Ян Кишка

Ян Кишка
Народився12 червня 1547[1]
Помер9 липня 1592(1592-07-09)[1][2] (45 років)
Краків, Річ Посполита
Країна Велике князівство Литовське
Річ Посполита
ПосадаВіленський каштелян[3], крайчий[4], староста Берестейськийd[1], Жмудські старости[5], великий литовський підчаший[6] і Староста Бистрицькийd
КонфесіяПольські брати[d][1]
РідКішки
БатькоСтаніслав Кішка
МатиГанна Радзивіл
Брати, сестриСтаніслав Кішка і Ганна Кішкаd
У шлюбі зЄлизавета Софія Острозька
ДітиГанна Кішкаd

Ян Кишка (пол. Jan Kiszka, 1552 — перед[7] 26 липня 1592) — генеральний староста жмудський, крайчий великий литовський (1569—1579), підчаший великий литовський (1579—1588), каштелян віленський (з 1587), воєвода берестейський (з 1589). Зять князя Костянтина Василя Острозького. Небіж князя Миколи-Криштофа Радзивілла (Сирітки).

Біографія

[ред. | ред. код]

Син Станіслава Кішки-молодшого (пом. 1554) і його дружини княжни Ганни Радивил. Матір близько 1563 року змінила кальвінський обряд на аріянський.

Навчався в містах Базелі та Цюриху. Подорожував по Італії, Іспанії й Франції.

Виставив на польсько-російську війну (1577—1582) під своїм командуванням 500 вояків.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — донька князя Костянтина Василя Острозького — Єлизавета (пом. 26 серпня 1599[8]). Нащадків вони не покинули. Єлизавета після смерті першого чоловіка вийшла заміж удруге за князя Христофора Перуна Радзивілла, який одідичив маєтності Кишки[7]. Заповіла поховати себе у віленській латинській катедрі[8].

Релігійні погляди

[ред. | ред. код]

Мати виховувала сина як антитринітарія. На посаді сенатора голосив за ідею релігійної толерантності. Сприяв зміні характеру кальвіністських зборів на антитринітарські. Засновник антитринітарських громад у Венгрові, Ів'ї, Лоську, Любечі, Кейданах, Новогрудку.

Його маєтність Венгрув стала центром руху антитринітаріїв. Був опікуном проповідника Петра з Гоньондза. 1570 року заснував у Венгрові друкарню. Докладав зусиль для налагодження доктринальних суперечок між антитринітарськими громадами. Був противником ідей розкріпачення селян, пацифізму, спільного майна, заборони займати адміністративні посади, симпатій юдаїзму та інших радикальних поглядів у антитринітарському середовищі. Це стало причиною його розриву з Петром з Гоньондза і Симоном Будним.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 183. — ISBN 978-83-65880-89-5
  2. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 103. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 80.
  4. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 226–227.
  5. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 93.
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 290–291.
  7. ↑ а б Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592)… — S. 508.
  8. ↑ а б Lulewicz Henryk. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 275. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Грушевський М. Історія Україна-Руси. — Т. V. — С. 30—35.
  • Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — T. XII/4, zeszyt …. — S. 507—508. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]