Григор'янц Сергій Іванович

Григор'янц Сергій Іванович
рос. Сергей Иванович Григорьянц
Ім'я при народженніСергій Іванович Григор'янц
Народився12 травня 1941(1941-05-12)
Київ, Українська РСР, СРСР
Помер14 березня 2023(2023-03-14) (81 рік)
Москва, Росія
ГромадянствоРосія
Діяльністьдисидент, колишній політв'язень, журналіст, літературознавець
Галузьжурналістика[1] і літературознавство[1]
Alma materМДУ
Знання мовросійська[1]
Нагородиміжнародна премія WAN «Золоте перо Волі»
Сайтgrigoryants.ru

Перша бесіда з Сергієм Івановичем Григор'янцем, записана А. В. Григораш для Фонду «Усна історія».
Друга бесіда з Сергієм Івановичем Григор'янцем, записана А. В. Григораш для Фонду «Усна історія».
Третя бесіда з Сергієм Івановичем Григор'янцем, записана Д. Б. Споровим та С. Г. Петровим для Фонду «Усна історія».
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Григор'янц.

Сергій Іванович Григор'янц (12 травня 1941, Київ, Українська РСР, СРСР — 14 березня 2023, Москва) — радянський дисидент, колишній політв'язень, журналіст і літературознавець, засновник і голова правозахисного фонду «Гласність». Він був ув'язнений на десять років у Чистопольській в'язниці як політв'язень за антирадянську діяльність,[2] з 1975 по 1980 рік, а потім ще на чотири роки, починаючи з 1983 року, за аналогічними звинуваченнями.[3]

Біографія

[ред. | ред. код]

Має вірменське походження.[4] Батько, Григор'янц Іван Аркадійович (Ованес Агабегович), юрист за фахом, пропав без вісті під час німецько-радянської війни. Сергій Григор'янц навчався у Київському політехнічному інституті, Ризькому училищі інженерів цивільної авіації та на факультеті журналістики МДУ.

Автор статей у Короткій літературній енциклопедії.

У 1975 році Сергія Григор'янца заарештовано КДБ та засуджено до п'яти років ув'язнення за антирадянську агітацію і пропаганду. Після звільнення у 1982—1983 роках поширював у самвидаві інформацію про порушення прав людини в СРСР. У 1983 році був знову заарештований і засуджений на сім років суворого режиму за свою правозахисну діяльність.

Після початку горбачовської перебудови був звільнений у 1987 році по амністії і відразу ж відновив правозахисну діяльність: приступив до видання журналу «Гласність», критикував комуністичну систему[5]. У травні 1989 року Григор'янц створив і очолив профспілку незалежних журналістів, до якої увійшли деякі журналісти, які представляли незалежний (самвидавський) друк у СРСР.

У травні 1988 року брав участь у створенні першої опозиційної партії у СРСР — Демократичного союзу, проте в самій партії не перебував.

У 1989 році Сергія Григор'янца нагородили міжнародною премією Всесвітньої газетної асоціації «Золоте перо Свободи[zh]».[6] У 1990-х роках систематично виступав з вимогою люстрацій, подавав до суду на КДБ, вимагав повернути вилучений у нього архів.

У січні 1995 року загинув син дисидента, 20-річний студент Тимофій Григор'янц - його збила машина. Колеги правозахисника вважають, що це було помстою органів держбезпеки за непримиренну критику Сергієм Григор'янцем військових дій Москви у Чечні.

Сергій Григор'янц перебував у різкій опозиції до політики Володимира Путіна, зокрема, він висловлював протести проти утисків у Росії демократичних свобод і критикував владу за війну у Чечні. На думку Григор'янца, росіян як народ практично у всьому світі вважають лиходіями: «Навіть сховавши у Москві Дениса Пушиліна, що „пішов у відставку“, з усім морем брехні, адресованим виключно нам з вами, Путін вже нічого виправити не може — практично весь світ вважає росіян лиходіями, лиходіями, як народ, як країну, з якою ні в кого не може бути нічого спільного.»[7]

Помер 14 березня 2023 року у Москві[8].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • В преддверии судьбы: Сопротивление интеллигенции. СПб., Издательство Ивана Лимбаха, 2018.
  • Тюремные записки. СПб., Издательство Ивана Лимбаха, 2018.
  • «Гласность» и свобода. СПб., Издательство Ивана Лимбаха, 2020.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Ecquid Novi. Wikipedia (англ.). 29 квітня 2023. Процитовано 3 травня 2023.
  3. ↑ Sergei Grigoryants: self-appointed guardian of glasnost - UPI Archives. UPI (англ.). Процитовано 3 травня 2023.
  4. ↑ ГРИГОРЬЯНЦ Сергей Иванович — Labirinth. Архів оригіналу за 7 лютого 2020. Процитовано 31 січня 2021.
  5. ↑ Волчек, Д. (19 листопада 2012). Фра Беато Анжелико из диссидентской квартиры. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 25 січня 2015.
  6. ↑ About the Golden Pen of Freedom. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 31 січня 2021.
  7. ↑ Путин уже ничего исправить не может — практически весь мир считает русских злодеями, злодеями, как народ. web.archive.org. 28 липня 2016. Архів оригіналу за 28 липня 2016. Процитовано 3 травня 2023.
  8. ↑ Умер советский диссидент, журналист, правозащитник Сергей Григорьянц. Радіо Свобода (російська служба). 14 березня 2023. Архів оригіналу за 17 березня 2023. Процитовано 14 жовтня 2023. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]