Єфремов Сергій Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єфремов.
Сергій Олександрович Єфремов
Сергій Олександрович Єфремов
Сергій Олександрович Єфремов
Генеральний Секретар Міжнаціональних Справ Україна
15 червня 1917 — 17 липня 1917
Попередникпосада запроваджена
НаступникШульгин Олександр Якович
Народився6 (18) жовтня 1876(1876-10-18)
Пальчик, Звенигородський повіт, Київська губернія,
Російська імперія
Помер31 березня 1939(1939-03-31) (62 роки)
Володимірська в'язниця ГУГБ, м. Володимир , Російська РФСР, СРСР СРСР
Відомий якдипломат, історик, журналіст, літературний критик
Громадянство УНР
Національністьукраїнець
Alma materЮридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Політична партіяУкраїнська демократична партія
Професіяполітик
Підпис
 Роботи у Вікіджерелах
 Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (6 [18] жовтня 1876(18761018), Пальчик, Звенигордський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер Катеринопільського району Черкаської області — 31 березня 1939, Володимирська в'язниця ГУГБ, Владимир, Російська РФСР, СРСР) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував (загалом) близько десяти тисяч публіцистичних і наукових статей. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марко Вовчок, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та інше.

Репресований 1930 року у результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року.

Брат літературознавця Петра Єфремова та педагога й громадського діяча Федора Єфремова. Дядько військового діяча Сергія Єфремова.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Сергій Єфремов, студент Університету св. Володимира, 1897 р.
Сергій Єфремов, 1900

Народився 6 (18) жовтня 1876(18761018) року в селі Пальчику Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Катеринопільський район Черкаської області, України) у родині священника Олександра Олексійовича Єфремова та Одарки Дмитрівни (до шлюбу Крамаренко). І батько, і мати походили зі священницьких родин. В 1862-му році Сергіїв батько, 23-х річний Олександр Єфремов одружився з 18-річною сиротою попереднього священика с. Пальчик Дмитра Крамаренка[1].

Рід Сергія Олександровича Єфремова належав до духовенства. Один з предків Сергія, щоб отримати парафію, мусив первісне прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов (Охрім — Єфрем)[2].

У 1891–1896 роках Сергій навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Світлина гурту «віківців». Сидять (зліва направо): О. Лотоцький, В. Доманицький, С. Єфремов. Стоять: Ф. Матушевський, В. Дурдуківський. Київ, початок 1900-х рр.

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної української безпартійної демократичної організації. Наприкінці 1904 року разом із Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 році за його ініціативою об'єдналася з Українською демократичною партією, отримавши назву Українська демократично-радикальна партія. 1905 року очолив роботу зі створення Української селянської спілки та підготовки Всеукраїнського селянського з'їзду. Наступного року за інціативи С. О. Єфремова та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійно-політична українська організація вчителів і діячів народної освіти. 1908 року став одним із засновників і активним діячем Товариства українських поступовців. Співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская жизнь» та ін. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895—1918 роках — один із засновників видавництва «Вік».

Був одним з 82-х відомих літераторів і громадських діячів, що підписали опублікований у зв'язку зі «справою Бейліса» (1911) протест «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком (поруч з Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, О. І. Купріним, З. Н. Гіппіус, Д. C. Мережковським, О. Блоком, Максимом Горьким, Ф. Сологубом, Л. Андрєєвим, Вячеславом Івановим та ін). Загалом, Сергій Єфремов завжди виступав у своїй публіцистиці із рішучим засудженням ксенофобії й антисемітизму, зокрема, з приводу чого був розкритикований деякими відомими українськими діячами — Оленою Пчілкою, М. Міхновським, Д. Донцовим та ін.

Сергій Єфремов

Єфремов засуджує українофобів[3], критики також відзначають, що він «гостро і справедливо засуджував грубу й неоковирну українофобську, русифікаторську політику російської військової адміністрації на окупованих західноукраїнських землях», що здійснювалась в часи Першої світової війни.[4]

Перший Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. 1917 р.
Стоять (зліва направо): Павло Христюк, Микола Стасюк, Борис Мартос
Сидять (зліва направо): Іван Стешенко, Христофор Барановський, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Симон Петлюра

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період його неодноразово заарештовувала російська влада. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15 червна 1917 року першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду Генерального секретаря міжнаціональних справ. Саме Сергій Єфремов запропонував і використав назву Українська Народна Республіка, тому вважається «хрещеним батьком» УНР.

З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 року офіційних посад не обіймав.

Коли Київ узяли червоні війська Юрія Коцюбинського, Єфремов написав йому відкритого листа, який називався «Лист без конверта» (його наведено в роботі Єфремова «Під обухом. Більшовики в Києві»): «Твій батько зараз перевертається в труні!».

Єфремов гостро розкритикував Прихід Павла Скоропадського до влади у квітні 1918 р. Він сприйняв цю подію як узурпацію влади, відхід від здобутків революції, реванш дореволюційної реакції та прихід маріонеткової влади[5]. Було призупинено видавництво «Нової ради» з 30 квітня по 9 червня. В першому червневому випуску Єфремов розкритикував переворот а про гетьмана написав: «Його політика неодмінно має бути чужою для України і, з багатьох поглядів, явно ворожою її інтересам»[6]

Зі встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 року на прохання Української академії наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю, Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом (1922—1928) і головою Управи (1924—1928) Української Академії Наук, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.

Брати Єфремови (зліва направо) — Федір, Сергій, Петро. Київ, 1925 р.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви.

Сергій Єфремов. Середина 20-х років.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму, Єфремов, на думку певних кіл української діаспори (Наталія Павлушкова (сестра Миколи Павлушкова), В. Плющ та ін.),[7] в 1920—1928 роках створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство української державності і Спілку визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. Однак відкриті з розпадом СРСР архівні дані засвідчили, що ці організації були вигадані ДПУ для легітимізації репресій над українською інтелігенцією.

Наприкінці 1928 року, відчуваючи, що влада розправиться з ним, Сергій Єфремов написав у щоденнику: «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне». 21 липня 1929 в Києві Єфремова заарештували й звинуватили в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Загинув 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну покарання) у Володимирській в'язниці ГУДБ у російському м. Володимир[8].

Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року реабілітував Сергія Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, оскільки в його діях не виявлено складу злочину.

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Погляди

[ред. | ред. код]

Єфремов був одним із найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Він вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея»[9].

Вже в своїй першій програмній статті «В пошуках нової краси» Єфремов утверджує утилітарність літератури й, відповідно, певну несвободу митця, який мусить виконувати свій громадський обов'язок. Цих ідей він, загалом, дотримувався протягом усього життя[10].

Критики неодноразово вказували на те, що на світогляд Єфремова надзвичайно сильний вплив мали російські народники: Добролюбов, Писарев та Михайловський, а також — Бєлінський.[11][12][13][14]

На думку Богдана Рубчака, література для Єфремова — «центральна суспільна інституція», а її завдання — «висловлювати критичну настанову до явищ життя, які завжди у Єфремова звужуються до явищ суспільства»[10].

Був противником модернізму. Також негативно відгукувався про натуралізм та міфологізм у літературі. Надавав формі літературного твору другорядного значення, оскільки. за словами Г. Грабовича література для нього існувала з певною метою, а не сама по собі, а тому «естетичне розуміння літератури, „постулат краси“, Єфремову ніяк не промовляє»[15], натомість шукаючи у ньому соціальної студії.

Для його праць властивий біографічний та соціологічні методи, а у його світогляді позитивізм поєднувався з елементами геґельянства. На думку Богдана Рубчака, це поєднання «романтичного визчення душі народу з позитивістсько-детерміністським твердженням про безпосередню залежність письменника від свого оточення». Близький до критичного реалізму, Єфремов шукав у творах "здорової та оптимістичної ідеології демократичного гуманізму, що вимагає описувати життя не таким, яким воно є, а таким, яким воно має бути. На його думку, реалізм — органічний, природний напрям для української літератури, «єдиний можливий засіб демократичного світогляду».[10].

На думку Григорія Грабовича, є підстави розглядати літературну концепцію Єфремова як своєрідну предтечу соцреалізму[16].

Доробок

[ред. | ред. код]

Єфремов — автор монографічних нарисів про видатних українських письменників:

Меморіальна дошка С. Єфремову на фасаді Інституту філології КНУ.
Меморіальна дошка С. Єфремову на фасаді Інституту філології КНУ.
Пам'ятний знак у Пальчику
Пам'ятний знак у Пальчику
  • «Марко Вовчок» (1907),
  • «Тарас Шевченко» (1914),
  • «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»),
  • «Михайло Коцюбинський» (1922),
  • «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (1924),
  • «Панас Мирний» (1928) та ін.

Одним з найвизначніших досягнень С. Єфремова стала праця в галузі наукового шевченкознавства і, зокрема, видання «Щоденника» і «Листування» Т. Г. Шевченка (1927—1928) — томів III і IV із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Історико-літературні погляди Єфремова найповніше представлені в його фундаментальній праці «Історія українського письменства» (1911)[1].

Крім того, серед найважливіших статтей Єфремова:

  • В пошуках нової краси (1903)
  • На переломі (1910)
  • Поезія всепрощення (1912)
  • Без синтезу (1912; 1923)
  • Страчене життя (1925)
  • Без хліба. Проблема голоду в українському письменстві (1927)

Рецепція доробку

[ред. | ред. код]

Літературно-критична діяльність Сергія Єфремова отримувала дуже різні оцінки. Вже його перша велика публікація «В пошуках нової краси» спричинила скандал. Молодий критик, відстоюючи свої погляди, фактично «нападав» на письменників та письменниць (зокрема — на Ольгу Кобилянську)[джерело?]. Протягом своєї подальшої діяльності він, намагаючись «настановляти» письменників у їх роботі, нерідко вдавався до маніпулятивних тверджень[джерело?] (зокрема, в статтях про Володимира Винниченка).

Микола Євшан подав вкрай негативний портрет Єфремова у статті «Лицар темної ночи». Натомість Микола Зеров, попри засадничу незгоду з Єфремовим, визнавав важливість його внеску в розбудову літературного процесу. Так само і Михайло Рудницький, попри означений дилетантизм Єфремова, з часової віддалі визнає, що багато зауважень Єфремова супроти ранніх творів українського модернізму мали під собою підстави.

На думку Юрія Шевельова, саме від «Історії українського письменства» ростуть народницькі кліше щодо української літератури, про те, що всі письменники любили народ і співчували його стражданням[17].

Чи не найповнішу рецепцію доробку Єфремова запропонував Богдан Рубчак. На його думку, так чи інакше Єфремов — попри всю неоднозначність своїх літературних поглядів — залишив обширну спадщину, яку не можливо оминути.

Літературні псевдоніми, криптоніми

[ред. | ред. код]

Часто підписував свої публіцистичні статті різними псевдонімами та криптонімами, особливо у пресі на початку ХХ ст. Серед них: Ромул, С. Є., Spectator, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Сергій, С. Ситковецький, Липовчанин, Земець, С. Александрович, Киянин, Волосар, Гр. Лановий, П. Устяк та ін[18].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

За часів незалежності в Україні видано лише п'ять книжок Сергія Єфремова, а київські адреси вченого ніяк не позначені на сучасній карті столиці.

Барельєф Єфремова міститься у вестибюлі Педагогічного музею (у колективній композиції, присвяченій діячам УНР) та персональна меморіальна дошка на жовтому корпусі Національного університету імені Шевченка (скульптор Р. М. Русин, архітектор О. К. Стукалов).

В місті Хмельницькому навчально-виховне об'єднання № 5 назване іменем Сергія Єфремова.

В рідному селі Пальчику вченому встановлений пам'ятник.

В багатьох населених пунктах України, в тому числі, у столиці, існують вулиці, названі на честь Сергія Єфремова.

Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Сергія Єфремова (Українська мова і література).[19]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Метрична книга церкви с.Пальчики. ЦДІАК Ф. 127, о. 1012, д. 3407. 1862.
  2. ↑ Агатангел Кримський. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова // Записки історико-філологічного факультету відділу ВУАН. Книги II—III (1920—1922). Частина офіційна — К., 1923. — С. 42.
  3. ↑ Єфремов Сергій «Українське життя 1912-го» Перевірено 10.04.2011
  4. ↑ Сергій Єфремов (1876—1939) історик української літератури, письменник, публіцист, політик
  5. ↑ Верстюк, В. Ф. (2013). Сергій Єфремов проти Павла Скоропадського. Український історичний журнал. № 3. с. 63—79. ISSN 0130-5247. Процитовано 8 вересня 2020.
  6. ↑ Нова Рада : щоденна політична,економічна і літературна газета (1918). Випуск: № 71. www.irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 8 вересня 2020.
  7. ↑ І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
  8. ↑ Служебная записка Главного тюремного управления НКВД СССР по адресу 1-го спецотдела НКВД от 10 апреля 1939 г. С информированием о смерти узника С. Ефремова во Владимирской тюрме ГУГБ 31 марта 1939 г. [Архівовано 7 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Електронний архів Українського визвольного руху
  9. ↑ Єфремов С. Історія українського письменства [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вид. 2-ге, без одмін. — [Б. м.]: Укр. учитель, [1911?]. — с. 11.
  10. ↑ а б в Богдан Рубчак. Літературна критика Сергія Єфремова // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. С. 441—515.
  11. ↑ «Добродій Єфремов кількома словами порушив тут дуже важне питання т. зв. утилітарности в літературі та й збув його коротко, немов і не підозрюючи, що тут криється якесь питання, що це власне і є сук, із якого є розлад між старою і новою літературою. (…) Добродій Єфремов, живучи, очевидно, в крузі ідей, вироблених у Росії ще Добролюбовим та Пісаревим[ru], шукає в літературі поперед усього теднеції, публіцистики, студії певних хиб або подавання рецептів на лікування, тобто речей, які (…), властиво, не належать до літератури, а творять домену публіцистики, соціології, статистики та практичної політики». — Іван Франко.Принципи і безпринципність. // ЛНВ. Рік 1903, число 2. — с. 119
  12. ↑ «Вплив російських критиків на Єфремова безсумнівний, бо єдиний. Але чи мав він серед них справжніх учителів, на підставі його книжок сказати важко». // Михайло Рудницький. Від Мирного до Хвильового. — с.
  13. ↑ «(…) основніші для Єфремова проблеми: Що таке народ? Що таке — „народність“? (…) багато з [цих] теоретичних постулятів, які допомагають відповідати на ці питання, Єфремов узяв від російських теоретиків та критиків, особливо від Михайловського, а в дальшому від белінського і так званих шістдесятників». — Богдан Рубчак. Літературна критика Сергія Єфремова [Архівовано 6 червня 2021 у Wayback Machine.]. // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. — с. 466‒467.
  14. ↑ Свідчення самого Єфремова про пошану до російської літератури знаходимо в статті «В пошуках нової краси»: «(…) все мы, и читатели и писатели украинские, так много обязаны лучшим представителям русской литературы и мысли в идейном отношении, что можем питать лишь добрые чувства к ней за то наслаждение или знания, которые почерпали из их произведений».
  15. ↑ Грабович Г. Сергій Єфремов як історик українського письменства // Сучасність, 1976, 10 (190).
  16. ↑ «Проте, в цьому всьому є щось моторошне, бо, наголосивши суспільну, навіть активістичну ролю для літератури і літературознавства і зазначивши, що власне ефективне виконання таких завдань є суть і ціль літератури, Єфремов входить у такт з офіційною догмою. Це є неминучий і останній крок для такої ідеологічної концепції. Таке уявлення про літературу легко провадить до п'ятирічки для Спілки письменників… І як гірко й іронічно нас вражає ця теоретична схожість, коли ми пам'ятаємо принциповий опір Єфремова проти насильства, яке було і є уособлене в радянській практиці». — Грабович Г. Сергій Єфремов як історик українського письменства. // Сучасність, 1976, 10 (190). — с. 60
  17. ↑ «Народницька історія літератури творилася довго, спершу в брошурах і журнальних статтях. Її синтезою і найпослідовнішим виявом стала „Історія українського письменства“ Сергія Єфремова. Це звідси йде підпорядкування літературних вартостей суспільним, апеляція до народу і народолюбства, це в ній ми навчилися читати, що кожен письменник любив свій народ і співчував стражданням народним» // На риштованнях історії літератури. Друга черга [Архівовано 25 грудня 2021 у Wayback Machine.], с. 28
  18. ↑ Єфремов Сергій Олександрович [Архівовано 19 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  19. ↑ постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 133 «Про заснування академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду». Архів оригіналу за 2 листопада 2018. Процитовано 17 травня 2022.


Тексти

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Єфремов Сергій Олександрович

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Єфремов С. «Вони не просять…»: Лицарі педагогічної ниви // Рідна школа. — 1994. — № 5. — С. 19—21.
  • Єфремов С. О. Історія українського письменства. [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.] — К. : Феміна, 1995. — 688 с.
  • Єфремов С. О. Фрагменти з щоденника / Передмова та публікація В. Шмельова // Київська старовина. — 1992. — № 1. — С. 38–51.
  • Єрмашов Т. В. Сергій Єфремов (1876—1939): Біобібліографічний покажчик // Молода нація. — 2007. — № 2 (43). — С. 206—256; 2008. — № 1 (46). — С. 106—115.
  • Єрмашов Т. В. Вплив публіцистичної творчості С. О. Єфремова на розвиток суспільних процесів у Російській імперії та Україні // Збірник праць П'ятих Єфремовських читань; 5-6 жовтня 2011 р., м. Черкаси [До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича]. — Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2012. — 188 с. — С. 106—111.
  • Єрмашов Т. В. Покажчик Сергія Єфремова «Українознавство» та його значення для розвитку української національної освіти // Українознавство [науковий громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал]. — К., 2007. — № 1. — С. 169—171.
  • Апостол українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Календар знаменних і пам'ятних дат. — 2001. — IV кв. — С. 24–29.
  • Бойко Н. Сергій Єфремов — представник української політичної еліти початку XX століття (нарис політичної біографії) // Людина і політика. — 2001. — № 3. — С. 144—151.
  • Бурій В. Сергій Єфремов / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2006. — 22 верес. — С. 4. — (Наші земляки).
  • Бурій В. Слово про Сергія Єфремова / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1996. — 28 лютого.
  • Т. Горбань. Єфремов Сергій Олександрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 259. — ISBN 978-966-611-818-2
  • Гирич І. Сергій Єфремов — лідер надніпрянського народництва // Історія в школах України. — 2005. — № 3. — С. 43—47.
  • Грабович Г.: Сергій Єфремов як історик українського письменства. // Сучасність, 1976, 10 (190) [2] [Архівовано 7 липня 2020 у Wayback Machine.].
  • Іваницька С. Г. Михайло Драгоманов як «Значущий інший» у світосприйманні Сергія Єфремова (1890-ті — 1920-ті роки) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Вип. XXVII. — Запоріжжя: ЗНУ, 2011. — С. 237—244.
  • Іваницька С. Г. Сергій Єфремов versus Богдан Кістяківський: полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова (історіографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2011. — Вип. XXXI. — С. 309—319.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Рец.: Єфремов С. Щоденник: Про дні минулі (спогади). Упор., вступ. ст. І. Гирича. К.: Темпора, 2011 // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 221–29.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Постать Сергія Єфремова — публіциста в українській пострадянській гуманітаристиці // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica: зб. наук. праць / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біографічних досліджень ; редкол. : Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. — К., 2013. — Вип. 10. — С. 282—308.
  • Чехов Ант. Каштанка: оповідання / Ант. Чехов ; пер. С. Єфремова. — 3-тє вид. — Б. м. : Держ. вид-во України, 1929. — 48 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  • Качкан В. Сергій Єфремов // Освіта. — 1993. — 1 жовтня (№ 34). — С. 12—13.
  • Колоїз Ж. Національна школа в концепції Сергія Єфремова // Дивослово. — 1994. — № 1. — С. 50—51.
  • Кореневич Л. Він не мислив себе поза Україною: Скарби високих дум Сергія Єфремова // День. — 2003. — № 128. — С. 5.
  • Крячко Т. П. Просвітницька діяльність Сергія Єфремова (до 125-річчя з дня народження) // Наукові праці. — Вип. 1. Педагогічні науки. — 2001. — С. 111—115.
  • Масенко Л. Цінне джерело (Нотатки мовознавця про «Щоденники» Сергія Єфремова) // Урок української. — 2000. — № 1. — С. 20–23.
  • Масенко Л. «Щоденники» Сергія Єфремова як історичне й філологічне джерело // Дивослово. — 2000. — № 1. — С. 10–13.
  • Меленчук О. В. Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства: монографія [Архівовано 19 квітня 2016 у Wayback Machine.] / О. В. Меленчук. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2013. — 240 с.
  • Меленчук О. В. Коментування персоналій у листуванні та щоденнику Т. Шевченка: досвід С. Єфремова // Слово і час. — 2011. — № 5. — С. 65–72.
  • Меленчук О. В. Феномен святкування роковин, присвячених пам'яті Т. Шевченка як соціокультурне явище в боротьбі за українську незалежність у літературно-критичних студіях С. Єфремова // Вісник Черкаського університету: [зб. наук. ст.]. — Вип. 178. — Серія Філологічні науки / М-во освіти і науки України, ЧНУ ім. Б. Хмельницького. — Черкаси, 2010. — С. 5–12.
  • Меленчук О. В. Шевченкознавство Сергія Єфремова // Шевченків світ. Науковий щорічник. Вип. 3. — 2010. — Черкаси: Видавець Чабаненко Ю., 2010. — С. 106—116.
  • Меленчук О. В. «Історія українського письменства» С. Єфремова та її контекст // Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: зб. наук. праць / наук. ред. Б. І. Бунчук. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. — Вип. : 585—586 : Слов'янська філологія. — С. 160—167.
  • Меленчук О. В. Біографія Т. Шевченка у наукових розвідках Сергія Єфремова // Збірник праць П'ятих Єфремовських читань. До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича (5-6 жовтня 2011 року): Черкаси: видавець Ю. Чабаненко. — 2012. — С. 125—140.
  • Меленчук О. С. Єфремов про взаємини Т. Шевченка і П. Куліша // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського: збірник наукових праць / за ред. В. Д. Будака, М. І. Майстренко. — Вип. 4.11 (90). — Миколаїв: МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2013. — С. 136—139. — (Серія «Філологічні науки»).
  • Меленчук О. І. Проблеми життєво-творчих координат І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича) у науковому осмисленні С. Єфремова // Наукові записки. Випуск присвячений 130-річчю українського професійного театру. Серія: Філологічні науки. Вип. 113. — Кіровоград, 2013. — С. 101—110.
  • Меленчук О. Творчі взаємини М. Коцюбинського і С. Єфремова (на матеріалі листування) // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича: зб. наук. праць / [наук. ред. Бунчук Б. І.]. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2014. — Вип. : 732—733 : Слов'янська філологія. — С. 35–39.
  • Меленчук О.Історія спорудження пам'ятника Т. Шевченкові в Києві у публікаціях С. Єфремова // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 18. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка: ВПЦ «Київський університет», 2015. — С. 519—528.
  • Меленчук О. Т. Шевченко у зв'язках з діячами російської культури у наукових студіях С. Єфремова // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Філологічні науки. — Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2015. — № 1. — С. 141—148.
  • Меленчук О. Шевченкознавство перших десятиріч ХХ ст. : роль академіка С. Єфремова / Ольга Меленчук // У пошуках Істини. Збірник на пошану професора Володимира Антофійчука / [Ред. І. Набитович]. — Чернівці-Дрогобич: Посвіт, 2015. — С. 388—398.
  • Мукомела О. Палке слово публіциста і громадянина // Історичний календар. — 2004. — С. 188—193.
  • Наєнко М. Aavi facet clamat, або Про що «мовчав» Сергій Єфремов // Літературна Україна. — 1999. — 18 березня.
  • Наєнко М. Сергій Єфремов як історична і літературна постать // Літературна Україна. — 2001. — 8 листопада. — С. 4.
  • Оборонець українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Знаменні дати. Календар. — 2001. — С. 205—209.
  • Рубчак Б.. Літературна критика Сергія Єфремова // 125 років київської української акаднмічної традиції. Нью-Йорк: УВАН, 1993. С. 441—515.
  • Татусь М. Академік Сергій Єфремов про значення пісні у зміцненні духовних сил українського народу: (із записок народного вчителя М. Татуся, який після процесу СВУ перебував в ув'язненні разом із. С. Єфремовим) / Михайло Татусь // Нар. творчість та етнографія. — 2002. — № 5—6. — С. 89—95.
  • Ткач Л., Шепетюк І. Євангелійні мотиви у щоденниках Сергія Єфремова // Урок української. — 2002. — № 2. — С. 24–27.
  • Федьков О. М., Магась В. О. «Селянству — владу і землю!». Всеросійський селянський союз в Україні (1905—1907 рр.): моногр. — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2011. — 272 с.
  • Чехівський О. Шевченкова мудрість у «Щоденниках» Сергія Єфремова // Дивослово. — 2004. — № 7. — С. 12–14.
  • Шумило Н. На сторожі класичного та виваженого: [Політик, культурний діяч, письменник С. Єфремов] // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 53–60.
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Отечественная история: Энциклопедия в пяти томах. Т.2. — М. : БРЭ, 1996. — С. 162—163. (рос.)
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Политические партии России. Конец XIX-первая треть XX века: Энциклопедия. — М. : РОССПЭН, 1996. — С. 206. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. С. А. Ефремов в «фокусе зрения» постсоветской украинской гуманитаристики // Наука. Культура. Образование. Актуальные проблемы и перспективы развития: Сб. научных трудов. — Волгоград: Волгоградское научное издательство, 2010. — С. 53-60. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. Политические идеи С. А. Ефремова в контексте реализации «украинского проекта» (1905—1908 годы) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 188—208. (рос.)