Слонім Марк Львович

Слонім Марк Львович
Народився23 березня 1894(1894-03-23)[1]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер15 травня 1976(1976-05-15) (82 роки) або 1976
Больє-сюр-Мер
Країна Російська імперія
Діяльністьписьменник, історик літератури, журналіст, літературний критик, біограф, літературний агент, перекладач, політик, викладач університету, comparative literature academic
Alma materФілософський факультет СПбДУd і Флорентійський університет
Знання мовросійська, англійська і італійська
Закладколедж Сари Лоуренсd
ПосадаЧлен Всеросійських установчих зборівd
ПартіяПартія соціалістів-революціонерів
РодичіАйхенвальд Юлій Ісайович
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слонім (прізвище).

Марк Львович Слонім (*23 березня 1894, Новгород-Сіверський - 1976, Больє-сюр-Мер, Франція) — депутат Всеросійських Установчих зборів від Бесарабського округу.

Життєпис

[ред. | ред. код]

1911 завершив навчання в 3-й Одеській гімназії. Вищу освіту отримав на історико-філологічному факультеті інституті вищих наук у Флоренції 1912—1914 (1920 отримав ступень доктора) та у 1915—1918 на філософському факультеті Петроградського університету (4-5 курси), де він вивчав літературу та філософію.

Активно друкувався у провідних одеських газетах, «Вестнике Европы» (1916—1917) та інших періодичних виданнях. Активно включився у суспільно-політичну боротьбу як член партії есерів, працював пропагандистом на Румунському фронті Російської імперії (1917), був депутатом Установчих зборів від Бесарабського округу.

У жовтні — листопаді 1917 мешкав у Києві, редагував російськомовну есерівську газету «Народное дело».

У грудні 1917 — червні 1918 жив та працював в Одесі. Читав лекції в Одеському народному університеті з історії літератури, користуючись політичними свободами Гетьмана Павла Скоропадського. Але у серпні 1918 емігрував до Росії, Самари, де був членом Комуча, секретарем Державної Ради Уфімської Директорії.

1919  далі емігрував. Жив у Флоренції, Берліні, Празі, Парижі. Викладав в «Русском университете» у Празі (член Ради) та у 1922—1932 був літературним редактором та провідним критиком журналу «Воля России», «Проблеми», редактором «Новой газеты» и газеты «Социалист-революционер» (Париж), дописував до «Современных записок» (Париж) та інших видань.

Був одним з керівників «Русского заграничного исторического архива» (Прага). Масон.

У 1941 переїхав до США, де викладав російську та європейську літературу в американських коледжах. Був директором Школи вивчення епохи Відродження. Вийшов у відставку 1962 у званні почесного професора. Співробітничав у газетах «Новое русское слово», «Русская мысль», «Нью-Йорк Таймс», в «Новом журнале» тощо.

У 1963 оселився у Женеві, читав лекції у Женевському університеті. Помер у 1976 у Больє-сюр-Мер у Франції.

Наукова спадщина

[ред. | ред. код]

Наукова спадщина складається з суто літературознавчих робіт (наприклад, дослідження біографії та світогляду Ф. Достоєвського), історико-літературних, історико-театральних та присвячених суспільно-політичній історії. В останніх він поєднував хист публіциста, ідеолога та історика.

Перша його подібна праця була видана в Одесі у 1917. Сучасники визнали її одним з найбільш вдалих популярних нарисів історії революційного руху у Російській імперії. Автор у натхненно-піднесеній формі переконував читача у невідворотності падіння царського режиму. Розвиток революційного руху він поділив на 5 періодів: 1) ХУІІІ ст. (Новиков, Радіщєв); 2) початок ХІХ ст. (декабристи); 3) від Ніколая І до 1861 р.; 4) друга половина ХІХ ст. та 5) від Миколи ІІ до перетворення революційного руху у народну революцію у 1917. Успіх революції він пояснював поширенням соціалістичних ідей.

У наступних історичних нарисах прагнув виявити генетичний зв'язок суспільно-політичних явищ, простежити спадкоємність та відмінність у правлінні володарів Росії, зокрема, розкрити ґенезу більшовизму. Останній він вважав регресивним явищем.

Праці

[ред. | ред. код]
  • История русской революции (от декабристов до наших дней). — Одесса, 1917;
  • События прошлого и задачи будущего. — Петроград, 1917;
  • Русские предтечи большевизма. — Берлин, 1922;
  • 4. История русской литературы. — Т. 1-2. — Нью-Йорк, 1950, 1953.

Література

[ред. | ред. код]
  • Краткая еврейская энциклопедия. — Т. 8. — кол. 44;
  • Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть ХХ века. Энциклопедический биографический словарь. — М., 1997. — С. 581—583.
  • Слонім Марк // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних