Мартиненко Володимир Никифорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартиненко.
Мартиненко Володимир Никифорович
Мартиненко Володимир Никифорович
Мартиненко Володимир Никифорович
7-й Міністр закордонних справ УРСР
18 листопада 1980 — 28 грудня 1984
ПопередникШевель Георгій Георгійович
НаступникКравець Володимир Олексійович
Народився6 жовтня 1923(1923-10-06)
с. Горбулів, Житомирський повіт, Волинська губернія, Українська Соціалістична Радянська Республіка,
СРСР СРСР
Помер18 квітня 1988(1988-04-18) (64 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР СРСР
Відомий якдипломат, історик, державний діяч Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Alma materІнститут міжнародних відносин Київського університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяКПУ
Професіядослідник загальної історії, історії міжнародних відносин, дипломат
НагородиОрден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки Орден Дружби народів

Марти́ненко Володи́мир Ники́форович (6 жовтня 1923, село Горбулів, Волинська губернія, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР (нині Черняхівський район, Житомирська область, Україна) — 18 квітня 1988, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський дослідник загальної історії, історії міжнародних відносин, дипломат. Кандидат історичних наук. Член ЦК КПУ в 1981—1986 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Постійний представник Української РСР при ООН (1973-1979)[1]. Міністр закордонних справ Української РСР (1980-1984).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. 1940 року після закінчення середньої школи вступив до Київського авіаційного інституту.

З початком німецько-радянської війни (1941) – на фронті. Закінчив Харківське військове авіаційне технічне училище. Брав участь в обороні Києва, визволенні України, в Берлінській операції у складі Воронезького, Степового, 1-го та 2-го Українських фронтів. Член ВКП(б) з 1946 року.

Після демобілізації навчався на факультеті міжнародних відносин Київського державного університету, який закінчив у 1951.

Працював старшим референтом в Українському товаристві дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами. З 1956 року – на партійній роботі: інструктор сектору із добору кадрів для Міністерства закордонних справ Української РСР, консультант в апараті ЦК КПУ.

У 1961–1964 навчався в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, де захистив кандидатську дисертацію (1964).

У 1965–1968 — перший секретар з політичних питань Посольства СРСР у Канаді.

У 1968–1973 — заступник міністра закордонних справ Української РСР.

У 1973–1979 — Постійний представник Української РСР при ООН

У 1980–1984 — міністр закордонних справ Української РСР у ранзі Надзвичайного і Повноважного посла.

У 1984–1988 — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го скликання у 1980 — 1985 р, делегатом XXVI з'їзду КПРС та XXVI з'їзду КПУ.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Праці

[ред. | ред. код]
  • Мартиненко В.Н. Канада в лабетах американських монополій. – К., 1964.
  • Член редколегії із підготовки збірника документів і матеріалів «Українська РСР на міжнародній арені (1971–1975 рр.)» (К., 1981);
  • Член редколегії із підготовки довідника «Українська РСР у міжнародних організаціях» (К., 1984).

Література

[ред. | ред. код]
  • Д. В. Табачник. Мартиненко Володимир Никифорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Некролог // УІЖ. — 1988. — № 8.
  • EoU. — Vol. III. — 1993.
  • Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Випуск 1. — К., 1998.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ New Permanent Representative of Ukraine Presents Credentials. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Мартиненко Володимир Никифорович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.298-299