Поль Надар | |
---|---|
фр. Paul Nadar | |
Народився | 8 лютого 1856[4][5][…] Париж[2] |
Помер | вересень 1939[1] (83 роки) або 1 вересня 1939[2][3] (83 роки) Париж[2] |
Поховання | Пер-Лашез і Grave of Nadard |
Країна | Франція[7] |
Місце проживання | Париж |
Діяльність | фотограф, кінорежисер |
Галузь | художня фотографія[8] і портретна фотографія[8] |
Знання мов | французька[9] |
Батько | Надар |
Мати | Ernestine Nadard[10] |
У шлюбі з | Marie Degrandid |
Нагороди | |
IMDb | ID 4557074 |
Поль Надар, справжнє ім'я Поль Турнашон, (8 лютого 1856,Париж – 1 вересня 1939, там само) — французький фотограф, син фотографа Надара. Він став відомим як світський фотограф часів Прекрасної епохи в Парижі.
Поль Надар народився 1856 року як єдиний син Фелікса Турнашона (більш відомого як Надар) та його дружини Ернестіни. З 1880 до 1885 і з 1895 перебрав на себе майстерню свого батька. Для Поля Надара був характерний традиційніший стиль фото, розбіжності в поглядах на фотографію призвели 1885 року до відчуження між батьком і сином. Поль Надар зосередився на буржуазній і аристократичній аудиторії Прекрасної епохи та намагався задовольнити їхні смаки.
1890 року він здійснив подорож старим шовковим шляхом, який привів його до Туркестану. 1893 року Поль Надар став агентом Eastman Kodak і відкрив свою майстерню. 1894 року він одружився з Марі Дегранді, акоркою Паризької Опери-комік.
Поль Надар отримав дозвіл від свого батька продовжувати використовувати назву Atelier Nadar. 1950 року його архів було продано французькій державі разом з архівом його батька, близько 60 000 негативів було передано в "Caisse Nationale des Monuments Historiques et des Sites" (сьогодні Center des monuments nationaux), відбитки та інші документи знаходяться в Національній бібліотеці Франці.
Аудиторія Поля Надара походила з вищих суспільних прошарків, серед яких частим відвідувачем був Марсель Пруст. Багато персонажів роману Пруста «У пошуках утраченого часу» були чітко впізнаваними сучасниками, інші мали риси кількох людей. Відомо, що Пруст збирав фотографії своїх друзів і знайомих і використовував їх під час написання, щоб пригадати деталі зовнішності.[11]