Гоц Мойше (Міхаіл) Рафаїлович

Михайло Рафаїлович Гоц
Мойше Рафаилович Гоц
Народився	1866(1866) Шяуляй, Ковенська губернія
Помер	26 серпня 1906(1906-08-26) Берлін
Поховання	Женева
Громадянство	Росія →  Швейцарія →  Франція →  Німеччина
Національність	Євреї
Діяльність	журналіст
Партія	Соціалісти-революціонери
Брати, сестри	Гоц Абрам Рафаїлович
Медіафайли у Вікісховищі

Михайло Рафаїлович Гоц (варіант імені: Мойше, 1866, Шауляй, Ковенська губернія —26 серпня, 1906, Берлін) — російський політичний діяч єврейського походження, революціонер, народоволець, один із засновників Партії есерів і куратор її Бойової організації; брат Абрама Рафаїловича Гоца.

Біографія

Михайло (Мойше Рафаїлович) Гоц народився в 1866 році в родині Рафаїла Абрамовича Гоца та Фрейди Вульфівни Висоцької в місті Шавлі (Шауляй) Шавельського повіту Ковенської губернії (Литва), нині місто Шяуляй - адміністративний центр Шяуляйського повіту Литовської Республіки^[1]. Онук відомого московського чайного підприємця Вульфа Янкелевича Висоцького^[ru].

Перепис населення Російської імперії (1897), лист з описом будинку у м. Кургані, де жила сім'я Гоц

Перепис населення Російської імперії (1897), лист з описом родини Гоц

Народоволець з 1884 року. В 1885 вступив на медичний факультет Московського університету, в 1886 перейшов на юридичний факультет університету^[1]. Організував народовольчу друкарню. За революційну діяльність у жовтні 1886 року заарештовано і навесні 1888 року заслано на 8 років під гласний нагляд поліції у Східно-Сибірське генерал-губернаторство. Дорогою до Середньоколимська взяв участь у якутських заворушеннях (Якутська трагедія^[ru]), був поранений і відправлений з іншими 20 поселенцями на безстрокову каторгу. Відбував покарання в Якутській та Вілюйській каторжних в'язницях, а з червня 1892 року в Акатуйській каторжній в'язниці та Гірському Зерентуї.

Михаіл Гоц

Вульф Висоцький, дід Михаіла Гоца, чайний магнат.

Абрам Рафаїлович Гоц (1882-1940)

Віра Гоц (Гассох), дружина Михаіла Гоца

У 1895 році каторга замінена посиланням на поселення в місто Курган Тобольської губернії. Живучи на засланні в Кургані, займався журнальною діяльністю, розміщуючи статті у місцевій газеті «Степовий край» та в журналах «Світ Божий» та «Русское богатство» під псевдонімом «М. Рафаїлов».

У 1898 році отримав дозвіл на повернення до європейської частини Росії. В 1899 оселився в місті Одесі Херсонської губернії, де завідував місцевим відділом чайної фірми «В.Высоцкий и К°».

	З двох юнаків, що зустрілися того разу в Москві на Страсному бульварі, один став найвизначнішим закордонним організатором партії соціалістів-революціонерів, співредактором її центрального органу «Революційна Росія», закордонним особливо уповноваженим її Бойової організації. Інший - став главою політичного розшуку і не тільки створив цілу школу добре вимуштрованих поліцейських шухляд, але і намагався оновити всю робочу політику самодержавства, зрощувавши її з завданнями царської охоронки і замаскувавши під модні кольори бісмарківського опікунсько-чиновницького, так званого. Один був Михайло Рафаїлович Гоц, інший — Сергій Васильович Зубатов. Про перше, коли він помер, найяскравіший із героїв відновленої терористичної боротьби Григорій Гершуні написав: «Він був живою совістю партії». Інший заслужив собі прізвисько «Макіавеллі охоронного відділення» та репутацію великого майстра щодо розбещення душ. В особі одного доля подарувала мені найкращого та найближчого товариша по роботі. Я був з ним нерозлучний протягом кількох років, аж до першої російської революції 1905 року. Він був мені другом і старшим братом — іншого імені я не підберу, хоча усвідомлюю, що й «брат» ще надто бліде й слабке слово для визначення відносин, що склалися між нами...
— Віктор Михайлович Чернов https://uk.wikipedia.org/wiki/Чернов_Віктор_Михайлович,+Чернов В.М. В партии социалистов-революционеров https://ru.m.wikisource.org/wiki/Гоц_Михаил_Рафаилович_(Чернов)

У 1900 році виїхав для лікування за кордон, де організував видання «Вісника російської революції» («Вѣстникъ русской революціи^[ru]»), який став з 2-го номера теоретичним органом Партії соціалістів-революціонерів. Один із організаторів Партії есерів, член закордонного ЦК, творець статуту «Бойової організації есерів». Підтримував газету «Революційна Росія» та журнал «Вісник російської революції».

З 1902 року жив у Женеві, Швейцарія. Квартира Гоца в Женеві стала штабом партії, в якій, за словами В. М. Чернова, Гоц був «диктатором». Фінансував терористичну діяльність партії. Департамент поліції Російської імперії вважав Гоца «найнебезпечнішою людиною» серед есерів^[1].

У березні 1903 року, на вимогу російського уряду, Гоц був заарештований у Неаполі, Королівство Італія, проте внаслідок організованої західноєвропейськими соціалістами кампанії на його захист італійська влада відмовила Росії у видачі Гоца. Незабаром його звільнили, і він повернувся до Женеви.Борис Савінков, який ставився до Михаіла Гоца як до наставника, згадував:

...Він, тяжко хворий, уже не вставав із ліжка. Лежачи в подушках і блищачи своїми чорними юнацькими очима, він із захопленням розпитував мене про всі подробиці справи Плеве. Було видно, що тільки хвороба заважає йому працювати в терорі: він мав задовольнятися роллю закордонного представника бойової організації… Офіційно роль Гоца в терорі, як я згадав вище, обмежувалася закордонним представництвом бойової організації. Насправді вона була набагато важливішою. Не кажучи вже про те, що і Гершуні і Азеф радилися з ним про підприємства, ми на роботі в Росії безперервно відчували його вплив. Азеф був практичним керівником терору, Гоц ― ідейним. Саме у його особі пов'язувалося справжнє бойової організації з її минулим. Гоц зумів зберегти бойові традиції минулого і передати їх нам у всій їхній недоторканності та повноті. Завдяки йому ім'я нам особисто невідомого Гершуні було для нас так само дороге, як згодом імена Каляєва і Сазонова. Для членів бойової організації, які знали Гоца за кордоном, він був не тільки товариш, він був друг і брат, який ніколи не відмовляв у допомозі та підтримці. Його значення для бойової організації важко врахувати: він не виїжджав до Росії і не працював пліч-о-пліч з нами. Але, мені здається, я не помилюся, якщо скажу, що згодом його смерть була для нас втратою не менш тяжкою, ніж смерть Каляєва

— ^[2]

Емблема партії соціалістів-революціонерів

Іван Каляєв знайшов у Гоці ідейного наставника^[3]. Саме Гоц підготував його до замаху на великого князя Сергія Олександровича, звинувачуючи останнього в насильницькому виселенні з Москви євреїв, що проживали там, в 1891 році^[4].

Михайло Гоц помер після операції пухлини спинного мозку 26 серпня 1906 року у місті Берліні Німецької імперії, нині місто – столиця Федеративної Республіки Німеччина. Похований 3 вересня 1906 року в місті Женева Республіки та кантону Женева Швейцарської Конфедерації.

Родина

М. Р. Гоц із дружиною в останні роки

• Батько — Шлема-Рафаїл Абрамович Гоц (1844-?) — З 20 грудня 1885 купець 1-ї гільдії, член правління Товариства чайної торгівлі «Висоцький В. і К °».
• Дід — Вульф Янкелевич Висоцький — купець 1-ї гільдії, засновник однієї з провідних чаєторговельних фірм у Росії «В. Висоцький і К°», єврейський філантроп та активіст палестинофільського руху «Ховевей Ціон» у Російській імперії.
• Мати — Фрейде Вульфівна Висоцька (1845-?) — дочка Вульфа Висоцького, засновника чаєторгової фірми «В. Висоцький і К °». З 1891 року вся родина постійно жила у Москві.
  • Сестра Розалія (Рейзе) Рафаїлівна Гоц (1880—?) — була одружена з статським радником, адвокатом Матвієм Володимировичем (Мордухом Вульфовичем) Поузнером (1869—1916), членом Ради та директором Російського торгово-промислового банку, членом правлінь Товариства», Донецько-Грушівського товариства кам'яновугільних та антрацитних копалень, товариства Сергінський-Уфалейських гірничих заводів. Його брат - журналіст і громадський діяч Соломон Володимирович Познер (1876-1946, батько письменника Володимира Познера); інший брат - Олександр Володимирович Познер (1875 - після 1941), засновник і співвласник товариства "Григорій Вейнберг та Олександр Познер, інженери" в Санкт-Петербурзі, дід телеведучого Володимира Познера і сходознавця Павла Познера. Сестра Віра Вульфівна Поузнер (1871-1952), була одружена з адвокатом і громадським діячем Л. М. Брамсоном.
  • Брат Абрам Рафаїлович Гоц — есер, член Бойової організації есерів.
  • У М. Р. Гоца були також сестри Соре (1873), Мере (1876), Бейле (1878), брат Маркус (1862, з 1885 працював м'ясником у Шауляї)^[5].
• Дружина — Віра Самойлівна Гассох (1863-1938), у шлюбі Гоц, народилася в Одесі, член партії «Народна Воля». У 1887 р. заслано адміністративним порядком у Колимськ, Якутська обл. У 1889 р. брала участь разом із товаришами в озброєному спротиві у Якутську 22 березня. Разом із Зотовим, Гаусманом, Коган-Бернштейном та ін. приговена до безстрокової каторги, вирок відбувала у Вілюйську, на Карі та у Гірському Зерентуї. У 1894 р. кат. замінено селищ. За маніфом повернулася до Росії. Емігрувала до Франції, де й проживала до смерті.

Примітки

1. Императорский Московский университет, 2010.
2. Савинков Б. В. Воспоминания террорриста : [арх. 4 липня 2020]. — М. : Политиздат, 1990. — 432 с. — ISBN 5-7020-0175-3.
3. Кошель П. А. История российского терроризма. — М. : Голос, 1995. — С. 305. — ISBN 5-7117-0111-8. Архівовано з джерела 2 жовтня 2016 Архивированная копия. Архів оригіналу за 2 жовтня 2016. Процитовано 6 жовтня 2016. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unfit (довідка)
4. Сионизм в России до Герцля. История сионистского движения. История сионизма. Архів оригіналу за 8 квітня 2016.
5. Ревизские сказки а 1890 год доступны на сайте еврейской генеалогии JewishGen.org.

Література

• Рыженко Г. Н. ГОЦ Михаил Рафаилович // Императорский Московский университет: 1755—1917: энциклопедический словарь / составители А. Ю. Андреев, Д. А. Цыганков. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. — С. 185. — 2000 прим. — ISBN 978-5-8243-1429-8.

Посилання

• Гоц, Михаил Рафаилович // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — 1908—1913. (рос. дореф.)(рос.)
• Михаил Гоц // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Perrie M.. The Socialist Revolutionaries on «Permanent Revolution» // Soviet Studies. — 1973. — Vol. 24, iss. 3 (24 November). — P. 411–413.
• В. М. Чернов. В партии социалистов-революционеров. Воспоминания о восьми лидерах. Спб, 2007