Ця стаття не містить посилань на джерела. (серпень 2013) |
Сергєєв Артем Федорович | |
---|---|
рос. Артём Фёдорович Сергеев | |
Народився | 5 березня 1921 Москва, Російська СФРР |
Помер | 15 січня 2008 (86 років) Москва, Росія |
Поховання | Кунцевський цвинтар |
Країна | СРСР Росія |
Діяльність | офіцер, військовослужбовець |
Знання мов | російська |
Учасник | німецько-радянська війна |
Військове звання | генерал-майор |
Партія | КПРС |
Батько | Сергєєв Федір Андрійович або Сталін Йосип Віссаріонович |
Брати, сестри | Яків Джугашвілі, Сталін Василь Йосипович і Аллілуєва Світлана Йосипівна |
Нагороди | |
Артем Федорович Сергєєв (5 березня 1921, Москва — 15 січня 2008, Москва, Росія) — генерал-майор артилерії. Один із засновників зенітно-ракетних військ СРСР, прийомний син Йосипа Сталіна. Член Спілки письменників Росії. Секретар клубу кавалерів ордена Жукова, член правління «Земляцтва донбасців» у Москві, членом бюро комісії у справах молоді Російського комитету ветеранів війни.[1]
Народився в родині революціонера Федора Андрійовича Сергєєва, відомого під псевдонімом «Артем», засновника Донецько-Криворізької радянської республіки. Мати — Єлизавета Львівна (до шлюбу Репельська), після смерті чоловіка була головною лікаркою створеного нею протитуберкульозного санаторію поблизу Нальчика, заступницею директора авіаційного заводу, директоркою текстильної фабрики, начальницею медичного управління шпиталів. Артем зростав та виховувався в родині Йосипа Сталіна нарівні з іншими дітьми, був близьким другом його сина Василя.
У 1938 році, після закінчення 10 класів 2-ї Московської спеціальної Артилерійської школи, почав службу в Червоній Армії. Був рядовим, сержантом, старшиною. Вступив до 2-го Ленінградського артилерійського училища і закінчив його в 1940 році лейтенантом.
Вперше брав участь у бойових діях 26 серпня 1941 року як командир взводу 152-міліметрових гаубиц «М-10» зразка 1938 року. Влітку того ж року потрапив в німецький полон, з якого втік і згодом опинився у партизанському загоні. Після переходу лінії фронту був направлений в діючу армію. Учасник оборони Сталінграду, битви за Дніпро, боїв у Східній Пруссії, Угорщині, Німеччині. Мав 24 поранення, в тому числі два важких. Після першого поранення, удару штиком в живіт, лікувався у відомого радянського хірурга Олександра Вишневського, а пізніше відірвану раздріблену кисть йому лікував радянський вчений-хірург Олександр Бакулєв. Війну закінчив 12 травня 1945 року командиром артилерійської бригади, підполковником та кавалером 7 орденів і 6 медалей.
Після війни служив командиром полку, який дислокувався в Угорщині. В 1945 році був відправлений в Москву в Артилерійську академію імені Ф. Е. Дзержинського, де до нього ставилися з недовірою. Як пізніше з'ясувалося, бути суворими до нього попросив викладачів академії сам Сталін. Завершив навчання у 1951 році, рік по тому командував 34-ю гарматною артилерійською бригадою Прикарпатського військового округу. Згодом вступив до Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова, яку закінчив у 1954 році.
Після закінчення академії служив на командних посадах. Начальник штабу і заступник командира 10-го і 178-го корпусів особливого призначення (1956—1960), командир 9-ї дивізії ППО (1960—1965), заступник командира 1-ї армії ППО, заступник генерала-інспектора ППО організації Варшавського договору.
У відставку пішов 1981 року в званні генерал-майора артилерії[1] та мешкав в селі Жуковка, у батьківському будинку дореволюційної побудови, на вул. Серафимовича, 2. Помер 15 січня 2008 року та похований на Кунцевському цвинтарі у Москві.[2]
У 2006 році опублікував збірку оповідань про війну «Рассказы артиллериста».[1] Того ж року у московському видавництві «Кримський міст-9д» вийшла друком книга «Беседы о Сталине», написана у співавторстві з Катериною Глушик.[3]
Був одружений з донькою Генерального секретаря Іспанської компартії Долорес Ібаррурі, Амайє Руіс-Ібáррурі, з якою пізніше розлучився. У них було троє дітей — Сергєєв Федор Артемович (нар. 1953), Сергєєв Рубен Артемович (13.02.1956), Сергєєва Долорес Артемівна (нар. 1960). У 2011 році Амайя Руіс-Ібаррурі та їх спільна дочка Долорес (Лола) Сергєєва мешкали в Іспанії.
Друга дружина — Сергєєва (Ривіна) Олена Юріївна (1930-2006), закінчила 1-й Московський медичний інститут, працювала нейрохірургом.