Паскуале Вілларі

Паскуале Вілларі
італ. Pasquale Villari
Ім'я при народженніітал. Pasquale Villari
Народився3 жовтня 1827(1827-10-03)[4][3][5]
Неаполь, Італія[2][3]
Помер7 грудня 1917(1917-12-07)[1][2][…] (90 років)
Флоренція, Королівство Італія[2][3]
ПохованняЦвинтар Порте-Сантеd
Країна Королівство Італія
Діяльністьполітик, медієвіст, історик, викладач університету, директор школи, письменник, міністр освіти
Галузьmedieval historyd[6], історія Італії, філософія історії, медієвістика[6], політична діяльність[6] і історія[6]
Відомий завдякиSouthern Questiond[7], Каморра[7] і еміграція[7]
Alma materПізанський університет
Науковий ступіньлауреат[d][8]
ВчителіBasilio Puotid і Francesco de Sanctisd
Відомі учніAntonio Mazzeid і Gaetano Salveminid
Знання мовіталійська[9][6][10]
ЗакладПізанський університет, Вища нормальна школа, Istituto di Studi Superiori di Firenzed, Istituto Cesare Alfierid, Nuova Antologiad і Корр'єре делла Сера
ЧленствоПрусська академія наук, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія дей-Лінчей, Академія делла Круска, Туринська академія наук[2] і Академія витончених мистецтвd
Посадаміністр суспільної освіти Королівства Італіяd, Director of the Scuola Normale Superiored[11], сенатор Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd[8], член Палати депутатів Королівства Італіяd[8], член Палати депутатів Королівства Італіяd[8], член Палати депутатів Королівства Італіяd[8] і генеральний секретар
РодичіDomenico Morellid
Брати, сестриEmilio Villarid
У шлюбі зLinda White Mazini Villarid[12]
ДітиLuigi Villarid[13]
Нагороди

Паскуале Вілларі (італ. Pasquale Villari; рід. 3 жовтня 1827, Неаполь — 11 грудня 1917, Флоренція) — італійський історик і політичний діяч. Професор історії у Флоренції 1866, член парламенту, 1884 сенатор, 1892 міністр народної освіти в кабінеті Рудини[14].

Біографія

[ред. | ред. код]

Брав участь у повстанні 15 травня 1848 року в Неаполі проти уряду Бурбона, внаслідок чого змушений був шукати притулку у Флоренції, де навчався і займався історичними дослідженнями в публічних бібліотеках. В 1856 році він почав публікувати перші історичні статті в Archivio Storico Italiano, а в 1859 році видав перший том своєї праці Storia di Girolamo Savonarola e de' suoi tempi, завдяки якому був призначений викладачем історії в Пізі. Другий том з'явився в 1861 році, і робота, яка скоро стала на його батьківщині визнаною класикою, була перекладена на різні іноземні мови. Незабаром Виллари почав роботу над ще більш серйозною працею, Niccolò Machiavelli e i suoi tempi (1877—1882). В цей час він виїхав з Пізи і зайняв посаду завідувача кафедри філософії історії в інституті Studii Superiori у Флоренції, де він був призначений членом ради освіти (1862 рік). Він служив присяжним засідателем на міжнародній виставці того ж року в Лондоні і написав важливу монографію про освіту в Англії і Шотландії.

У 1869 році він був призначений заступником державного міністра освіти і незабаром після цього був обраний членом парламенту, займаючи цю посаду протягом декількох років. У 1884 році він був сенатором, а в 1891—1892 роках — міністром освіти в першому кабінеті маркіза ді Рудини. У 1893—1894 роках Паскуале опублікував численні есе з флорентійської історії, спочатку виданої в Nuova Antologia під загальною назвою I primi due secoli della storia di Firenze, а в 1901 році написав Le Invasioni barbariche in Italia, науково-популярну роботу, що розповідає про події відразу після падіння Римської імперії. Всі ці роботи були перекладені на англійську мову дружиною історика, Ліндою Вайт Виллари. Іншою стороною діяльності Виллари був його інтерес до політичних і соціальних проблем сучасного йому світу; хоча він ніколи не був членом якої-небудь політичної партії, його мови і листи завжди привертали значну увагу італійської громадськості.

Членкор Британської академії (1914).

Твори

[ред. | ред. код]
  • Saggio sulla filosofia storia della, 1854;
  • Storia di Gerolamo Savonarola e dei suoi tempi, 2 volumi, 1859—1861;
  • Lettere meridionali, 1875;
  • Niccolò Machiavelli e i suoi tempi, 3 volumi, 1877—1882;
  • Arte, storia e filosofia, 1884;
  • I primi due secoli della Storia di Firenze, 2 volumi, 1893—1894;
  • Le invasioni barbariche in Italia, 1901;
  • L'italia da Carlo Magno ad Arrigo VII, 1910;

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://notes9.senato.it/Web/senregno.NSF/e56bbbe8d7e9c734c125703d002f2a0c/db3fa856df3946aa4125646f00617cc8?OpenDocument
  2. ↑ а б в г д www.accademiadellescienze.it
  3. ↑ а б в г д Moretti M. Dizionario Biografico degli Italiani — 2020. — Vol. 99.
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ Annuaire prosopographique : la France savante / за ред. B. Delmas — 2009.
  6. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ а б в (unspecified title) — С. https://it.wikipedia.org/wiki/Pasquale_Villari.
  8. ↑ а б в г д storia.camera.it
  9. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  10. ↑ CONOR.Sl
  11. ↑ https://www.sns.it/scuola/governo-e-istituzione/il-direttore/i-direttori-della-scuola-normale-superiore/pasquale-villari-1862-1865
  12. ↑ Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 1115.
  13. ↑ наукова стаття
  14. ↑ Виллари // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)(рос.)

Суспільне надбання Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. Cambridge University Press. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка) (англ.) (англ.)