Роздори (селище)

селище Роздори
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район Синельниківський район
Тер. громада Роздорська селищна громада
Код КАТОТТГ UA12140290010050977 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засновано 1778 р.
Статус із 2024 року
Населення ▼ 1 633 (01.01.2022)[1]
Поштовий індекс 52532, 52533
Телефонний код +380 5663
Географічні координати 48°19′43″ пн. ш. 35°42′12″ сх. д. / 48.32861° пн. ш. 35.70333° сх. д. / 48.32861; 35.70333
Висота над рівнем моря 100 м
Водойма р. Нижня Терса


Відстань
Найближча залізнична станція: Роздори
Селищна влада
Адреса 52532, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт Роздори, вул. Горького 1А
Голова селищної ради Забудько Сергій Олексійович
Карта
Роздори. Карта розташування: Україна
Роздори
Роздори
Роздори. Карта розташування: Дніпропетровська область
Роздори
Роздори
Мапа

Роздори у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Роздори.

Роздо́ри — селище Синельниківського району Дніпропетровської області. Є адміністративним центром Роздорської селищної громади. Населення за переписом 2001 року становить 1 842 особи.

Географічне розташування

[ред. | ред. код]

Селище міського типу Роздори розташоване на правому березі річки Нижня Терса, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Гострий Камінь, нижче за течією на відстані 2,5 км розташоване село Писарівка (Павлоградський район), на протилежному березі — села Старовишневецьке, Мар'ївка (Павлоградський район) та Новоіларіонівське (Павлоградський район).

Походження назви

[ред. | ред. код]

Назва від слова роздор — «поділ річки на рукави, розвилок» (такий «роздор» тут робить р. Нижня Терса).

Історія

[ред. | ред. код]

Перед тим як у 1778 році надвірний радник М. І. Карабин одержав у дар від Катерини II 6000 десятин землі, на землі Роздорів були розкидані поодинокі зимівники і хутірки запорізьких козаків Самарської паланки Запорозької Січі. У них Карабин заснував села Роздори та Карабинівку, оселивши поряд з вільними козаками своїх кріпаків. Згодом села були об’єднані в слободу Роздори. Головним заняттям її мешканців було землеробство, побічним — дрібне ремесло для власних потреб. В економічних примітках до Генерального межування говорилося: «Селяни працюють в полі, а крім того займаються рукоділлям, прядуть льон, коноплі, вовну, тчуть полотно, сукна, з яких шиють одяг»[2][3].

У 1882 році біля села споруджена залізнична станція Роздори.

Навколо селища ще у 1899 році були відкриті поклади каоліну. З інших корисних копалин є гравій, товща шару якого подекуди досягає по річці Нижній Терсі 12 метрів.

У 1957 році присвоєно статус — селище.

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1701 92.35%
російська 128 6.04%
білоруська 4 0.22%
циганська 4 0.22%
вірменська 2 0.11%
інші/не вказали 3 0.16%
Усього 1842 100%

Економіка

[ред. | ред. код]
  • ТОВ «Дніпроагроальянс».
  • ТОВ АХ «Південне».
  • ПП Фірсов.

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • Школа.
  • 2 дитячих дошкільних закладів.
  • Обласний госпіталь для ветеранів війни.
  • Поліклініка.
  • Будинок культури.

Транспорт

[ред. | ред. код]

Через селище проходять автошлях територіального значення Т 0401 та залізнична лінія Синельникове II — Чаплине, на якій розташована однойменна станція.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. ↑ Кругляк Ю. М., 1978.
  3. ↑ Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  4. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Педан І. П., Пятенко М. П., Сливко М. Н. Роздо́ри // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969: 959 с. — С. 742-751