Бах Олексій Миколайович | |
---|---|
рос. Алексей Николаевич Бах ![]() | |
![]() | |
Народився | 5 (17) березня 1857 ![]() Золотоноша, Полтавська губернія, Російська імперія ![]() |
Помер | 13 травня 1946[1] (89 років) ![]() Москва, СРСР[1] ![]() |
Поховання | Новодівичий цвинтар ![]() |
Країна | ![]() ![]() ![]() |
Діяльність | хімік, політик, біохімік ![]() |
Галузь | біохімія ![]() |
Відомий завдяки | біохімія ![]() |
Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка і Імператорський університет Святого Володимира ![]() |
Знання мов | російська ![]() |
Заклад | Bach Institute of Biochemistry RASd[2], Timiryazev Institute of Plant Physiologyd[2] і Науково-дослідний фізико-хімічний інститут ім. Льва Карпова ![]() |
Членство | Академія наук СРСР, Всеросійський центральний виконавчий комітет, Леопольдина і Російська академія наук[3] ![]() |
Роки активності | ? — 1946 |
Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] ![]() |
Нагороди | |
Олексі́й Микола́йович Бах (нар. 17 березня 1857, Золотоноша — †13 травня 1946) — український хімік і біохімік, академік АН СРСР (з 1929 р). Громадський діяч, академік (з 1929), Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.
Закінчив Другу київську гімназію. Навчався у Київському університеті (1875—1878), але був виключений за участь у політичних виступах студентів. За участь у революційному русі перебував на засланні (1878—1881); після повернення продовжував революційну діяльність як член партії «Народна воля». Автор широко відомої свого часу популярної книжки «Цар-голод» (1883). У 1885 році після розгрому «Народної волі» виїхав за кордон. Займався науковою роботою у Колеж дю Франс у Парижі (1890). Згодом працював у США (1891—1892), у 1894 році переїхав у Женеву і влаштував хімічну лабораторію у власній квартирі. Розробив теорію повільного окислення у тваринних і рослинних організмах (1897). Був головою Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916), почесним доктором Лозаннського університету (1917). Повернувся на Батьківщину у 1917 році.
У 1918 році організував хімічну лабораторію у Москві, перетворену згодом у Хімічний інститут ім. Я. Карпова, директором якого був до кінця життя.
У 1935 році заснував Інститут біохімії АН СРСР і був його директором до 1946 року.
Олексій Миколайович Бах по праву вважається засновником широковідомої школи біохімії. Його основні наукові роботи присвячені вивченню хімізму асиміляції вуглецю зеленими рослинами, проблеми окислювальних процесів в живій клітині, вченню про ферменти. Вчений пояснив хімізм процесу асиміляції вуглекислого газу хлорофільними рослинами з утворенням цукру тим, що в основі цього процесу лежить реакція, яка відбувається за рахунок елементів води. О. М. Бах прийшов до висновку, що перекиси грають винятково важливу роль і у процесі дихання, на основі чого він створив перекисну теорію.
Теоретичні праці Баха про ферменти стали науковою основою розвитку соціалістичної харчової промисловості.
Бах був ініціатором створення Фізико-хімічного інституту ім. Карпова, Біохімічного інституту Наркомздоров'я СРСР та Інституту біохімії АН СРСР.
Нагороджений 4 орденами Леніна. Сталінська премія, 1941. Його ім'я присвоєне Інституту біохімії АН СРСР.