Паоло Таон ді Ревель
| Паоло Таон ді Ревель | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Paolo Camillo Margherita Giuseppe Maria Thaon di Revel | ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
| Народження | 10 червня 1859 Турин, Італія[1] | |||||||||||||||
| Смерть | 24 березня 1948[2] (88 років) Рим, Італія[1] | |||||||||||||||
| Поховання | Санта-Марія-дельї-Анджелі-е-дей-Мартірі | |||||||||||||||
| Країна | _crowned.svg){kind=small} Королівство Італія.svg){kind=small} Італія | |||||||||||||||
| Освіта | Italian Naval Academyd | |||||||||||||||
| Партія | незалежний політик | |||||||||||||||
| Член | Italian Geographical Societyd | |||||||||||||||
| Звання | великий адмірал | |||||||||||||||
| Війни / битви | Італійсько-турецька війна Перша світова війна | |||||||||||||||
| Титул | герцог | |||||||||||||||
| Рід | House of Thaon di Reveld | |||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||
 Паоло Таон ді Ревель у Вікісховищі | ||||||||||||||||
Паоло Таон ді Ревель (італ. Paolo Camillo Margherita Giuseppe Maria Thaon di Revel, 10 червня 1859, Турин - 24 березня 1948, Рим) - італійський адмірал та політик.
Паоло Таон ді Ревель народився 10 червня 1859 року в Турині. Походив зі шляхетного роду з Ніцци та П'ємонту Таон ді Ревель. Його батько Оттавіо Таон ді Ревель був політиком, міністром фінансів Сардинського королівства та сенатором Королівства Італії.
У 1873 році Паоло Таон ді Ревель вступив до Школи військово-морського флоту в Неаполі, через два роки перейшов до Школи військово-морського флоту в Генуї, яку закінчив у 1877 році у званні гардемарина. Ніс службу на броненосці «Аффондаторе», фрегаті «Джузеппе Гарібальді». У 1880 році отримав звання молодшого лейтенанта, у 1886 році - лейтенанта, у 1896 році - капітана III рангу, і 4 роки був ад'ютантом короля Умберто I.
5 травня 1898 року Паоло Таон ді Ревель одружився з Ірене ді Енріко Мартіні (італ. Irene di Enrico Martini di Cigala e Cocconato). У шлюбі народились дві дочки: Джованна (1899) і Клоринда (1905).
У 1900 році отримав звання капітана II рангу, був заступником командира броненосця «Амміральйо ді Сан-Бон». У 1904 році отримав звання капітана I рангу. Протягом 1904-1905 років керував Школою механіків у Венеції, потім, до кінця 1907 року - Військово-морською академією в Ліворно.
Протягом 1907-1909 років Паоло Таон ді Ревель командував новим пре-дредноутом «Вітторіо Емануеле». У грудні 1908 року корабель взяв участь в рятувальній операції після Мессінського землетрусу.
У 1910 році Паоло Таон ді Ревель отримав звання контр-адмірала. У лютому 1911 року він був призначений ад'ютантом короля Віктора Емануїла III. На цій посаді він перебував до серпня того ж року, після чого був призначений командувачем 2-ї морської дивізії I ескадри.
2-га морська дивізія складалась з крейсерів «Франческо Ферруччо» (флагманський корабель), «Варезе», «Джузеппе Гарібальді», «Марко Поло» та «Коатіт». Дивізія здійснила обстріли лівійського узбережжя, зокрема Триполі. Потім вона була переведена у східне Середземномор'я.24 лютого 1912 року «Франческо Ферруччо» та «Джузеппе Гарібальді» поблизу Бейруту потопили турецький броненосець «Авні-Іллах» та міноносець «Анкара». Пізніше дивізія здійснювала блокаду Дарданелл.
За участь у війні Паоло Таон ді Ревель був удостоєний звання Командора Савойського військового ордена. У 1913 році він отримав звання віце-адмірала та був призначений начальником генерального штабу флоту замість адмірала Карло Рокка Рея. На цій посаді він просував будівництво легких кораблів та розвиток морської авіації.
На момент вступу Італії у Першу світову війну 24 травня 1915 року в командуванні італійського флоту не було одностайності щодо характеру бойових дій. Командувач флоту герцог Луїджі Амедео та адмірали Енріко Мілло і Умберто Каньї були прихильниками рішучих дій у відкритому морі. Вони бажали помститись флоту Австро-Угорщини за поразку біля Лісси у 1866 році. Паоло Таон ді Ревель у свою чергу вважав, що велика морська битва між двома флотами має невелику імовірність через появу міноносців та підводних човнів, широке застосування морських мін та морської авіації.
Вже перші сутички з австро-угорським флотом довели правоту Паоло Таона ді Ревеля. Підводними човнами австро-угорського флоту були потоплені крейсери «Джузеппе Гарібальді» та «Амальфі», а у своїх портах внаслідок вибуху боєзапасу загинули лінкори «Бенедетто Брін» і «Леонардо до Вінчі» (на той момент вважалось, що це були диверсії ворога, але після війни з'ясувалось, що це були нещасні випадки). Тим не менше, 1 жовтня 1915 року Паоло Таон ді Ревель був усунутий з посади начальника штабу флоту і призначений командувачем Військово-морського командування у Венеції.
На новій посаді Паоло Таон ді Ревель розгорнув активну діяльність з протидії можливому наступу ворога на морі, в повітрі та на суші. Зокрема, він сприяв посиленню авіації, застосуванню бронепоїздів; формував загони морської піхоти, а також підрозділи MAS. Завдяки цій стратегії 10 грудня 1917 року в бухті Трієста був потоплений австро-угорський лінкор «В'єн»; 10 червня 1918 року біля острова Премуда був потоплений лінкор «Сент Іштван». На заключному етапі війни, 1 листопада 1918 року, італійські бойові плавці потопили лінкор «Вірібус Унітіс», щоб він не дістався новоствореному Королівству Сербів, Хорватів і Словенців.
На суші після поразки Італії в битві при Капоретто восени 1917 року Паоло Таон ді Ревель організував нові лінії оборони вздовж річки П'яве та лагуни Венеції. Наприкінці війни було здійснене бомбардування Дураццо, а також окупація Істрії та Далмації.
У 1917 році Паоло Таон ді Ревель призначений сенатором, а також знову обійняв посаду начальника генерального штабу флоту. У 1918 році отримав звання адмірала. Після закінчення війни брав участь в Паризькій мирній конференції (1919—1920). У 1919 році залишив посаду начальника штабу флоту і був призначений генеральним інспектором флоту. У 1920 році став президентом Комітету адміралів. Протягом 1921-1923 років був президентом італійського географічного товариства.
З 1922 по 1925 рік був міністром Військово-морських сил в уряді Беніто Муссоліні. На цій посаді в складний у соціальному та економічному плані період займався реструктуризацією флоту. Зокрема, у цей період були закладені нові лінкори, важкі крейсери типу «Тренто», а також перші великі підводні човни. Коли у 1923 році були сформовані Королівські повітряні сили Італії, які об'єднали в одну структуру як авіацію армії, так і флоту, Паоло Таон ді Ревель домігся того, щоб певна частка авіації перебувала під контролем флоту для повітряної боротьби над морем.
У 1923 році отримав титул «Герцог моря» (італ. Duca del Mare), у 1924 - єдиний в історії Італії отримав звання «Великий адмірал» (італ. Grande ammiraglio), еквівалентне званню «Маршал Італії».
У 1941 році Паоло Таон ді Ревель разом з генералом армії П'єтро Аго та генералом авіації Джузеппе Манно був призначений головою комісії з розслідування причин поразки Італії в Східноафриканській кампанії.
Після падіння фашистського уряду 25 липня 1943 року король призначив Паоло Таона ді Ревеля Президентом Сенату.
Помер у Римі 24 березня 1948 року. Похований в базиліці Санта-Марія-дельї-Анджелі-е-деї-Мартірі.
На честь Паоло Таона ді Ревеля названі численні вулиці та площі у багатьох містах Італії. Також на його честь названий головний корабель «Paolo Thaon di Revel (P 430)» однойменної серії багатоцільових сторожових кораблів прибережної зони, який вступив у стрій у 2022 році.
Вищий орден Святого Благовіщення
Командор Савойського військового ордена
Великий офіцер Савойського військового ордена
Кавалер Великого хреста Савойського військового ордена
Хрест «За військові заслуги» (нагороджений тричі)
Кавалер Великого хреста Ордена Святих Маврикія та Лазаря
Кавалер Великого хреста Ордена Корони Італії
Кавалер великого хреста Колоніального Ордену Зірки Італії
Кавалер Савойського цивільного ордена
Кавалер Великого хреста Мальтійського ордена
Пам'ятна медаль італійсько-турецької війни 1911—1912
Медаль за заслуги під час рятувальної операції після Мессінського землетрусу
Пам'ятна медаль за рятувальну операцію після Мессінського землетрусу
- Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861-1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Паоло Таон ді Ревель- Паоло Таон ді Ревель на сайті treccani.it/ (італ.)
- Паоло Таон ді Ревель на сайті Сенату Італійської республіки (італ.)
- Паоло Таон ді Ревель на сайті marina.difesa.it (італ.)
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121091961 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |