Франц Хоффер
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Франц Хоффер (нім. Franz Hofer; нар. 27 листопада 1902, Бад-Гофгаштайн, Австрія — пом. 18 лютого 1975, Мюльгайм-на-Рурі, Німеччина) — австрійсько-німецький політичний діяч, гауляйтер райхсгау Тіроль-Форарльберг, райхскомісар оперативної зони оборони передгір'я Альп.
Народився в сім'ї власника готелю в Бад-Гофгаштайні в Австрії. Навчався в народній школі в Інсбруку, а в 1922 році розпочав кар'єру вільного продавця. У вересні 1931 року вступив до НСДАП (членський квиток № 610 451)[2], де дуже швидко піднявся по партійній драбині, обійнявши 1 квітня 1932 року посаду крайслейтера (керівника округу) в Інсбруку, а вже 1 липня — заступника гауляйтера Тіролю. Через чотири місяці, 27 листопада 1932 року, був підвищений до посади гауляйтера Тіролю[3].
За діяльність у нацистській партії, яка була заборонена в Австрії, Хоффер був заарештований у червні 1933 року і засуджений тірольським судом за державну зраду до 30 місяців ув'язнення. 30 серпня 1933 року четверо озброєних есесівців силою увірвалися до тюремної камери Хоффера і звільнили його. Під час втечі був поранений у коліно. Згодом Хоффер дістався Італії, і вже через кілька тижнів виголосив промову на Нюрнберзькому партійному з'їзді з нош. У 1935 році отримав громадянство Німеччини[4] і на початку 1937 року, повністю одужавши після вогнепального поранення, переїхав в Берлін, де очолив «Місце політичних зустрічей лідерів та членів партії для австрійців у Німеччині».
Після аншлюсу Австрії в березні 1938 року 10 квітня був обраний до Рейхстагу. 25 травня того ж року був призначений гауляйтером Тіролю і Форарльберга, а також ландешауптманом Тіролю. 9 листопада 1939 року йому було присвоєно звання обергрупенфюрера НСДАП. 1 вересня 1940 року призначений рейхсшталтгальтером райхсгау Тіроль-Форарльберг. Таким чином, він об'єднав під своїм контролем найвищі партійні та урядові установи у своїй юрисдикції. 16 листопада 1942 року був призначений райхскомісаром оборони свого райхсгау[5].
Після перемир'я Італії з союзниками 10 вересня 1943 року Хоффер був обраний верховним комісаром новоствореної оперативної зони оборони передгір'я Альп, що складалася з сусідніх італійських провінцій Беллуно, Південний Тіроль і Трентіно, приєднаних до його власного райхсгау Тіроль-Форарльберг.
Гауляйтер Хоффер був вправним стрільцем і часто брав участь у регіональних та національних змаганнях зі стрільби. У 1944 році Хоффер виграв змагання зі стрільби в місті Больцано, що дозволило йому взяти участь у національних змаганнях, які того ж року відбулися в Інсбруку. Використовуючи спеціально виготовлену гвинтівку Маузер 22 калібру (серійний номер 300354), Хоффер посів 7 місце.
У листопаді 1944 року Хоффер у меморандумі до Адольфа Гітлера запропонував побудувати Альпенфестунг (з нім. «Альпійська фортеця») в самому серці Альп як останній бастіон нацистської Німеччини. Очевидно, секретар Гітлера Мартін Борман звернув увагу фюрера на цей документ лише на початку наступного року. Хоффер мав особисту аудієнцію з Гітлером наприкінці січня 1945 року, де той нагадав фюреру, що союзники з жахом думають про продовження бойових дій з Альпенфестунгу[6]. Враховуючи той факт, що Арденнська наступальна операція провалилася, Гітлер був сприйнятливий до такої ідеї. Німецький лідер санкціонував підготовку до укріплення Альп. Фактично Хоффер і його команда розпочали роботу над цим у середині лютого[6]. 12 квітня 1945 року Хоффера знову викликали до берлінського бункера Гітлера для подальшого обговорення його пропозиції.
Гітлер, за 18 днів до власного самогубства і все ще переконаний, що Німеччина зможе одержати перемогу, знову схвалив поточний план Хоффера і призначив його райхскомісаром оборони Альпенфестунгу.
3 травня 1945 року Хоффер здав Інсбрук американським військам. Цієї капітуляції домігся агент Фрідріх Майєр[7]. 6 травня 1945 року він був заарештований американською армією в місті Галль в Тіролі і утримувався в таборі для інтернованих. У жовтні 1948 року йому вдалося втекти до Німеччини, де він продовжив свою колишню професію продавця в Мюльгаймі, спочатку під вигаданим ім'ям, а потім під своїм справжнім.
У червні 1949 року Хоффер був заочно засуджений Народним судом в Інсбруку за державну зраду і засуджений до смертної кари. Вирок був винесений на підставі того, що він був провідним членом нацистської партії і ключовим прихильником аншлюсу. Тим часом у Німеччині його класифікували як «великого злочинця», судили у Вищому суді Мюнхена і в червні 1949 року засудили до десяти років ув'язнення в трудовому таборі. У серпні 1952 року його повторно судили в Мюнхені і засудили до 3 років і 5 місяців ув'язнення у виправно-трудовій в'язниці з зарахуванням вже відбутого терміну. Цей вирок був залишений в силі після апеляції в липні 1953 року. Даючи інтерв'ю пресі в цей час, Хоффер не розкаювався і заявляв, що продовжує палко вірити в нацизм[8].
У 1964 році австрійський суд відхилив позов дітей Хоффера про повернення права власності на будинок Лахгоф-бей-Холл, де жив їхній батько, коли був гауляйтером.
Останні роки життя Хоффер провів у Мюльгаймі-на-Рурі з дружиною і сімома дітьми, продовжував займатися своєю колишньою професією продавця і помер природною смертю 18 лютого 1975 року під своїм справжнім прізвищем[9].
- ↑ The Hitler Book / Hrsg.: H. Eberle, M. Uhl — 2005.
- ↑ Eberle, Henrik; Uhl, Matthias (2015). Das Buch Hitler. Bastei Lübbe (нім.). ISBN 978-3-7325-1373-4.
- ↑ Miller, Michael D.; Schulz, Andreas (2012). Gauleiter: The Regional Leaders of the Nazi Party and Their Deputies, 1925–1945. Vol. I (Herbert Albrecht – H. Wilhelm Huttmann) (англ.). R. James Bender Publishing. с. 495. ISBN 978-1-932970-21-0.
- ↑ Klee, Ernst (2005). Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945 (нім.). Frankfurt am Main: Fischer Taschenbuch Verlag. с. 264. ISBN 978-3-596-16048-8.
- ↑ Miller та Schulz, 2012, с. 497, 500.
- ↑ а б Meek, Marvin L. Ultra and the myth of the German "National Redoubt" (англ.). All World Wars. Архів оригіналу за 24 березня 2016.
- ↑ Moon, Tom (20 червня 2000). This Grim and Savage Game: OSS and the Beginning of U.S. Covert Operations (англ.). Da Capo Press. с. 270—277. ISBN 978-0-306-80956-9.
- ↑ Miller та Schulz, 2012, с. 509.
- ↑ Perpetrators (англ.). November Pogrom. 15 листопада 2013. Архів оригіналу за 22 травня 2017. [Архівовано 2017-05-22 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |