Люби́ша Са́вич «Ма́узер» (Ковачиця, пиля Бієліны, 11. авґуст 1958 — Бієліна, 7. юн 2000) — воєнный офіцер Войська Републікы Серьбской за час во̄йны у Босні и Грецеґовині и повоєнный політик.[1] Главив же Спеціалну бригаду Гарде Пантери котра на Босаньскӯв во̄йні была єдна из майелітных єдениць Войська Републікы Серьбской.
Любиша Савич Маузер | |
---|---|
![]() | |
Чинность | політік |
Горожанство | Сербія |
Уроджѣня | 11 авґуста 1958 |
Упокоеня | 7 юнія 2000 |
Участь | Боснійська війна |
GKG:/g/121dw6wt;
|
Родив ся 11 авґуста 1958 року у варошови Бієліна, Савич быв жонатый и мав 2 дітий, жив у центрови вароша Бієліна коло соціалного центра, де быв поселеный ге соціалный радник.[2] Кой ся зачала во̄йна у Босні у 1992 році, быв член Серьбской демократической партії.[3]
Савич командовав Гардом Пантери, котра потӯм уключена у состав Войська таге спеціална вооружена єдениця Войська Републікы Серьбской. Єдиницю, спершу назвату „Српска народна гарда САО Семберије и Мајевице“, Савич переименовав у „Гарда Пантери“ у честь командира што быв сперед нёго, Бранка Пантелича, котрый умер у 1992 році.[4] Гарда Пантери, въедно из Серьбскыв добровольческыв стражов котрыв командовав Желько Ражнатович, занимали вароші Бієліна и Зворник на протязі 1992 року.[5] Гарда Пантери и сам Савич не єдноразово доходили до конфлікта из Серьбскыв Демократическыв Партіёв (СДС). Ёго отряд пару раз имав нелеґалӯв и контрабандістӯв котрі везли украдены уробы котрі ишли через Републіку Серьбску и изымали украдені предметы.[3] До кӯнця во̄йны ёго конфлікты из СДС-ом набирав огласкы; у 1995 році говорив Савич против лідера СДС Момчила Крайишника, слідувущоє „Хворота діабет взяла ня на фронтови, и типирь я маву никати ож як власть наживать ся на свому же народови?.“[3] У тот час вӯн покинув , Демократическу Партію Републікы Серьбской и припойив ся ид президентови Републікы Серьбской, Біляні Плавшич, яка тоже уйшла из СДС обы бороти ся из корупціёв.[3]
На другый рӯк Мілорад Додік призначив Савича началником міліції Бієліны. У рамкох свої антикорупціонной кампанії у Републіці Серьбскӯв вӯн приказав арестовати пару управникӯв включавучи Джою Тинтора, бывшого совітника Радована Караджича. Савич го арестовав у 1998 році, айбо приказали му ослободити Тинтора через 24 годины пӯсля ареста, не позеравучи на доказательства. Савич послідовав приказови но продовжив борьбу из корупціёв.
Пӯсля того быв жертвов многых орґанізованых атентатӯв. У юлови 1998 року чудом пережив смирть уд бомбы заложеной пуд ёго машину. Єднак у тому атентатови згыбло 2 ёго бывшых побратима и цімбора. Пӯсля пробы захвата пудозріваёмого Милована Бєлиці, близкого Савичового цімбора, Срджан Кнежевич, убитый сперед свої кучи коло Пала. Пӯсля того напада быв зформоватый отряд міліції во главі котрого быв сам Савич. Пӯсля атентата вӯн арестовав 7 пудозріваемых. Єднак, пӯсля обвиненя о катованю, заказали му дале робити а пудозріваемых пустили на волю.
Маузер быв убитый у свою̄в машині пиля желізной станції 7 юна 2000 року, кой вӯн став обы провести стару жону до кучи. По словам очевидцю̄в, наскоро ся появила машина, из якої Джордже Ждрале, котрый уж засуженый за убийство, удкрыв огинь из автоматичкого оружия.[3] У Савича попало 6 из 13 пущеных пуль, тот ся зкончав на місті. Вірує ся же вӯн быв жертва організованого кримінала. Шість місяцю̄в сперед смерти вӯн уповів: „Кой я ся у йсе вшытко пустив, я ужек прощав ся из свойым животом.“[3]
Ёго смерти передовали парумісячні скрыті дозираня из боку Ждрала, котрый из ищи двома злодіями паровав атентат. Вӯн купив си машину, оружиє, цуря и радію. Осужден леш у 2010 році, позад того што не зознавав ся у убийстві, та того мӯг мати алібі.[6]
Любиша Савич є похороненый у селі Ковачиця коло Бієліны, пиля родичӯв, файты и бывшых побратимӯв.
Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладі статі Љубиша Савић Маузер на Серьбскӯв Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).