Евхенія Вітері

Евхенія Вітері
Народилася4 липня 1928(1928-07-04) Редагувати інформацію у Вікіданих
Куенка, Еквадор Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла21 вересня 2023(2023-09-21)[1] (95 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кіто, Еквадор[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Еквадор Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменниця, освітянка, письменниця-романістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьтворче та професійне письмоd[2], проза[2], педагогіка[2] і права жінок[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materUniversity of Guayaquild Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіспанська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зPedro Jorge Verad[3] Редагувати інформацію у Вікіданих

Евхенія Вітері (Blanca Eugenia Viteri Segura; 1928, Гуаякіль — 21 вересня 2023, Кіто) — еквадорська письменниця, антолог і професор. Її творчість вважається поетично-реалістичною.

Біографія

[ред. | ред. код]

Бланка Евхенія Вітері Сеґура відвідувала початкову школу в Педро Вісенте Мальдонадо, де отримала першу премію за відмінне навчання. У цей період вона почала вирізати вірші з газет і створила альбом віршів, в основному Пабло Неруди, Габріели Містраль і Росаріо Сансореса.[4][5]

У 1942 році, після закінчення початкової школи, почала вивчати торгівлю в «Марко А. Рейносо». У 1944 році вступила до «Instituto Comienzos», який був закритий незабаром після того, і повинен був перейти до Національної школи Гуаякіля. На третьому курсі її вчителька іспанської мови Роза Андраде Фахардо взяла її редактором газети «Horas Estudiantiles». Доктор Рейнальдо Лара Маркес познайомила її методами письма.

У 1950 році вступила до Школи Театру Ядра Гуаяса Будинку культури Еквадору, де вступила у контакт з численними художниками і письменниками. Через три роки, в 1953 році, закінчила бакалаврат з сучасних гуманітарних наук і поступила на філософський факультет університету Гуаякіля. Наступного року відправила своє оповідання «Ель-Хередеро» на конкурс, організований Жіночим клубом культури, і отримала другу премію, що складалася з книг.[4][5]

У тому ж році взяла участь у фестивалі мистецтв на факультеті права з двома оповіданнями: «Хлопчик» та «Кільце», які були включені в альманах «Десять університетських казок» і опубліковані в 1955.[4]

У 1962 році він отримала четверту премію на Театральному конкурсі, організованому Національною спілкою журналістів. Була призначена членом Будинку культури.[4]

Коли в 1963 в Еквадорі була проголошена військова диктатура, перебувала на вигнанні з донькою в Чилі. Там одружилася з Педро Хорхе Вірою, з яким поїхала на Кубу, на запрошення Фіделя Кастро в 1965 році. Нарешті, в 1966, коли диктатура впала, повернулася з родиною на батьківщину на запрошення президента Єрові.[5]

У 1969 році Бланка Маргарита Абад Гріхальва, однак, призначила її організатором конкурсів і директором студентської газети Національного коледжу Двадцять четвертого травня. У 1975 році, коли Хосе Альфредо Ллерена пішов на пенсію, Евхенія замінила його на кафедрі літератури, де продовжила працювати.[4]

У 1983 році заснувала Культурну Фундацію Мануели Саенца, через яку вона стала одною з найважливіших прихильників прав жінок у своїй країні.[4][5]

У 1984 опублікувала свій другий роман «Las alcobas negras» на 164 сторінках у колекції Populibros Центрального університету, присвячений еквадорським жінкам. У липні 1987 року опублікувала «Основну антологію еквадорських казок», що побачила два видання, а третє ось-ось з'явиться.[4]

У 2008 президент Рафаель Корреа подарував Евхенії Premio Nacional Rosa Campuzano, нагороду, створену в тому ж році, щоб визнати роботу відомих еквадорських жінок.[6][7]

Її роботи були перекладені на болгарську, англійську та ін. мови.[4][5]

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  • 1954 Друга премія конкурсу, організованого Жіночим клубом культури за оповідання «El Heredero».[4][5]
  • 1962 Четверта премія театрального конкурсу, організована Національною спілкою журналістів за роботу «Море принесло квітку» за мотивами «Кільця».[4][5]
  • 1976 Премія Gallegos Lara Муніципалітету Гуаякіль за оповідання «Взуття і мрії», що дало назву книзі Евхенії, складеній з чотирнадцяти оповідань, опублікованих в CCE в 1977 р[4][5]
  • 2008 Національна премія Рози Кампузано,[6][7] нагорода, створена в тому ж році, щоб визнати роботу відомих еквадорських жінок, яку започаткував президент Рафаель Корреа.

Твори

[ред. | ред. код]
Микола М. Палій. Палкою кров'ю (збірка новел). Видавництво Юліяна Середяка. Буенос-Айрес — 1978. 120 с. В цій книзі в українському перекладі вийшла новела Евхенії Вітері «Чудо».
  • A noventa millas solamente (Quito, 1969)
  • Las alcobas negras (Quito, 1983)
  • Чудо (новела, Микола М. Палій. Палкою кров'ю (збірка оповідань). Видавництво Юліяна Середяка. Буенос-Айрес — 1978. 120 с.

Оповідання:

  • El anillo y otros cuentos (Quito, 1955)
  • Doce cuentos (Quito, 1962)
  • Los zapatos y los sueños (Guayaquil, 1977)
  • Cuentos escogidos (Quito, 1983)

Антології: Брала участь у наступних антологіях:

  • El nuevo relato ecuatoriano (Quito, 1951)
  • 10 cuentos universitarios (Guayaquil, 1953)
  • Cuento ecuatoriano contemporáneo (Guayaquil, s.f)
  • Lectura y lenguaje, (1978)
  • Diez escritoras ecuatorianas y sus cuentos (Guayaquil, 1982)
  • AMORica Latina (1991)
  • Así en la tierra como en los sueños (Quito, 1991)
  • Cuento contigo (Guayaquil, 1993)
  • Antología de narradoras ecuatorianas (Quito, 1997)
  • 40 cuentos ecuatorianos (Guayaquil, 1997)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в https://radiolacalle.com/fallece-la-escritora-eugenia-viteri/
  2. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20200429145953if_/http://xn--campaadelectura-2qb.com/revistaRocinante/ediciones/rocinante_89/files/assets/common/downloads/publication.pdf
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м Rodolfo Pérez Pimentel. Diccionario biográfico de Ecuador. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 27 de enero de 2017.
  5. ↑ а б в г д е ж и Eugenia Viteri Segura - EcuRed. www.ecured.cu (ісп.). Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 27 de enero de 2017.
  6. ↑ а б Premio Rosa Campuzano reconoce labor de mujeres. El Universo. 24 de septiembre de 2008. Архів оригіналу за 4 de abril de 2016. Процитовано 4 de abril de 2016.
  7. ↑ а б Seis mujeres ecuatorianas son galardonadas con el Premio Nacional Rosa Campuzano. Ecuador Inmediato. 25 de septiembre de 2008. Архів оригіналу за 4 de abril de 2016. Процитовано 4 de abril de 2016.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]