Теодор Юзеф Любомирський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любомирський.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Теодор Любомирський.
Теодор Юзеф Любомирський
пол. Teodor Józef Konstanty Lubomirski
Народився1683[1][3][2]
невідомо
Помер6 лютого 1745(1745-02-06)[1][2]
Уяздув, Варшава, Річ Посполита
ПохованняChurch of St. Anthony of Padua, Warsawd
КраїнаРіч Посполита
Діяльністьвоєначальник
Посадапосол Сейму Речі Посполитої[d], Краківський воєвода[d], учасник виборів короля Польщіd, Маршалок Сейму Речі Посполитої і староста списькийd
Конфесіякатолицька церква
РідЛюбомирські
БатькоСтаніслав Іраклій Любомирський
МатиElżbieta Doenhoffd
РодичіЕльжбета Гелена Сенявська
Брати, сестриFranciszek Lubomirskid і Юзеф Любомирський
У шлюбі зElizabeth Cumingsd
ДітиКаспер Любомирський і Anna Lubomirskad

Теодор Юзеф Константій Любомирський гербу Шренява, князь (нар. 1683 — пом. 6 лютого 1745, Уяздув) — державний і військовий діяч Речі Посполитої, воєвода краківський, маршалок Сеймів 1729 i 1730 років, фельдмаршал ерцгерцогства Австрійського, кавалер орденів Білого Орла (1730) та Золотого руна (1734).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Був сином Станіслава Іраклія Любомирського та його другої дружини Ельжбети Денгоф.

1700 року отримав від батька багате староство Спиське, яким володів з невеликою перервою до 1734 року. Одразу по отриманню староства, на жаль для свого батька, пограбував цей маєток і втік за кордон. Повернувся звідти, ймовірно, після смерті батька 1702 року. Став дідичем Чернякова й Уяздува під Варшавою (тепер — частини цього міста), після самогубства його брата Францішека[pl] отримав 1721 року великі маєтності ланьцутські, також поступово придбав великий комплекс маєтностей біля Ряшева, володів Полонним.

Брав участь у Великій Північній війні проти Августа II Фрідріха. 1711 року отримав прощення від останнього та повернув собі Спиське староство. Опісля майже двадцять років не брав жодної участі в громадському житті.

Був послом на Сейми 1729[4] і 1730[5] років від Краківського воєводства, обирався Маршалком цих сеймів. 1732 року отримав посаду Краківського воєводи. 1733 року підтримав кандидатуру Августа III при обранні короля Речі Посполитої[6], підписав його pacta conventa[7].

4 грудня 1736 року був призначений австрійським фельдмаршалом[8]. Цього ж року став почесним шефом австрійського полку кірасирів, пізніше відомого як 2-й драгунський полк[9]. У ці часи постійно перебував у Відні та Австрії, де 1740 року отримав земельні маєтності.

1736 року був призначений сенатором-резидентом[10]. На Сеймі 1736 року відкинув проєкт нових податків, зірвав спробу реформування держави. 10 липня 1737 року підписав у Всхові конкордат з Ватиканом[11]. Був також послом на Сеймі 1740 року, різко критикував ідею збільшення армії.

Наприкінці життя був дуже побожним, жертвував багато коштів на розбудову церков. Так, він сприяв розбудові при уяздувському костелі кальварії, яка складалася з 33 каплиць, був фундатором костелу в Боґухвалі, костелу і кляштору домініканів у Ланьцуті, також фінансово підтримував Колегіум нобіліум у Варшаві.

Помер від подагри в Уяздуві. Похований у костелі Святого Антонія Падуанського у Чернякові (Варшава)[12]. Після врегулювання справ з маєтками його дружина Єлизавета переїхала 1748 року до Відня за донькою Анною (пом. 1771), котра одружилася з угорським графом Міклошем Естергазі. Єлизавета померла у Відні 1776 року.

Сім'я

[ред. | ред. код]

1721 року Теодор Юзеф відбив у краківського купця Яна Крістіча вродливу дружину Анну Єлизавету з шотландської родини де Калер-Камінг англ. Culler-Cuming, у першій половині 1724 року одружився з нею. Шлюб з міщанкою викликав обурення інших магнатських родин, які почали ігнорувати подружжя.

Не маючи прямих нащадків, Теодор Юзеф усиновив двох дітей своєї дружини від її першого шлюбу з ірландським конозаводчиком Джоном Крайстом:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в NUKAT — 2002.
  2. ↑ а б в MAK
  3. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  4. ↑ Teka Gabryela Junoszy Podoskiego, t. III, Poznań 1856, s. 302.
  5. ↑ Teka Gabryela Junoszy Podoskiego, t.IV, Poznań 1856, s. 11.
  6. ↑ Elektorowie królów Władysława IV., Michała Korybuta, Stanisława Leszczyńskiego i spis stronników Augusta III. / zestawili w porządek abecadłowy Jerzy Dunin-Borkowski i Miecz. Dunin-Wąsowicz, Lwów 1910, s. 121.
  7. ↑ Volumina Legum, t. VI, Petersburg 1860, s. 309.
  8. ↑ Antonio Schmidt-Brentano: Kaiserliche und k.k. Generale (1618—1815). Wiedeń: Austriackie Archiwum Państwowe, 2006, s. 60
  9. ↑ Militär-Schematismus des österreichischen Kaiserthums. Wiedeń: Nadworna i Państwowa Drukarnia, 1846, s. 294
  10. ↑ Volumina Legum, t. VI, Petersburg 1860, s. 326.
  11. ↑ Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia maximam partem nondum edita ex tabulariis Vaticanis, deprompta collecta ac serie chronologica disposita. T. 4, Ab Innocentio PP. XII usque ad Pium PP. VI 1697—1775.P.1-2, wydał Augustyn Theiner, Rzym 1864, s. 126.
  12. ↑ Maria Topińska: Kościół czerniakowski. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1977, ss. 101–102. 

Література

[ред. | ред. код]
  • Militär-Schematismus des österreichischen Kaiserthums. Wiedeń: Nadworna i Państwowa Drukarnia, 1846. 
  • Antonio Schmidt-Brentano: Kaiserliche und k.k. Generale (1618-1815). Wiedeń: Austriackie Archiwum Państwowe, 2006. 
  • W. Szczygielski, Lubomirski Teodor herbu Szreniawa (1683—1745) w Polski Słownik Biograficzny, Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk 1973, tom XVIII/1, zeszyt 76, s. 60-63.wersja elektroniczna