Анджей Валіцький

Анджей Валіцький
пол. Andrzej Walicki
Народився15 травня 1930(1930-05-15)
Варшава, Польська Республіка
Помер20 серпня 2020(2020-08-20)[1] (90 років)
Варшава, Республіка Польща
Країна Республіка Польща
Діяльністьісторик, філософ
Галузьфілософія[2]
Alma materFaculty of Philosophy and Sociology, University of Warsawd і Варшавський університет (1953)[3]
Науковий ступіньпрофесор[d][3] (1972), доктор габілітований[3] (1 січня 1964) і докторський ступінь[3] (1 січня 1957)
Знання мовпольська[4][2]
ЗакладУніверситет Нотр-Дам
ЧленствоПольська академія наук[5]
Нагороди

Анджей Станіслав Валіцький (пол. Andrzej Stanisław Walicki, 15 травня 1930, Варшава — 20 серпня 2020, там само) — польський філософ та історик ідей, почесний професор Університету Нотр-Дам, син історика мистецтва Міхала Валіцького.

Біографія

[ред. | ред. код]

Спочатку навчався в Лодзькому університеті, будучи учнем, зокрема, Сергія Гессена і Тадеуша Котарбінського[6]. Диплом магістра захистив у 1953 р. у Варшавському Університеті. Отримав диплом в 1957, а дисертацію захистив у 1964 році в Інституті Філософії Польської Академії Наук (ПАН). Звання професора отримав у 1972 році[7].

У 50-ті роки працював у Варшавському Університеті. Потім працював в Інституті Філософії і Соціології ПАН — спочатку на посаді викладача, а потім доцента (з 1964), професор (з 1972). У 1981—1986 роках він був професором Австралійського Національного Університету в Канберрі. В 1986 році був прийнятий на роботу в Університет Нотр-Дам (США). З 1999 року — почесний професор цього університету. Як запрошений професор читав лекції і у Стенфордському Університеті (1976)[7].

Автор численних праць у галузі соціально-політичної філософії перекладених на багато мов[6], дослідник російської та польської національної філософії, історії марксизму і ліберальної думки. Його наукові інтереси включають, зокрема: тоталітаризм, комунізм, лібералізм, патріотизм, націоналізм, месіанізм та інтелект. Він був одним із представників (разом із з Л. Колаковським, Б. Бачко і Ю. Шацького) так званої «варшавської школи історії ідей».

У 2001 отримав звання доктора honoris causa Лодзького Університету[8]. У 2005 році, за видатні заслуги перед польською наукою був нагороджений президентом Олександром Кваснєвським Великим Хрестом Ордену Відродження Польщі[9].

Є членом Комітету Історичних Наук ПАН[10].

За публікацію. Росія, католицтво і польську справу був висунутий на здобуття Літературної Премії Nike 2003 (увійшов у фінальну «сімку»)[11].

Окремі публікації

[ред. | ред. код]
  • Osobowość a historia. Studia z dziejów literatury i myśli rosyjskiej, Warszawa 1959
  • W kręgu konserwatywnej utopii. Struktura i przemiany rosyjskiego słowianofilstwa, Warszawa 1964 (wyd. 2, Warszawa 2002)
  • Filozofia a mesjanizm. Studia z dziejów filozofii i myśli społeczno-religijnej romantyzmu polskiego, Warszawa 1970
  • Rosyjska filozofia i myśl społeczna. Od Oświecenia do marksizmu, Warszawa 1973 (publikacja ta została wznowiona i znacznie poszerzona: Zarys myśli rosyjskiej. Od Oświecenia do renesansu religijno-filozoficznego, Kraków 2005)
  • Między filozofią, religią i polityką. Studia o myśli polskiej epoki romantyzmu, Warszawa 1983
  • Polska, Rosja, marksizm. Studia z dziejów marksizmu i jego recepcji, Warszawa 1983
  • Spotkania z Miłoszem, Londyn 1985 (praca ta weszła w skład książki Zniewolony umysł po latach, Warszawa 1993)
  • Trzy patriotyzmy. Trzy tradycje polskiego patriotyzmu i ich znaczenie współczesne, Warszawa 1991 
  • Aleksander Hercen — kwestia polska i geneza pewnych stereotypów, 1991 
  • Filozofia prawa rosyjskiego liberalizmu, Warszawa 1995 (oryg. wyd. ang. 1987)

Перекладені українською

[ред. | ред. код]
  • В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов'янофільства / Пер. з польськ. В. Моренець. — К. : Основи, 1998.
  • Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії / пер. з польск. Д. Андрухів — К. : Всесвіт, 1999.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Visuotinė lietuvių enciklopedija
  2. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б в г Nauka Polska
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ http://czlonkowie.pan.pl/czlonkowie/sites/Biogram.html?id=3598
  6. ↑ а б Nota biograficzna na stronie Uniwersytetu Łódzkiego. uni.lodz.pl. Архів оригіналу за 13 березня 2004. Процитовано 8 лютого 2015.
  7. ↑ а б Анжей Валіцький на сайті Nauka Polska. nauka-polska.pl/. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 17 липня 2018.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 23 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ M.P. z 2006 r. Nr 2, poz. 21 [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.]M.P. z 2006 r. nr 2, poz. 21
  10. ↑ Członkowie Komitetu Nauk Historycznych PAN w kadencji 2015-2018. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 23 січня 2018.
  11. ↑ Nagroda Nike 2003. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 23 січня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]