Упите

село Упите лит. Upytė церква в Упіті Герб Координати 55°39′11″ пн. ш. 24°13′29″ сх. д.^H G O Країна  Литва Литва Адмінодиниця Upytė eldership^d Упіцький повіт^d  Перша згадка 1208 Попередні назви місто Упіть Висота центру 40  м Клімат приморський вологий Офіційна мова литовська Населення 577 осіб (2015) Національний склад литовці Конфесійний склад католики Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3 Телефонний код +370 45 Поштовий індекс LT-38040 GeoNames 593697 Упите Упите (Литва)  Упите у Вікісховищі

Упите (жумуд. Opītė, лат. Opiten, пол. Upita, рос. Упить, Упита^[1][2][3], біл. Упіть, Упіта, лит. Upytė) — село в Паневежиському районі Литви. Давніше — містечко. Розташоване біля річки Упіти, яка впадає в р. Невяжу^[3], на відстані 12 км від м. Паневежиса. На автодорозі 195 «Кедайняй — Крекенава^[lt] — Паневежис».

Історія

Уперше Упить згадується в 1208 році, коли семигальці й лівонці організували загарбницький похід до Упить й програли. Назва Упить (лат. Opiten) згадується також у 1254 році в Лівонському літописі, що стосується поділів регіону Упмали, та поділу Семигалії між Ризьким архієпископом і Лівонським орденом. Упить входить у волость. В Упиті було збудовано дерев'яний замок на острові, який згодом став городищем, коли озеро Вешета було осушене. Замок був важливим північним оборонним форпостом проти численних набігів з Лівонії. Між 1353—1379 роками ця фортеця відбила десять таких нападів. Замок був розширений і укріплений у XV столітті, далі він служив резиденцією старост Упите. Від 1413 року Упить адміністративно належала Троцькому воєводству Великого князівства Литовського^[4].

Упить була столицею Упитської землі (лит. Upytės žemė) у Великому князівстві Литовському. Пізніше цей регіон був перетворений на староство, що входило до складу Троцького князівства. У документі за 1556 рік зазначено, що Паневежис разом із 57 іншими містами й 359 селами був частиною цього староства. Від 1566 (до 1795 р.) Упить входить в Упитський повіт. У XVI столітті Упить почала втрачати своє значення, коли оборонний замок застарів, а Кракінове^[pl] стало столицею Упітського староства в 1548 році. У той час Паневежис виріс і став центром економічного життя, «затьмаривши» м. Упить.

У 1593 року Упить з навколишніми селами назначена сеймом у власність королеві Ганні Молодшій, дружині короля Сигізмунда III Вази^[3].

Постановою сейму 1614 року гродський суд з міста через його занепад перевели до Паневежиса^[4]. З Упиттю пов'язані політичні події навколо великого гетьмана Литовського Януша Радзивілла влітку 1655 року та шведського генерал-губернатора Магнуса Габріеля Делагарді^[4].

В історії Упите відомий упітський маршалок Андрій^[5][6] (1666 р.) та гродський писар Упіті Ян (пом. після 1646 р.), які були синами упитського підкоморія Дмитра (1582—1649), який був сином князя Андрія Курбського.

Замок почав занепадати у XVII столітті після того, як місцеперебування старости було перенесено у Паневежис. Залишки замку зберігалися ще до XVIII століття.

У 1670 року Упить зарахована у власність королеви Елеонори, дружини короля Михайла^[3]. У 1742 році належало Белазорам^[4].

У Російській імперії перебувало у складі Віленської губернії у 1801—1843 роках^[4].

У 1836 році Упітський повіт^[be-tarask] з центром у містечку Упить був перейменований в Поневежеський. Упить розташована в 12 верстах від Паневежиса й 14 верст від м. Ковна.

У 1842 році цей повіт з містечком Упіть увійшов до складу новоствореної Ковенської губернії^[2], та перебував там до 1918 року.

У 1885 році в Упиті було 14 будинків, 2 двори, католицький костел^[3].

Пам'ятник Незалежності

У 1918—1940 роках Упіть в Упітському старостві й належить до волості Науяместіс.

У 1938 році археологи розкопали поблизу Упиті кладовище, датоване III-V століттями н. е., на якому було 51 могила жінок, чоловіків та дітей. Де також були залізні знаряддя праці й тогочасна зброя (вуздечки, сокири, ножі тощо), бронзові прикраси (браслети, шпильки, намистини тощо).

У 1940—1941 роках Упить входить в Упитський район, в 1941—1944 роках — в Упитське староство, у 1944—1995 роках — в Упитський район, від 1995 року — в Упитське староство.

Релігія

У 1595 році був делегатом від м. Упиті на католицькому генеральному синоді у м. Торуні Станіслав Мінвид^[4].

У XVI столітті в Упиті діяв кальвінський збір^[4].

В Упиті була споруджена у 1787 р. католицька деревляна церква «святого Карла Боромея» на місці стародавньої церкви заснованої у 1742 році Станіславом Тишкевичем та його дружиною Євою Белазор. Встановлена чотиригранна дзвіниця з 2-ї половини XIX століття.

На церковному кладовищі могильна каплиця з надгробками місцевих поміщиків та дрібної знаті XIX ст. — ХХ ст. із записами: Віторт, Римвід — Міцкевич, Тотвен, Семелевич, Домашевич, Страшевич, Вільчинський, Вашкевич, Шабуневич, Швойницькі, Меєр.

Відомі люди

• Владислав Сіцінський (1615—1672) — шляхтич гербу Правдич, похований у м. Упить; перший шляхтич, який зірвав Варшавський сейм у 1652 році, скориставшися правом «Liberum veto» (підкуплений для того Яном Радзивілом), на якому був послом від м. Упить.
• Адам Зорян Чарноцький (1784—1825) — відвідував Упіть

Народилися

• Ігнат Івицький^[be] (1783—1823) — професор Полоцької єзуїтської академії.
• Антанас Казіо Белазарас^[lt] (1913—1976) — литовський композитор^[7].
• Герман Магонас^[ru] (1899—1941) — радянський військовик.
• Сігіта Маркевичене^[lt] (нар. 1962) — литовська легкоатлетка, переможниця Паралімпійських ігор.

Упитські старости

• Варфоломій Гінейтович, володар маєтку Пілсуди^[8] (син Станіслава Гінеїта згадуваного в конституції 1499 р.)
• Острозький Костянтин Іванович^[4] (1507—1522, 1529)
• Михайло Васильович Свинюський^[4] (1540)
• Станіслав Гаштольд^[4] (1542)
• князь Іван Крошинський^[ru][4] (1546)
• Григорій Остік(інші мови)^[4] (1546—1554)
• Йона Зарецький (1576)
• князь Петро Крошинський^[4] (1579)
• Ян Глебович^[4][9] (1585—1587, 1590—1594)
• Ян Ольбрахт Радзивіл (1621)
• Курч Євстахій Марцинович^[be][10][11] (1618—1629, 1635)
• Ієронім Волович^[4] (1610—1618)^[12]
• Григорій Казимир Подберезький (1660)
• Михайло Казимир Радзивілл^[13] (1668)
• Станіслав Костка Пузина
• Андрій Пузина^[be][6] (1691)
• Франциск Гринцевич (1765)
• Христофор Пузина (1766, посесор)
• Пузина (1770)
• Йосиф Верещинський

Цікаві факти

• Адам Міцкевич присвятив Упіті балладу «Перебування в Упіті».
• Майроніс присвятив Упіті поему «Чічінскас».

Примітки

1. Толковый словарь Даля. В. И. Даль. 1863—1866.(рос.)
2. «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849.(рос.)
3. «Упита» // Географическо-статистический словарь Российской империи. — СПб., 1885. — T. 5: Таарджалъ — Яя. — С. 323.(рос.)
4. Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 814. (пол.)
5. На його заповіті підписався упитський староста, князь Андрій Пузина
6. Фамилия Пузына(рос.)
7. Биография: Антанас Белазарас // kino-teatr.ru (рос.)
8. Рудаков В. Пилсудские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1898. — Т. XXIIIA (46) : Петропавловский — Поватажное. — С. 602. (рос. дореф.)
9. (рос.) Акты, относящиеся к истории Западной России: 1544—1587
10. Жалованная грамота короля Польского, вел. князя Литовского Владислава Вазы. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 13 травня 2012. [Архівовано 2013-09-17 у Wayback Machine.](рос.)
11. Adam Boniecki (oprac. Marek Jerzy Minakowski): Herbarz polski Adama Bonieckiego, oprac. M. J. Minakowski // Nowy Boniecki — Genealogia elit litewsko-ruskich.(пол.)
12. Рагаускас Айвас Постройка зданий архива судов Упитского повета в начале XVII в. и Упитский староста Ярош Волович // Гістарычна-археалагічны зборнік. — Мінск, 2017. — № 32. — С. 96. (рос.)
13. Krzysztof Chłapowski Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017. — S. 89.(пол.)

Джерела

• Upita // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 813-814. (пол.)
• Powiat upitski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 339. (пол.)
• «Упита» // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Т. 34А (68): Углерод — Усилие. — С.-Петербургъ, 1902. — С. 849. (рос.)
• «Упита» // Географическо-статистический словарь Российской империи, T.5 (Таарджалъ — Яя). СПб., 1885. — С. 323. (рос.)
• «Упіцкі павет» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мн.: Выд. "Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2007. — Т.2. — С. 692. — ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)

Литва   Білорусь   Польща