Худякова Антоніна Федорівна
| Антоніна Федорівна Худякова | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||
| Народилася | 20 червня 1917 с. Нова Слобода, зараз Карачевський район, Брянська область | |||||||
| Померла | 17 грудня 1998 (81 рік) м. Олександрія | |||||||
| Громадянство |  СРСР | |||||||
| Національність | росіянка | |||||||
| Діяльність | військова льотчиця, краєзнавиця | |||||||
| Alma mater | Військово-повітряна інженерна академія імені Миколи Жуковського  | |||||||
| Науковий ступінь | кандидат технічних наук | |||||||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||||||
| Членство | 46-й гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк | |||||||
| Військове звання | старший лейтенант | |||||||
| Партія | КПРС | |||||||
| Нагороди |
| |||||||
Антоніна Федорівна Худякова (20 червня 1917, с. Нова Слобода, Карачевський район, Брянська область — 17 грудня 1998, Олександрія) — радянська військова льотчиця, Герой Радянського Союзу (1946). Після Другої світової війни — українська краєзнавиця.
Антоніна Худякова народилась 20 червня 1917 року в селі Нова Слобода нині Карачєвського району Брянської області в селянській родині. Навчалася в Бежицькому машинобудівному технікумі, після якого була у 1937 році направлена в Україну, у місто Кам'янське, на вагонобудівний завод на посаду майстра. Ще дівчиною захопилась парашутним спортом, тому, працюючи на заводі, стала курсанткою місцевого аероклубу. Навчання продовжила в Херсонські авіаційній школі Осоавіахіму, яку закінчила в 1940 р., ставши штурманом-льотчиком. Працювала льотчиком-інструктором спочатку в Брянському, а потім в Орловському аероклубі.
З початком німецько-радянської війни у жовтні 1941 р. пішла добровольцем до Червоної Армії. Спочатку належала до льотної частини Раскової, потім до полку Бершанської. В 1942 році закінчила Курси вдосконалення командного складу. Худякова однією з перших прийшла у Таманський авіаційний жіночий полк нічних бомбардувальниць, який тоді ще тільки формувався. На фронтах з травня 1942 року. Особисто здійснила 926 бойових вильотів, мала бойовий наліт 3139 годин. Брала активну участь в обороні Північного Кавказу, ліквідації німецьких військ на Таманському і Кримському півостровах, у Білорусі, Польщі, Східній Прусії, Німеччині.
На закінчення Другої Світової Худякова була заступником командира ескадрильї 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту, гвардії старшим лейтенантом.
Після війни перебувала у запасі, а потім у відставці. Лише після Другої світової, 1952 року, її примусили вступити до лав КПРС. Після виходу в запас постійно проживала у місті Олександрія Кіровоградської області. Проводила активну виховну роботу серед молоді. За її сприяння була зібрана перша експозиція і створений Олександрійський краєзнавчий музей. З 1980 р. до 1991 р. працювала його директоркою, активно допомагала при зборі експонатів, організації експозицій. У грудні 2003 краєзнавчому музею було присвоєно ім'я Антоніни Худякової.
У роки війни познайомилась з Ігорем Семиреченським, воєнним льотчиком-винищувачем. Одружилася з ним у 1943, народила доньку й сина. Донька Тетяна закінчила історичний факультет Харківського університету, одружилася з художником з Олександрії Степаном Ніколенком, виростила двох доньок, мешкає в Олександрії.[1]Син Ігор[2] — журналіст, літературний редактор книг та журналів, мешкає в Москві.
Худякова удостоєна звання почесного громадянина міст Олександрії[3] та Карачева. В Карачеві ще за її життя було встановлено їй пам'ятник.
Антоніна Худякова була нагороджена багатьма бойовими медалями, а також орденами:
- Орден Леніна
- два ордени Червоного Прапора
- три ордени Вітчизняної війни І ступеня
Звання Герой Радянського Союзу було їй присвоєне 15 травня 1946 року (медаль № 6150).
- ↑ СТЕПАН НИКОЛЕНКО И ТАТЬЯНА СЕМИРЕЧЕНСКАЯ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 березня 2012. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Игорь Игоревич Семиреченский. Архів оригіналу за 22 жовтня 2013. Процитовано 12 березня 2012. [Архівовано 2013-10-22 у Wayback Machine.]
- ↑ Олександрійська міська рада. Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 9 травня 2015.
- Кузик. Б. М., Білошапка. В. В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том. — Дніпропетровськ. Арт-Прес, 2005. ISBN 966-348-021-1
- Герой Радянського Союзу [Архівовано 7 липня 2006 у Wayback Machine.](рос.)
