Венелін Ганев

Венелін Ганев
Венелин Ганев
Венелін Ганев
Венелін Ганев
Регент Болгарії
9 вересня 1944 року — 15 вересня 1946 року
МонархСимеон II
ПопередникКирил, князь Преславський
Богдан Філов
Никола Михов
Наступникмонархію скасовано
Міністр юстиції Болгарії
7 травня — 6 жовтня 1919 року
МонархБорис III
Прем'єр-міністрТеодор Теодоров
ПопередникПетр Джидров
НаступникМарко Турлаков
Народився16 лютого 1880(1880-02-16)
Русе, Князівство Болгарія
Помер25 березня 1966(1966-03-25) (86 років)
Софія, Народна Республіка Болгарія
ПохованийЦентральний цвинтар Софіїd Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якдипломат, адвокат, політик, викладач університету
Місце роботиСофійський університет Святого Климента Охридського Редагувати інформацію у Вікіданих і Університет національного та світового господарства Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаБолгарія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЖеневський університет Редагувати інформацію у Вікіданих і Лейпцизький університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяRadical Democratic Partyd Редагувати інформацію у Вікіданих, Демократичний союз Редагувати інформацію у Вікіданих і Fatherland Frontd Редагувати інформацію у Вікіданих
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Венелін Йорданов Ганев (болг. Венелин Йорданов Ганев 16 лютого 1880(18800216), Русе — 25 березня 1966, Софія) — болгарський юрист і політичний діяч. Регент Болгарії (1944–1946), академік Болгарської академії наук.

Вивчав філософію і право в Лейпцигу (1897—1898) і Женеві (1898—1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901).

З 1908 року —ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з 1913 року — екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в 1918–1947 роках — ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У 1914–1915 і 1916–1918 роках — декан юридичного факультету Софійського університету.

З 7 травня по 6 жовтня 1919 року — міністр юстиції в уряді Теодора Теодорова. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в Парижі (його щоденник за період з 27 липня по 22 вересня 1919 року був опублікований в 2005 році). У 1920–1922 роках — посланник (повноважний міністр) у Франції. У 1908–1923 роках — член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в 1925 році, будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету Александра Цанкова і перейшов у опозицію до уряду. У 1923–1927 роках — депутат 21-их Народних Зборів. У 1926–1940 роках — займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії.

Під час Другої світової війни як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в Німеччину. Після перевороту 9 вересня 1944 року став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі Симеоні II (разом з Тодором Павловим і Цвятко Бобошевскім). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні 1945 звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом (18 вересня 1946). У 1947 році запропонував демократичний проєкт конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону.

Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в Дряново, в 1948 році позбавлений звання академіка. 30 березня 1990 року посмертно реабілітований, 27 березня 1991 року був поновлений в лавах Академії наук.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Шопен (1919)
  • Історичний розвиток торгового права (1921)
  • Курс загальної теорії права. Вступ. Методологія права (1921–1932, 1946)
  • Курс торгового права (1923)
  • Курс загальної теорії права. Правові явища. (1925)
  • Систематичний курс по неспроможності. Т. 1 (1926).
  • Підручник загальної теорії права. Т. 1-2 (1932–1938).
  • Економічна дійсність. Досвід соціологічного синтезу (1945)
  • Демократія (1946)
  • Закон соудный людьмъ. Юридично-історичне та юридично-аналітичне дослідження (1959)
  • Праці з загальної теорії права (1999)

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венелін Ганев