Станіслав Любомирський (воєвода київський)

Станіслав Любомирський
Станіслав Любомирський
пол. Stanisław Lubomirski
Народився	1704
Помер	19 липня 1793; Варшава
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Велике князівство Литовське; Річ Посполита
Національність	поляк
Діяльність	державний діяч, магнат, меценат
Відомий завдяки	Палац Любомирських у Львові
Посада	воєвода брацлавський (1764), київський (1772)
Конфесія	католик
Рід	Любомирські
Батько	Єжи Александр Любомирський
Мати	Іоанна Кароліна фон Штарцгаузен
Брати, сестри	Ганна Кароліна Любомирськаd і Йосип Любомирськийd
У шлюбі з	Людвика Потій
Діти	Ксаверій, Юзеф, Олександр, Михайло
Нагороди
Орден Святого Станіслава	Орден Білого Орла
	Герб;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Станіслав Любомирський.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Воєвода (значення).

Станіслав Любомирський (пол. Stanisław Lubomirski; 1704 — 19 липня 1793, Варшава) — князь, державний діяч часів Речі Посполитої та її розділів, магнат, меценат.

Біографія

Син воєводи сандомирського Єжи Александра Любомирського та його дружини Анни Кароліни Санґушко.

1738 року розділив спадок з братом Юзефом. В 1744 році став кавалером Ордену Білого Орла. 15 грудня 1764 року був призначений брацлавським воєводою завдяки лояльності до короля Станіслава Августа Понятовського. У 1785 році відмовився від посади київського воєводи, жив у Варшаві. 2-е скликання Галицького станового сейму «вилегітимізувало» його з шляхетства, княжого титулу у 1786 році.

Портрет (як підстолія коронного, разом з дружиною) перебував у захристі костелу в Рівному.

Сім'я

В 1740 році одружився з донькою великого литовського стражника Антона Потія Людвікою з Потіїв^[1] (пол. Ludwiką Pociejówną), що народила дітей:

Дружина привнесла посаг — Іванків над Тетеревом, в 1781 році купила Гряду з околицями в австрійського уряду (в руках сім'ї Гряда була недовго: на початку XIX ст. Любомирські продали маєток).

Власність

Одідичив «Домбровський ключ» з Болеславом, Отфіновом (Сандомирське воєводство), маєтки «Смілянщина» (маєтки Млієва, Радивонова, Городиські, Вільшанські; отримані від батька в спадщину 1735 року), «ключі» Паволоцький, Котельницький (Житомирський повіт), Туріянський, Гуляйпіль, Язловець. Після смерті бездітного брата Юзефа (1755 року) — литовського підстолія — отримав Лабунь (Волинь), Шаргород, простір між Дністром та Богом (бл. 200 км від Вінниці до кордонів, тобто волості: Краснянська, Рашківська, «ключі» Савранський, Ягорлицький, Юзефгродський, Конєцпольський, містечка на тракті дністровському, бузькому). На підставі «Кольбушовської трансакції» отримав 1753-го: Дубне, Птичу та 70 сіл, після брата в цій ординації — Степань, Деражне, 88 сіл. Його маєтності («фортуна») — найбільші за всі часи існування Польщі. На момент поділу, після значного зменшення, в 1770-му його власність складала 31 місто, 738 сіл, приносила 2 919 641 злотих річного доходу.^[2]

Син белзького старости Юзефа Потоцького Франциск Салезій 1744 року продав тучинський та губківський «ключі» Станіславові Любомирському.^[3]

1760 року став власником кам'яниці у Львові на площі Ринок, 10 (тепер Палац Любомирських), сприяв її перебудові на палац для власного житла.^[4]

Отримав у 1765 році від попередника — Авґуста Фридерика Мошинського — Ситихівське староство.^[5] Мав маєтки:

у Рівному — 1738 р. надав кошти на відбудову мурованого замку-палацу, для піднесення торгівлі, ремесел, сприяв переїзду сюди євреїв, яким 1749 року видав привілей^[2]
у Городищі — разом з старшим братом Юзефом (підстолієм литовським^[6]) були фундаторами костелу Пресвятої Діви Марії та кляштора кармелітів.
у Гуляйполі — заснував дерев'яну Успенську церкву, на місці якої у 1809 році була збудована православна цегляна Миколаївська церква.
у Шаргороді — перейшли від батька.

Син Александер сприяв початку розбудови (відродження) Юзефґрода — лівобережної частини сучасної Балти на початку 1770-х років.

Див. також

Примітки

↑ Pociejowie (01) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ ^а ^б Szczygielski W. Lubomirski Stanisław h. Szreniawa (1704—1793)… — S. 50.
↑ Hubków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 200. (пол.) — S. 200. (пол.)
↑ Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 42. — ISBN 5-7745-0316-X.
↑ Wierzbicka-Michalska K. Moszyński August Fryderyk h. Nałęcz (1731—1786) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/1, zeszyt 92. — S. 108. (пол.)
↑ Lubomirscy (01) [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

Szczygielski W. Lubomirski Stanisław h. Szreniawa (1704—1793) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. XVIII/1, zeszyt 76. — S. 50—53. (пол.)