Жильбер Даґрон

Жильбер Даґрон
фр. Gilbert Dagron[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. Gilbert Gaston Dagron[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився26 січня 1932(1932-01-26)[1][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
XVI округ Парижа, Париж[3][2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 серпня 2015(2015-08-04)[1][3][…] (83 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XV округ Парижа, Париж[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторик, філолог, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьвізантологія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materліцей Людовика Великого, ліцей Жансон-де-Саї і Вища нормальна школа Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1][5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКолеж де Франс[7][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія надписів та красного письменства (2015)[8][9], Association des anciens élèves, élèves et amis de l'École normale supérieured, Американська академія медієвістики[10], Туринська академія наук[3] і Société des historiens médiévistes de l'enseignement supérieur publicd[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапрезидент, президент[12] і Директор Коледж де Франсеd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Жильбе́р Даґро́н (фр. Gilbert Dagron; 26 січня 1932, Париж — 4 серпня 2015, там само) — французький історик, візантиніст, професор Колеж де Франс (1975—2001), президент Міжнародної асоціації візантійських досліджень, член Академії надписів та красного письменства.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 26 січня 1932 року у Парижі.

1956 року закінчив Вищу педагогічну школу (École Normale Supérieure) за спеціальністю «класична література». У 1956—1957 роках викладав у ліцеї в Лані.

З 1960 року співробітник дирекції з культури та техніки МЗС Франції. У 1962—1964 роках працював аташе з культури посольства Франції в Москві.

З 1969 — доцент історії Середніх віків в університеті Сорбонна. 1972 року отримав науковий ступінь доктора філології та гуманітарних наук. З 1975 року професор історії та цивілізації візантійського світу в Колеж де Франс. З 1994 року — ординарний член французької Академії написів та красного письменства. У 1997—2000 роках — адміністратор Колеж де Франс, президент асамблеї професорів. Президент Академії написів та красного письменства (2003).

1991 року в Афінському університеті було присвоєно звання доктора honoris causa.

Член Афінської академії, Національної академії деї Лінчеї (Рим), Американської академії мистецтв і наук, член французьких наукових асоціацій пізньої античності, медієвістики.

Помер 4 серпня 2015 року у Парижі. Церемонія прощання відбулася 10 серпня у церкві Сан-Леон, у XV окрузі Парижа.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Був фахівцем у різних областях візантинознавства, переважно часу ранньої і середньої Візантії. Основні дослідження були присвячені:

  • історії та культурі Константинополя, становлення візантійської столиці у IV—V ст. як нового центру елліністичної та римської культури (Constantinople et ses institutions de 330 à 451). P., 1974), і навіть сприйняттю Константинополя та її минулого самими візантійцями, жителями міста (Constantinople imaginaire: Études sur le recueil des «Patria»). P., 1984),
  • різним аспектам релігійності у Візантії, ментальності середньовічного православного суспільства, становищу різних релігійних громад в імперії, взаємин візантійської традиції зі Сходом та Заходом.

Опублікував архіви актів монастиря великомученика Пантелеймона на Афоні, житій св. Фекли тощо. д. У монографії «Імператор і священик» (Empereur et prêtre: Étude sur le «césaropapisme» byzantin. P., 1996) проаналізував історію взаємовідносин світської та церковної влади у Візантії, співвідношення духовного та мирського у культурі Візантії, а також у античній і західноєвропейській суспільно-політичних традиціях.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Кавалер ордену Почесного легіону, командор ордену Palmes academiques.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
французькою мовою:
  • Naissance d'une capitale. Constantinople et ses institutions de 330 à 451 (Bibliothèque byzantine), Paris, Presses universitaires de France, 1974, 578 p.
  • Leçon inaugurale au Collège de France, 30 Janvier 1976, Paris, 1976.
  • Ed., Vie et milacle de sainte Thècle, texte grec, traduction et commentaire, Bruxelles, Subsidia Hagiographica, 1978, 456 p.
  • Ed., avec P. Lemerle та S. Cirkovic, Archives de l'Athos. Tome II: Actes de saint Pantéléèmôn, Paris, 1982, 238 p.
  • La romanité chrétienne en Orient: héritages et mutations, Londres, Variorum Reprints, 1984, 330 p.
  • Constantinople imaginaire. Études sur le recueil des Patria, Paris, Bibliothèque byzantine, 1984, 358 p. Prix Diane-Potier-Boès 1985
  • Ed., Le traité sur la guerilla de l'empereur Nicéphore Phocas (963—969), Paris, 1986, 358 p.
  • Ed., avec D. Feissel, Inscriptions de Cilicie, Paris, Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantines, 1987, 297 p.
  • «Le christianisme byzantin du VIIe au milieu du XIe siècle», in Histoire du christianisme. Tome 4, Paris, Desclée de Brouwer, 1993, pp. 7-371.
  • Empereur et prêtre. Étude sur le «césaropapisme» byzantin, Paris, Gallimard, 1996, 435 p.
  • Ed., avec J. Beaucamp, La transmission du patrimoine. Byzance et l'aire mediterraneenne, Paris, Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantines, 1998.
  • «L'organization et le déroulement des courses d'après le Livre des cérémonies», в Travaux et memoires du Centre de recherche, d'histoire et de civilisation byzantine, Paris, 2000, pp. 1-200.
  • Decrire et peindre. Essai sur le portrait iconique, Paris, Gallimard, 2007, 298 p.
  • L'hippodrome de Constantinople, Paris, Gallimard, 2011, 448 p.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л Bibliothèque nationale de France Record #11898428z // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ а б в Fichier des personnes décédées
  3. ↑ а б в г д www.accademiadellescienze.it
  4. ↑ а б в Annuaire prosopographique : la France savante / за ред. B. Delmas, Р. Матіс — 2009.
  5. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ Список професорів Колеж де Франс
  8. ↑ http://www.aibl.fr/membres/academiciens-depuis-1663/article/dagron-gilbert
  9. ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
  10. ↑ https://www.medievalacademy.org/page/CompleteCorrFellow
  11. ↑ annuaire des sociétés savantes de France
  12. ↑ http://www.aibl.fr/membres/prix-honneurs-et-distinctions/article/2002-612

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Ушёл величайший византинист мира. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 28 січня 2017.