![]() | |
Систематична назва (IUPAC) | |
3-(bicyclo[2.2.1]hept-5-en-2-yl)-6-chloro-3,4-dihydro-2H-1,2,4-benzothiadiazine-7-sulfonamide 1,1-dioxide | |
Ідентифікатори | |
Номер CAS | |
Код ATC | |
PubChem | |
DrugBank | |
Хімічні дані | |
Формула | C14H16ClN3O4S2 |
Мол. маса | 389,88 г/моль |
SMILES | & |
Фармакокінетичні дані | |
Біодоступність | ? |
Метаболізм | ? |
Період напіврозпаду | ? |
Виділення | ? |
Терапевтичні застереження | |
Кат. вагітності |
? |
Лег. статус |
℞ Prescription only |
Шляхи введення | ? |
Циклотіазид (Ангідрон, Аквірель, Добуріл, Флюїділ, Реназід, Тензодіурал, Валміран) - речовина бензотіазидового ряду з діуретичними та антигіпертензивними властивостями. Вперше синтезована та виведена на ринок США в 1963 році компанією Eli Lilly; в наступному був виведений як медичний препарат також на ринки ЄС та Японії.[1][2] Споріднені препарати - діазоксид, гідрохлоротіазид, хлоротіазид.[3]
В 1993 році було показано, що циклотіазид є позитивним алостеричним модулятором АМРА-рецептора, здатним нівеліювати або істотно зменшувати рецепторну десенситизацію, та збільшувати глутамат-індуковані сигнали між нейронами аж до 18-ти разів при використанні концентрацій порядку 100 μМ/L.[3][4][5][6] Окрім того, в 2003 році було продемонстровано, що циклотіазид також є негативним алостеричним модулятором ГАМКА-рецептора, тобто речовиною, що придушує тормозну нервову передачу.[7] При дослідах на тваринах in vivo циклотіазид виявляє властивості потужного конвульсанта, суттєво підвищуючи епілептиформну активність та провокуючи судоми, але не призводячи до загибелі нейронів внаслідок екситотоксичності.[8][9]
{{cite journal}}
: Явне використання «та ін.» у: |author=
(довідка)