відповідно 8-го, 9-го та 10-го скликань.

Помер 31 січня 2021 року в Загребській лікарні інфекційних хвороб, куди був госпіталізований за кілька днів до того через ускладнення коронавірусної хвороби на тлі епідемії COVID-19 в Хорватії.[11] Похований 4 лютого 2021 року на загребському кладовищі Мирогой.[12]

Твори

[ред. | ред. код]

Туджман є автором та упорядником кількох книжок і збірників. Він також опублікував понад 150 наукових і професійних праць у вітчизняних і закордонних журналах і збірниках. До його найважливіших праць належать:

  • Struktura kulturne informacije (1983) [13][14]
  • Paradigma informacijske znanosti (1985), doktorska disertacija [15]
  • Teorija informacijske znanosti (1986) [16]
  • Obavijest i znanje (1990) [17]
  • Uvod u informacijsku znanost (1992), srednjoškolski udžbenik [18]
  • Priča o Paddyju Ashdownu i Tuđmanovoj salveti (2003) [19] (PDF) [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  • Krivi za zločin samoodređenja? (2003) [20]
  • Prikazalište znanja (2003) [21]
  • Istina o Bosni i Herecegovini (2005) [22]
  • Vrijeme krivokletnika (2006) [23]
  • Informacijsko ratište i informacijska znanost (2008) [24][25]
  • Programiranje istine (2012) [26][27]
  • Programirane hereze i hrvatski otpori (2013) [28]
  • Bosna i Hercegovina u raljama zapadne demokracije (2013) [29][30]
  • Oslobađajuće presude haškoga Suda Tuđmanovoj Hrvatskoj (2014) [31] (PDF) [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.]
  • Tuđmanov arhiv (2015) [32][33]
  • Druga strana Rubikona (2017) [34][35]
  • Haški krivolov (2019) [36][37][38]

Відзнаки та премії

[ред. | ред. код]
  • 1995: Орден князя Домагоя зі стрічкою.[39]
  • 2006: премія «Ми були перші, коли було треба».
  • 2017: премія Любиці Штефан.[40]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.gradskagroblja.hr/trazilica-pokojnika/15
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ http://www.sabor.hr/Default.aspx?sec=4608
  5. ↑ а б в г Marinko Čulić (30 March 2009). Osoba tjedna: Miroslav Tuđman - Sin koji je od oca naslijedio sve mane i nijednu vrlinu (хор.). Index.hr. Архів оригіналу за 2 квітня 2009. Процитовано 30 May 2010.
  6. ↑ а б в г д Goran Prokopec (20 December 2009). Miroslav Tuđman - jabuka ne pada daleko od stabla (хор.). Deutsche Welle. Процитовано 30 May 2010.
  7. ↑ а б в Dr. M. Tuđman - Životopis. Miroslav-Tudjman.com. Архів оригіналу за 27 листопада 2009. Процитовано 11 July 2010.
  8. ↑ а б Sadkovich, James J. (2010). Tuđman, first political biography. Večernji posebni proizvodi d.o.o. ISBN 978-953-7313-72-2.
  9. ↑ Franjo Tuđman (7 July 1995). Odluka kojom se odlikuju Redom kneza Domagoja s ogrlicom (хор.). Narodne novine 46/1995. Архів оригіналу за 28 October 2015. Процитовано 30 May 2010.
  10. ↑ HDZ predao izborne liste, Kosor prva u petoj jedinici. Poslovni dnevnik (хор.). 14 November 2011. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 14 November 2011.
  11. ↑ Preminuo Miroslav Tuđman, saborski zastupnik i sin prvog hrvatskog predsjednika. Dnevnik.hr. 31 січня 2021. Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 31 січня 2021.
  12. ↑ Pokopan Miroslav Tuđman, sprovodne obrede predvodio mons. Jure Bogdan. ika.hr. Informativna katolička agencija. 4. veljače 2021. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 5. veljače 2021..
  13. ↑ Miroslav Tuđman, Struktura kulturne informacije [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.], Zavod za kulturu Hrvatske, Zagreb, 1983.
  14. ↑ Branka Šulc, Miroslav Tuđman, Struktura kulturne informacije, Zagreb, 1983. [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.], Informatica museologica 1-2/1984., Hrčak
  15. ↑ Miroslav Tuđman, Paradigma informacijske znanosti, Sveučilište u Zagrebu, Zajednički studij informacijskih znanosti, Zagreb, 1985.
  16. ↑ Miroslav Tuđman, Teorija informacijske znanosti, Informator, Zagreb, 1986., ISBN 8630100486; 2. izdanje 1990., ISBN 8630102500; 3. dopunjeno izdanje [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.]: Hrvatska sveučilišna naklada & Nacionalna i sveučilišna knjižnica u Zagrebu, Zagreb, 2014., ISBN 9789531692878; poglavlje Božo Težak i razvoj informacijske znanosti доступно у цифровому вигляді за адресою: www.researchgate.net [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.])
  17. ↑ Miroslav Tuđman, Obavijest i znanje: s rječnikom osnovnih pojmova [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.], Zavod za informacijske studije, Zagreb, 1990., ISBN 8680279374
  18. ↑ Miroslav Tuđman, Damir Boras, Zdravko Dovedan, Uvod u informacijsku znanost, Školska knjiga, Zagreb, 1992., ISBN 8603008205, 2. izdanje [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.] 1993.; текст книжки доступний за адресою: dzs.ffzg.unizg.hr [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Miroslav Tuđman, Priča o Paddyju Ashdownu i "Tuđmanovoj salveti": hoće li Haški sud (opet) sudjelovati u prijevari i obmani?, P.I.P. Pavičić, Zagreb, 2003., ISBN 953630841X
  20. ↑ Miroslav Tuđman, Krivi za zločin samoodređenja: rasprave i pisma o hrvatskim javnim interesima [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.], Udruga sv. Jurja, Zagreb, 2003., ISBN 9539631319
  21. ↑ Miroslav Tuđman, Prikazalište znanja [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.], Hrvatska sveučilišna naklada, Zagreb, 2003., ISBN 9531690855
  22. ↑ Miroslav Tuđman, Istina o Bosni i Hercegovini: dokumenti 1991. - 1995. [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.], Slovo M, Zagreb, 2005., ISBN 9536514125
  23. ↑ Miroslav Tuđman, Vrijeme krivokletnika, Detecta, Zagreb, 2006., ISBN 9539989981; ulomak iz knjige dostupan je na: www.tudjman.hr [Архівовано 12 березня 2020 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Miroslav Tuđman, Informacijsko ratište i informacijska znanost [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.], Hrvatska sveučilišna naklada, Zagreb, 2008., ISBN 9789531691727
  25. ↑ Josip Jović, Sukob globalnog i univerzalnog [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.], Vijenac 395/2009., www.matica.hr
  26. ↑ Miroslav Tuđman, Programiranje istine: rasprava o preraspodjelama društvenih zaliha znanja [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.], Hrvatska sveučilišna naklada, Zagreb, 2012., ISBN 9789531692267
  27. ↑ Branimir Lukšić, Prikazivanje knjige "Programiranje istine" prof.Miroslava Tuđmana u Splitu 26.2.2013. [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.], Hrvatsko kulturno vijeće, www.hkv.hr
  28. ↑ Miroslav Tuđman, Programirane hereze i hrvatski otpori: pripovijest o nepoćudnim knjigama, o nepoželjnim ljudima, o prešućenim događajima i o ustrajnom otporu u doba detuđmanizacije i kriminalizacije Domovinskoga rata, Udruga hrvatski istinski preporod, 2013., ISBN 9789539561763
  29. ↑ Miroslav Tuđman (priredio), Bosna i Hercegovina u raljama zapadne demokracije: korespondencija predsjednika Republike Hrvatske dr. Franje Tuđmana i dokumenti o Bosni i Hercegovini 1990.-1995., Despot Infinitus, Zagreb, 2013., ISBN 9789537892166
  30. ↑ Mate Kovačević, Miroslav Tuđman, Bosna i Hercegovina u raljama zapadne demokracije [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.], Hrvatsko kulturno vijeće,www.hkv.hr, objavljeno 16. prosinca 2013., pristupljeno 7. prosinca 2017.
  31. ↑ Ivan Aralica, Ivo Lučić, Ante Nazor, Miroslav Tuđman, Oslobađajuće presude Haškoga suda Tuđmanovoj Hrvatskoj, Udruga za promicanje hrvatskog identiteta i prosperiteta, Zagreb, 2014., ISBN 9789539561787
  32. ↑ Miroslav Tuđman (glavni urednik), Tuđmanov arhiv: korespondencija predsjednika Republike Hrvatske dr. Franje Tuđmana od 1990. do 1999. godine, 6 svezaka, Hrvatska sveučilišna naklada & Hrvatski institut za povijest, Zagreb, 2015., ISBN 9789531693073
  33. ↑ Darjan Godić, Miroslav Tuđman, gl. ur., Tuđmanov arhiv... [Архівовано 3 червня 2021 у Wayback Machine.], Časopis za suvremenu povijest 2/2015., Hrčak
  34. ↑ Miroslav Tuđman, Druga strana Rubikona: politička strategija Alije Izetbegovića, Hrvatska sveučilišna naklada, Zagreb, 2017., ISBN 9789531693745; knjiga je podijeljena na pet dijelova: 1. ishodišta i odrednice unitarne strategije Alije Izetbegovića, 2. preuzimanje središnjih državnih institucija, 3. na drugoj strani Rubikona, 4. rat za teritorije će se nastaviti i 5. državni suverenitet perfidnoga građanstva.
  35. ↑ Davorin Rudolf, Druga strana Rubikona: Politička strategija Alije Izetbegovića [Архівовано 23 квітня 2021 у Wayback Machine.], www.mvinfo.hr, pristupljeno 7. prosinca 2017.
  36. ↑ Miroslav Tuđman, Haški krivolov : analiza dokaza o ciljevima zajedničkoga zločinačkog pothvata u predmetu IT-04-74, Hrvatska sveučilišna naklada i Hrvatski dokumentacijski centar Domovinskog rata u BiH, Zagreb/Mostar, 2019., ISBN 9789531694421
  37. ↑ Ivan Pepić, Miroslav Tuđman, Haški krivolov – Analiza dokaza o ciljevima zajedničkoga zločinačkog pothvata u predmetu IT-04-74 [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.], Obnova 1/2020. (Hrčak)
  38. ↑ Lucija Zadro, Miroslav Tuđman, Haški krivolov — analiza dokaza o ciljevima zajedničkoga zločinačkog pothvata u predmetu IT-04-74, Hrvatska sveučilišna naklada, Hrvatski dokumentacijski centar Domovinskog rata u BiH, Zagreb — Mostar, 2019., 511 str. [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.], Pilar 1-2/2019. (Hrčak)
  39. ↑ narodne-novine.nn.hr [Архівовано 28 жовтня 2015 у Wayback Machine.], pristupljeno 30. lipnja 2009.
  40. ↑ HKZ: Nagrada Ljubica Štefan [Архівовано 7 серпня 2020 у Wayback Machine.], preuzeto 28. svibnja 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]