Владислав Лозинський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозінський.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозинський.

Володислав Лозинський
пол. Władysław Łoziński
Псевдо	Władysław Lubicz[1], Wojtek ze Smolnicy[1], Hizop Ziółko[1] і Sigma[1]
Народився	29 травня 1843(1843-05-29) с. Опори, нині Дрогобицький район
Помер	21 травня 1913(1913-05-21) (69 років) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар[2]
Підданство	Австро-Угорщина
Діяльність	письменник, історик, політик
Галузь	політика[1], історіографія[1], література[1] і колекціонування[1]
Відомий завдяки	історик, дослідник культури, мистецтвознавець, письменник, журналіст, публіцист, колекціонер
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов	польська[3][1]
Членство	Академія знань
Посада	посол до Галицького сейму^[d][4], член Палати панів Імперської Ради^[d][4] і член Палати Цислейтанії^d[4]
Партія	Польський клуб^d
Рід	Łoziński family of the Lubicz coat of arms^d
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Володислав Лозинський, або Лозінський^[5] гербу Любич (пол. Władysław Łoziński) (29 травня 1843, с. Опори, нині Дрогобицький район — 21 травня 1913, Львів) — польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, письменник (псевдоніми Wojtek ze Smolnicy, Władysław Lubicz), колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму, шляхтич, політик-консерватор. Посол Райхсрату Австро-Угорщини.
Старший брат Броніслава Лозінського.

Біографія

Народився в сім'ї дрібного шляхтича Валеріана Лозинського (пол. Walery Łoziński; пом. 1890, спочатку державець і мандатор (зокрема, у Торгановичах — маєтку А. Созанського), після 1846 року поштмістр у Смільниці) і його дружини Юлії з Левицьких. Його братами були правник та історик Броніслав, письменник Валери (1837—1861), який помер внаслідок поранення на поєдинку, а кузинами історик Кароль Шайноха (1818—1861) і геолог Владислав Шайноха (1857—1928). Був одружений з Ядвигою Старорипінською (1844—1918).

Владислав Лозинський протягом 1862—1868 років навчався у Львівському університеті. Перші півроку вивчав право, а пізніше історію та філологію. Працював редактором ряду видань — «Dzwonek» (1864–1866), Gazeta Lwowska (головний редактор 1873—1883), «Dziennik Literacki», «Przegląd Powszechny», «Gwiazdka Cieszyńska». 1871 року влаштувався працювати в Закладі Оссолінських. Ставши невдовзі його першим науковим секретарем. Пропрацював на цій посаді до 1873 року. У 1889—1898 роках очолював Гроно консерваторів Східної Галичини. Був віце-президентом Історичного товариства, головою Товариства Шанувальників Мистецтв, членом Академії знань (з 1890) та Народознавчого товариства. Від 1900 — почесний доктор філософії Львівського університету. Входив до складу журі конкурсу на проект пам'ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910)^[6]. Обирався депутатом Райхсрату від округу Турка — Бориня, до палати сенаторів (нім. Herrenhaus) від округу Перемишль — Городок. 1902 року став довічним членом Палати панів. Почесний громадянин Львова (1907).

Зібрав колекцію творів мистецтва, яка налічувала 1200 одиниць і містилась у палаці на вулиці Оссолінських (тепер вулиця Стефаника), 3. 1892 року зробив дар з 12 гравюр, 2 печаток цехів новоствореному історичному музею Львова. 1897 року видав каталог власної колекції. Ще за життя Лозинський власну колекцію картин та мистецьких пам'яток разом з будинком заповів громаді міста Львова. Наступного, 1914 року, у будинку урочисто відкрили Міську картинну галерею (нині — Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького)^[7].

Номерна табличка з буд. № 10 по вулиці Владислава Лозінського

Помер 21 травня 1913 року у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, поле № 57^[8]. Дітей не мав. Спадкоємцями стали небіж Валерій Володислав Даніель Лозинський (син брата Броніслава^[9]), дружина та сестри. Колекція творів, пов'язана з Польщею за заповітом перейшла гміні Львова. Твори закордонного мистецтва гміна викупила у спадкоємця 1914 року разом із палацом. 1929 року гміна видала каталог колекції. Сучасна вулиця Білозіра у Львові 1913 року була перейменована на його честь^[10]. Дружина загинула 1918 року у Львові під час листопадових боїв.

Праці

• Pierwsi Galicjanie: powieść z przeszłości. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1867.
• Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1889.
• Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku: architektura i rzeźba, 1898 — найвідоміша праця серед творів В. Лозинського (видана також у 1901 році; рисунки і світлини до книги виконали Ян Тарчалович, Міхал Ковальчук, Юліан Макаревич, Ян Сас-Зубжицький та інші^[11])
• Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (T. 1, 1903; T. 2, 1904).
• Życie polskie w dawnych wiekach, 1907.
• Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890 — праця про історію родів львівських патрицій в епоху розквіту Львова (XVI-XVII ст.) (Lwów: Księgarnia H. Altenberga, 1902. — 434 s.)
• «Око пророка» — історична повість про Львів XVII століття^[12].

Примітки

1. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
2. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 319. — ISBN 978-966-8955-00-6
   d:Track:Q62416080d:Track:Q116966495
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Wer ist Wer
   d:Track:Q21857797
5. Александрович В. Львівські малярі кінця XVI ст. [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] — С. 11.
6. Rozstrzygnięcie konkursu ścisłego na projekt pomnika Andrzeja Potockiego we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6—7—8. — S. 126. (пол.)
7. Мельник І. В. Широка—Коперника. Коло Цитаделі // Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 96. — ISBN 978-617-629-076-6.
8. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 320. — ISBN 966-8955-00-5.
9. Kosiek Zdzisław Łoźiński Walery // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: PAU, 1973. — T. 18. — S. 459—460. (пол.)
10. Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 15. — ISBN 966-603-115-9.
11. Piśmiennictwo techniczne polskie. I. Architektura. [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Przegląd techniczny. — 1908. — № 33. — S. 399. (пол.)
12. Ця повість стала джерелом плагіяту. Якийсь М. Ценевич у 1930—1940-х роках неодноразово видавав свою переробку «Ока пророка» то під назвою «Злощасний самоцвіт» то «Проклятий камінь» українською мовою

Джерела

• Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 260. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Лозінський (Łoziński) Володислав // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1375. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Піх О. Лозинський Владислав // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4: Л—М. — С. 188—189. — ISBN 978-966-8853-23-4.
• Kędzierski I. Ś. p. Władysław Łoziński a zabytki architektury XVI. i XVII. w. // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 249—252. (пол.)
• Knot A. Łoźiński Władysław // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. 18. — S. 460—463. (пол.)
• Rudkowska M. Wyszedł z dworu: przeżycie i doświadczenie historyczne w twórczości Władysława Łozińskiego. — Warszawa : Wydawnictwo DiG, 2002. — S. 151. — ISBN 83-7181-257-4. (пол.)
• Wilusz J. Władysław Łoźiński (1843—1913) // Sprawozdania Komisyi do Badania Historyi Sztuki w Polsce. — 1913. — T. 9, z. 1—4. — S. 475—480. (пол.)

Посилання

• Autor: Władysław Łoziński. wolnelektury.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 17 серпня 2021.