Януш Тишкевич

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тишкевич.
Януш Тишкевич
Народився1590(1590)
Помер1649(1649)
Ужендув
ПідданствоРіч Посполита
Діяльністьмеценат, державний та політичний діяч
Відомий завдякифундатор монастиря «босих кармелітів» (Бердичів)
ПосадаКиївський воєвода[1], учасник виборів короля Польщіd, посол Сейму Речі Посполитої[d], староста Житомирськийd і Снятинський старостаd
Військове званнявоєвода київський
ПопередникСтефан Хмелецький
НаступникАдам Кисіль
Конфесіякатолик
РідТишкевичі
БатькоТеодор Фредерик Тишкевич-Логойський
МатиСофія Заславська
У шлюбі зЯдвіґа Белжецька
ДітиХристина
Герб
Герб

Януш Тишкевич власного герба (1590–1649, Ужендув) — магнат, меценат, державний та політичний діяч Речі Посполитої.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син дідича Ходорова початку 17 ст. графа Федора (Фредерика) Тишкевича-Логойського[2], та його дружини княжни Софії Заславської, доньки воєводи волинського, онук Єжи з Котовни. Мав двох братів — Самуїла та Ієроніма, які загинули у війні з Московією та двох сестер Кристину та Барбару[3].

Комісар Речі Посполитої для укладення домовленостей: з козаками у 1623 та 1625 (Куруківський договір[4]) роках, з московитами у 1632.

1627 р. заснував в м. Бердичів монастир «босих кармелітів» і подарував йому чудотворний образ Божої матері, який здавна зберігався в будинку його предків. У грамоті на заснування монастиря, на спорудження при ньому кляштору Бердичів вперше називається містечком. 1630 р. дарував замок католицькому ордену «босих кармелітів» під розташування кляштора та в основу монастирського господарства.

1630 року при ньому було зруйновано православну церкву Київського замку для будівництва костелу[5]. 1633 року разом з гетьманом польним коронним Марціном Казановським надали кошти для робіт з будівництва костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та монастиря в Теребовлі[6].

1636 році здійснив напад на маєтності тещі. Потім вона подала позов до Галицького земського суду на зятя стосовно нищення ним міст Язлівець, Городок, Заліщики, Чернелиця (також місцевого замку).[7]

1643 року за 18 км від Бердичева у Богданівському лісі була ставка Богдана Хмельницького (донині ліс називається Богданівським). У червні 1648 р. війська під керівництвом соратника Богдана Хмельницького Максима Кривоноса, які направлялись на Зборів, завдали цілий ряд ударів військам під проводом Яреми Вишневецького (серед них були тисячі солдатів Януша Тишкевича з Бердичівського гарнізону), звільнили ряд населених пунктів Житомирщини: Бердичів, Бистрик, П'ятку, Чуднів та інші.

За даними козацьких літописів, 1648 року утискав православних у Києві, сприяв діяльності монахів-домініканців, бернардинців, єзуїтів у місті.[8]

Надав кошти:

  • для виготовлення позолоти св. Хреста Господнього (розп'яття) костелу в Любліні, для цього також було збудовано каплицю
  • для відновлення, зміцнення будівель, фортифікування Сокальського монастиря бернардинів.
  • монастир о.о. Бернардинів у Махнівці.
  • для Київського колегіуму — 30000 злотих, забезпечених на маєтках в Ходорові, Бжищові; також для ордену домініканців
  • для відновлення будівлі костелу в Житомирі
  • для монастиря домініканців у Мурафі
  • сприяв поселенню, проведенню діяльності домініканців у Вінниці
  • для дівчат зі збіднілих шляхетських родин[3].

Посади: воєвода та генеральний староста київського краю (близько 1630 р.), староста житомирський, снятинський[9].

Учасник битв Хмельниччини, зокрема, під Костянтиновом (Росолівцями), під Пилявцями (розпочав бій[10]). Помер в Ужендуві під час повернення з коронаційного сейму[11]. Король та пани взнали про смерть воєводи 26 лютого.[12]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Одружений з дочкою Ядвіґи на Бучачі[13] Белжецької — внучкою Єжи Язловецького[14]. Мав майновий конфлікт з тещею[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisy — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 67. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  2. ↑ Chodorów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 610. (пол.) — S. 610. (пол.)
  3. ↑ а б Niesiecki,, Kasper (1743). Korona polska przy złotey wolności starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...] (пол) . Lwów: Drukarnia Jezuitów. с. T. 4, с.423.
  4. ↑ Щоденник походу проти запорізьких козаків // Коли земля стогнала / упорядник, автор передмови В. Щербак. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 398—399. — ISBN 5-319-01072-9.
  5. ↑ Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. — К. : Наукова думка, 1989. — С. 9. — ISBN 5-12-000672-8. (в обкл.)
  6. ↑ Betlej A. Kościoł p. w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 806 il. — S. 356. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  7. ↑ Нагірний В. Початок та основні етапи будівництва замку // Чернелицький замок… — С. 33.
  8. ↑ Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 40.
  9. ↑ Tyszkiewiczowie (03) [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.) [недоступне посилання]
  10. ↑ Вирський Д. Анонімний «Катафалк рицерський» (1650 р.) про початок козацької революції (кампанія 1648 р.) // Український історичний журнал. — 2012. — № 6 (507) (лист.—груд.). — С. 178. — ISSN 0130-5247.
  11. ↑ Там само. — С. 183.
  12. ↑ Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 356. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.)
  13. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 422.
  14. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 30 вересня 2015 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — T. 1 — S. 70. (пол.)
  15. ↑ Łoziński, W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 130—131. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
Попередник
Стефан Хмелецький 		Воєвода Київський
1630-1649 		Наступник
Адам Кисіль