Осмаєв Адам Асланбекович

Адам Осмаєв
Майор
Загальна інформація
Народження2 травня 1981(1981-05-02) (43 роки)
Грозний, Чечено-Інгуська АРСР, Російська РФСР,
СРСР СРСР
Військова служба
Вид ЗС Збройні сили ЧРІ
Батальйон імені Джохара Дудаєва
Війни / битвиВійна на сході України
Командування
2015 — н.ч. Командир Миротворчого батальйону ім. Д. Дудаєва
CMNS: Осмаєв Адам Асланбекович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ада́м Осма́єв (рос. Адам Асланбекович Осмаев, чеч. ОсмагӀеран Адам, нар. 2 травня 1981, Грозний, ЧІАРСР) — чеченський військовик, майор Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія. Був звинувачений у спробі замаху на Президента Росії Володимира Путіна. У лютому 2015 року під час війни на сході України очолив Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Адам Осмаєв народився 2 травня 1981 року (за іншими даними — 1984 року) у Грозному. Виходець із заможної родини гірських чеченців.

Його батько - Осмаєв Асланбек Ахмедович (1961-2022) займався нафтовим бізнесом, а рідний дядько Осмаєв Амін Ахмедович обіймав посаду голови проросійського парламенту Чечні у 1996—1998 рр., працюючи в Раді Федерації.[1][2]

Асланбек Осмаєв двічі: у 1994-1996 роках та у 1999-2000 роках воював на стороні Росії, за його словами - проти "бойовиків", тобто проти Чеченської Республіки Ічкерія. У 2000-2001 роках Асланбек був відомий, як керіник грозненської компанії "Чеченнефтепродукт", призначений за згодою тодішнього чеченського глави Ахмада Кадирова. Вже після загибелі Ахмада, у Асланбека виник конфлікт з Рамзаном Кадировим. За словами самого Асланбека:

"В середине 2000-х Кадыров потребовал отдать ему мое предприятие (тоже в нефтяной отрасли). Я отказал. Однако позже имущество таки отобрали. А мне начали мстить". [3].

У свою чергу, сам Рамзан Кадиров заявлял таке:

"Есть Адам Осмаев, который сейчас командует каким-то украинским "батальоном имени Джохара Дудаева". Его отец Асланбек Осмаев меня заказал еще в 2004 году". [4].

У 1996 р. родина Осмаєвих переїхала до Москви, де Адам вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин, а у 1999 р. деякий час навчався у Букінгемському університеті Великої Британії, звідки був відрахований.[5] Після цього він мешкав у Москві та регулярно навідував Чечню. У 2005 р. виїхав з Чечні.

Перший арешт

[ред. | ред. код]

У ніч на 9 травня 2007 р. у Москві, по вул. Профсоюзній, була виявлена легкова машина, нашпигована вибухівкою. За версією ФСБ терористи планували використати цю машину для замаху на главу Чечні Рамзана Кадирова. У цій справі було затримано чотирьох чеченців: Лорса Хамієва, Руслана Мусаєва, Умара Батукаєва та Адама Осмаєва, який на той час працював топ-менеджером однієї з торговельних компаній.[6] Невдовзі Осмаєва відпустили за підпискою про невиїзд[7] Адам виїхав з Росії, проте вже влітку 2007 р. був заочно заарештований Лефортівським райсудом Москви та оголошений до міжнародного розшуку за «підготовку теракту».[8].

Другий арешт

[ред. | ред. код]

У 2011 р. прибув до Одеси. Згідно з версією СБУ Осмаєв, разом із чеченцем Русланом Мадаєвим та казахом Іллею П'янзіним займався виготовленням вибухівки малої потужності. У січні 2012 р. вибух однієї з бомб призвів до загибелі Мадаєва та пожежі у квартирі, де зберігалась вибухівка.

4 лютого 2012 року спецназ СБУ "Альфа" затримав Адама Осмаєва, батька останнього Асланбека і П'янзіна на іншій квартирі в центрі Одеси.

27 лютого в СБУ заявили, що російські і українські спецслужби затриманням в Одесі попередили плани терористів (Осмаєва та П'янзіна) з підготовки замаху на Путіна після президентських виборів у Росії.[9] У лютому того ж року, за наводкою СБУ, ФСБ виявила у Підмосков'ї бочку з вибухівкою та детонаторами. У квітні 2012 р. Лефортівський райсуд Москви заочно заарештував Осмаєва і П'янзіна, а в серпні Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення про екстрадицію заарештованих до Росії[10] 25 серпня 2012 р. П'янзіна відправили до Москви, де у серпні 2013 р. засудили до 10 років позбавлення волі.[11]

Натомість в справу Осмаєва втрутився Європейський суд з прав людини, який рекомендував українській владі не видавати затриманого Росії, чим задовольнив клопотання адвокатів, які заявляли, що у Росії Осмаєв може бути підданий тортурам.[12]. При цьому батько Адама - Асланбек Осмаєв, якого теж арештували по цій справі, був виправданий та звільнений, після чого залишив територію України.

Батько Адама Осмаєва - Асланбек заявив наступне:

"Дело в том, что я прошел две чеченские войны, воевал против бандитов. В Чечне он (Адам) мне помогал. Уже в России, после того как его и нескольких юношей из оппозиционных чеченских семейств обвинили в попытке покушения на Рамзана Кадырова в 2007-м, Адама пришлось отправить в Украину (...) В Одессе в деньгах Адам не нуждался, и слухи, что его финансировал Доку Умаров, — абсурд. Мой сын стал косвенной жертвой бизнес-разборок со мной. В середине 2000-х Кадыров потребовал отдать ему мое предприятие". [3].

Після перемоги Революції Гідності дружина Осмаєва Аміна Окуєва звернулась до нової української влади з проханням визнати чоловіка політичним в'язнем. 31 жовтня 2014 року прокуратура відкликала звинувачення у тероризмі (замах на В. Путіна) за недостатністю доказів[13]. 18 листопада того ж року Приморський районний суд Одеси визнав Осмаєва винним за двома звинуваченнями: використання фальшивого паспорта та незаконне поводження із вибухівкою. Термін, який Осмаєв провів за ґратами (2 роки і 9 місяців) суд визнав достатнім покаранням.

Після загибелі 2 лютого 2015 року Іси Мунаєва, командира Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, Адам Осмаєв перебрав на себе обов'язки комбата[14].

Після цього Адам став об'єктом критичних заяв, з якими виступав на його адресу чеченський емігрантський діяч Таїпов Муса Апсаєвич. За словами останнього про Осмаєва:

"В Чечні він готував, був учасником підготовки замаху на Кадирова Рамзана, і коли це все було розкрито там, деяких хлопців затримали, а він поїхав в Україну тоді. Пізніше я тут через знайомих ставив питання багатьом бійцям, знайомим старим бійцям, чи був Адам Осмаєв взагалі в якій-небудь групі, але ніхто його не знає як учасника бойових дій. І в даний момент в Туреччині знаходяться бійці, які тоді були вдома, їм я ставив це питання. Вони теж сміються над тим, що, мовляв, як це, він син колишнього кадировця, типу який працював з Ахмадом Кадировим, його батько працював з Кадировим-старшим, для нас вони одні й ті ж кадировці. Коли командир батальйону Іса Мунаєв загинув, і Аміна Окуєва призначила командиром, в спішному порядку оголосила командиром Адама, нікому нічого не повідомляючи, то старі бійці з групи, які повинні були до нас приїхати в батальйон, особисто мені подзвонили і сказали: "Ви хоч знаєте, кого ви призначили командиром батальйону? Це син кадировця. Ми в батальйон не йдемо", – розповів колишній командир батальйону, за свідченням Таїпова. [15].

Замах на життя

[ред. | ред. код]

1 червня 2017-го у Києві стався замах на життя Адама Осмаєва. За даними поліції, нападник під виглядом іноземного журналіста Le Monde Алекса Вернера втерся у довіру під приводом проведення інтерв'ю та домовився про зустріч[16]. Коли Осмаєв з дружиною Аміною Окуєвою зустрілись з нападником на вулиці Кирилівській, той дістав з коробки пістолет «Глок» і вистрілив в груди Осмаєву, після чого дружина Адама Аміна Окуєва з нагородного пістолета марки ПМ чотири рази вистрілила в нападника. Обох поранених доставили до 17 лікарні міста Києва[17].

Стан Адама Осмаєва після замаху був важким, у нього була зламана ключиця, пробиті легені та нирка. Нападник мав чотири кульових поранення, йому було видалено частину легень, в хребті застрягла куля[18].

Згодом стало відомо, що нападником є Артур Денісултанов-Курмакаєв, якого ЗМІ пов'язують з вбивством колишнього охоронця Рамзана Кадирова Умара Ісраїлова[ru] у Відні 2009 року, де останній просив політичного притулку[19].

За словами Антона Геращенка, у нападника було знайдено документи громадянина України — Дакара Олександра Венусовича, 1958 року народження. Паспорт був отриманий ним 10 лютого 2016 року, закордонний паспорт — 15 лютого 2016 року, довідку про ідентифікаційний код — 11 лютого 2016 року[20].

8 червня 2017 року Адам Осмаєв був виписаний з лікарні. Того ж дня він та його дружина отримали нагороди від міністра внутрішніх справ Арсена Авакова: Адам був нагороджений спеціальним годинником, а Аміна — новим пістолетом Glock-43[21].

Другий замах на життя

[ред. | ред. код]

30 жовтня 2017 року на Адама і його дружину Аміну було скоєно повторний замах. Їхній автомобіль було розстріляно на залізничному переїзді неподалік села Глеваха у Київській області[22]. У результаті замаху Адама було поранено, його дружина Аміна від отриманих поранень загинула[23]. Поліція оголосила на Київщині план «перехоплення» і відкрила кримінальне провадження за статтею «умисне вбивство». Слідство розглядає дві основні версії вбивства Аміни Окуєвої — це дії російських спецслужб, а друга — це дії осіб, які перебувають на території Чеченської республіки. За кілька годин після замаху правоохоронці повідомили, що розшукують двох чоловіків, які вчинили напад на подружжя.[24]

2 листопада 2017 р. в ефірі ток-шоу «Право на владу» на каналі «1+1» Адам Осмаєв заявив, що не має претензій до українських спецслужб через загибель його дружини, ветерана АТО Аміни Окуєвої.

Ні, які можуть бути претензії? У нас йде війна в Україні, гібридна, неоголошена війна. В міру своїх можливостей правоохоронні органи працюють. Звичайно, є для всіх нас місце вдосконаленню. Я думаю, з часом це прийде. Але Україна сьогодні ослаблена. І потрібен час, щоб зміцнити правоохоронні органи і все інше. Головне – йти вперед[25].

У лютому 2020 р. чеченський політемігрант Маміхан Умаров в інтерв'ю ютуб-каналу «Свободный» розповів про те, що з 2017 р. співпрацював з українськими спецслужбами, зокрема, попередив Ігоря Мосійчука та Адама Осмаєва про одержання замовлення з Чечні на їх вбивство. Був головним свідком у справах: про напад на Аміну Окуєву і її чоловіка Адама Осмаєва (30 жовтня 2017 року невідомі розстріляли їхнє авто під Києвом — Окуєва загинула, Осмаєв зазнав поранення) та теракту в Києві під телеканалом «Еспресо» (25 жовтня 2017, на тоді ще народного депутата Мосійчука вчинили замах: його поранено, в результаті якого загинули кілька людей)[26].

Родина

[ред. | ред. код]

Батько - Осмаєв Асланбек Ахмедович, народився 3 лютого 1961 року в Чечено-Інгушетії. Отримав квартиру в московському районі Північне Ізмайлово на пільгових умовах 20 грудня 1999 року. Помер у березні 2022 року.

Мати - Осмаєва Лайла Абдул-Бакієвна, народилася 8 квітня 1962 року, жителька Москви.

Також у Москві проживають брати Адама: Осмаєв Рамзан Асланбекович (народився 4 липня 1984 року), та Осмаєв Іслам Асланбекович (народився 9 квітня 1987 року).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ «Студент МГИМО готовил покушение на Путина?» // Новая газета, 29.02.2012;
  2. ↑ Постановление № 185 Совета федерации Федерального собрания Российской Федерации. О прекращении полномочий членов Совета федерации Федерального собрания Российской Федерации, 20.05.1998
  3. ↑ а б https://web.archive.org/web/20220811190233/https://politics.segodnya.ua/politics/Intervyu-s-otcom-ubiycy-Putina-Syn-stal-zhertvoy-biznes-razborok-s-Kadyrovym-403900.html
  4. ↑ https://www.interfax.ru/russia/448043
  5. ↑ Suspicions Cloud Purported Plot to Kill Putin // The Moscow Times, 28.02.2012
  6. ↑ «Дело о теракте осталось без концепции» // Коммерсантъ, 12.05.2007.
  7. ↑ «Взрыв бомбы в Киеве навел на мину в Москве» // Коммерсант, 28.02.2012.
  8. ↑ «Спецслужбы Украины и России сорвали планы террористов, готовивших покушение на Владимира Путина» // Первый канал, 27.02.2012.
  9. ↑ Один з поранених у стрілянині в Києві – обвинувачений в замаху на Путіна, – ЗМІ. Архів оригіналу за 7 листопада 2017.
  10. ↑ «Суд в Одессе принял окончательное решение экстрадировать Осмаева в РФ» // РИА Новости, 14.08.2012
  11. ↑ «Евросуд не успел к экстрадиции» // Коммерсант, 27.08.2012.
  12. ↑ «Запрет Европейского суда на экстрадицию Осмаева застал Россию врасплох» // Полит.ру, 21.08.2012.
  13. ↑ Адам Осмаєв, якого звинувачували у підготовці замаху на російського президента, на волі.
  14. ↑ Батальйон імені Дудаєва очолив Адам Осмаєв, якого звинувачували в підготовці замаху на Путіна. «Уніан». 3 лютого 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 3 лютого 2015.
  15. ↑ https://www.currenttime.tv/a/28525543.html
  16. ↑ На Подолі у Києві стався зухвалий і підступний ворожий замах на патріотів України, учасників АТО. Артем Шевченко. 01.06.2017. Архів оригіналу за 30 вересня 2019. Процитовано 1 червня 2017.
  17. ↑ Стрілянина на Подолі: жертвою виявився Адам Осмаєв, обвинувачений в замаху на Путіна. РБК-Україна. 01.06.2017. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 1 червня 2017.
  18. ↑ Okueva, Amina (2 червня 2017). Пост. Facebook. Процитовано 2 червня 2017.
  19. ↑ Стрелявший в бойцов АТО мог быть личным киллером Кадырова - СМИ. ЛІГА.Новости. 02.06.2017. Архів оригіналу за 5 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.
  20. ↑ Антон Геращенко (1 червня 2017). Очередной террористический акт, организованный с территории Российской Федерации, произошёл только что в Киеве. Facebook.
  21. ↑ Аваков нагородив Окуєву новеньким пістолетом Glock-43 – фото. 5 канал. 08.06.2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 12 червня 2017.
  22. ↑ Геращенко: на Київщині внаслідок обстрілу авто загинула Аміна Окуєва. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
  23. ↑ Цензор.НЕТ. Унаслідок диверсійного нападу під Києвом загинула Аміна Окуєва. Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
  24. ↑ Вбивство Аміни Окуєвої: з’явилася перша інформація про вбивць. 24 канал. 30 жовтня 2017 р. Архів оригіналу за 21 липня 2018.
  25. ↑ Вбивство Окуєвої. Осмаєв заявив про відсутність претензій до українських спецслужб. Український Тиждень. 3 листопада 2017 р. Архів оригіналу за 3 листопада 2017.
  26. ↑ У Відні застрелили свідка у справі вибуху поряд з телеканалом "Еспресо" - новини Еспресо TV | Україна. espreso.tv. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 5 липня 2020.

Див. також

[ред. | ред. код]