Чарльз Габріель Селігман

Чарльз Габріель Селігман
портрет Ч. Г. Селігмана роботи Вільяма Ротштейна (William Rothstein), листопад 1924 року (з колекції Національної бібліотеки Ізраїлю).
Народився24 грудня 1873(1873-12-24)[1][2]
Лондон, Сполучене Королівство
Помер19 вересня 1940(1940-09-19)[1][2] (66 років)
Оксфорд, Англія, Велика Британія
Країна Велика Британія
Діяльністьантрополог, викладач університету, лікар, патологоанатом
Alma materSt Thomas' Hospitald
Знання мованглійська[3][4]
ЗакладЛондонський університет
ЧленствоЛондонське королівське товариство
У шлюбі зBrenda Seligmand
Нагороди

Чарльз Габріе́ль Се́лігман (Charles Gabriel Seligman; *24 грудня 1873(18731224), Лондон, Британська імперія — 19 вересня 1940) — британський лікар і етнолог; член Лондонського Королівського товариства[5] і Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії.

Селігман пропагував науковий расизм, також був прихильником т. зв. хамітської гіпотези, згідно з якою вважалося, що деякі цивілізації Африки були засновані європеоїдними хамітськими народами.[6][7][8] Від 1960-х років хамітська гіпотеза разом з іншими теоріями «расової науки» була повністю дискредитована в науці,[9] :10 зокрема в СРСР.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Народився в лондонській єврейській родині середнього класу, його батько Герман Селігманн був виноторговцем (після 1914 року Чарльз скоротив своє прізвище на одну «н»).[5][10]

Вивчав медицину в лікарні Святого Томаса. Після кількох років роботи лікарем і патологом він добровільно запропонував свої послуги в експедиції Кембріджського університету 1898 року до Торресової протоки.[11] Пізніше він приєднався до експедицій до Нової Гвінеї (1904), Цейлону (1906–1908), Судану (1909–1912, 1921–1922).

У 1905 році Селігман одружився з Брендою Зарою Саламан, яку він супроводжував у їхніх численних експедиціях і яка була, в тому числі, співавторкою, деяких його книг. Вона здобула освіту в Бедфордському коледжі та володіла мовами, а також могла бути присутньою на церемоніях та ритуалах, зокрема за участю жіноцтва, які Чарльзу було заборонено бачити.[12]

У період 1913-1934 років Ч. Селігман обіймав посаду кафедри етнології в Лондонській школі економіки, бібліотека відділення антропології якої носить його ім'я.[13]

Починаючи від 1933 року він редагував історичну серію Cresset, книжкову серію, яку публікував лондонський видавець Cresset Press.[14]

Селігман також був членом Королівського товариства.

З ідей і доробку

[ред. | ред. код]

Селігман найбільш відомий своєю детальною етнографічною роботою «Раси Африки» (Races of Africa, 1930), у якій виокремлює 4 основні окремі раси африканського континенту: бушманоїди (бушмени), пігмеї, негроїди та європеоїди (хаміти). Готтентоти, стверджує Селігман, є сумішшю бушманоїдів, негроїдів і хамітів.[15] Будучи рішучим прихильником хамітської теорії, у своїй роботі Селігман стверджує, що хамітські європеоїди Північної та Північно-Східної Африки принесли в Тропічну Африку як афразійські мови (берберські, кушитські, єгипетську), так і цивілізаційний розвиток загалом, включаючи технології, винаходи і всю решту більш-менш значущого з матеріальної і духовної культури.

Селігман визнав різний ступінь негроїдної домішки серед хамітських груп, але у своїх основних роботах наголошував на істотній расовій і культурній єдності різних хамітських народів. У своїй праці «Деякі аспекти хамітської проблеми в англо-єгипетському Судані» (Some Aspects of the Hamitic Problem in the Anglo-Egyptian Sudan, 1913) він пише, що північні та східні хамітські «групи переходять одна в одну, і в багатьох випадках негритянська домішка вмала місце, проте, культурно і якщо не завжди фізично будь-яке плем'я відстоїть окремо від своїх сусідів».[16] Хаміти взагалі, і північні хаміти зокрема, стверджував він, мають тісну «спорідненість з європейськими представниками середземноморської раси».[17]

Крім того, Селігман наголосив на спільному походженні хамітів із семітами, написавши, що «немає сумніву, що хамітів і семітів слід розглядати як модифікації початкового походження, і що їхня диференціація не відбулася так давно, доказом цього твердження є збереження спільних культурних рис і мовної спорідненості. Фізично їхні стосунки очевидні».[17]

«Раси Африки» (1930) після публікації отримали в цілому позитивні відгуки, адже книга стала по суті першою великою опублікованою працею англійською мовою з етнографії Африки, яку багато хто вважав «етнологічною класикою». Саме тому книга витримала не одне перевидання (причому тричі автор вносив доповнення і зміни у першу редакцію), включаючи в авторитеному Oxford University Press, і використовувалася в багатьох університетах як підручник з історії та антропології аж до кінця 1970-х років. Третє видання (переглянуте) з'явилося в 1957 році (з додатковими додруками 1959 і 1961 років), остаточно переглянуте видання було опубліковано в 1966 році, і ця книга перевидавалася до 1979 року.

Дуже цінними з огляду на зафіксований автором фактичний етнографічний матеріал є описові праці Ч. Г. Селігмана. Це, зокрема, описи культури народів ведда (Шрі-Ланка) та шилуків і споріднених нілотів сучасних Судану і Південного Судану.

Як професор Лондонської школи економіки Чарльз Селігман мав великий вплив на своїх учнів — таких видатних антропологів, як Броніслав Малиновський, Е. Е. Еванс-Прічард і Майєр Фортес, чиї роботи зрештою перевершили його власну.[18]

Вибрані праці
  • Melanesians of British New Guinea (1910)
  • The Veddas (1911) у співавторстві з Брендою Селігман
  • Some Aspects of the Hamitic Problem in the Anglo-Egyptian Sudan (1913)
  • Races of Africa (1930, 1939, 1957, 1966)
  • The Pagan Tribes of Nilotic Sudan (London: Routledge, 1932) у співавторстві з Брендою Селігман

Архів Ч. Селігмана та його дружини зберігається в Лондонській школі економіки.[19]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ а б Myers, C. S. (1941). Charles Gabriel Seligman. 1873–1940. Obituary Notices of Fellows of the Royal Society. 3 (10): 627—646. doi:10.1098/rsbm.1941.0026.
  6. ↑ Wilson Jeremiah Moses. 1998. Afrotopia: The Roots of African American Popular History. Cambridge University Press p. 233
  7. ↑ Spöttel, M. (1998). German ethnology and antisemitism: The Hamitic hypothesis. Dialectical anthropology, 23(2), 131–150.
  8. ↑ Saul Dubow. 1995. Scientific Racism in Modern South Africa. Cambridge University Press, p. 86
  9. ↑ de Luna, Kathryn M. (25 листопада 2014). Bantu Expansion. Oxford Bibliographies. doi:10.1093/OBO/9780199846733-0165. Процитовано 11 червня 2020.
  10. ↑ Barkan, Elazar (1992). The retreat of scientific racism : changing concepts of race in Britain and the United States between the world wars. Cambridge New York: Cambridge University Press. с. 31. ISBN 978-0521458757.
  11. ↑ Ian Langham (1981). The building of British social anthropology: W. H. R. Rivers and his Cambridge disciples in the development of kinship studies. London: Reidel.
  12. ↑ Charles and Brenda Seligman biography at the Pitt Rivers Museum History, 1884 – 1945. history.prm.ox.ac.uk. Процитовано 28 жовтня 2019.
  13. ↑ Hinrichsen, Yanina. The Seligman Library – Seligman Library – About us – Anthropology – Home. www.lse.ac.uk. Процитовано 21 березня 2016.
  14. ↑ Cresset Historical Series. Edited by Professor C.G. Seligman., worldcat.org. Retrieved 14 March 2020.
  15. ↑ The Races of Africa, Oxford University Press, 1957, 3rd Ed. p. 23.
  16. ↑ C.G. Seligman, "Some Aspects of the Hamitic Problem in the Anglo-Egyptian Sudan", The Journal of the Royal Anthropological Institute of Great Britain and Ireland, Vol. 43 (Jul. – Dec., 1913), pp. 593–705.
  17. ↑ а б Charles Gabriel Seligman, The Races of Africa, (Oxford University Press, 1967), 4th ed. p.62.
  18. ↑ Gaillard, Gérald (2004). The Routledge Dictionary of Anthropologists (вид. English translation of Dictionnaire des ethnologues et des anthropologues [1997]). London and New York: Routledge. ISBN 0-415-22825-5. OCLC 52288643.
  19. ↑ SELIGMAN, Brenda Zara, d 1960, and SELIGMAN, Charles Gabriel, 1873–1940, anthropologists – Archives Hub. archiveshub.jisc.ac.uk. Процитовано 28 жовтня 2019.

Джерела та посилання

[ред. | ред. код]