Зазроєв Андрій Іванович

Ф
Андрій Зазроєв
Андрій Зазроєв
Андрій Зазроєв
Особисті дані
Повне ім'я Андрій Іванович Зазроєв
Народження 21 жовтня 1925(1925-10-21)
  СРСР м. Тбілісі, СРСР
Смерть 16 березня 1987(1987-03-16) (61 рік)
  Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Зріст 174 см
Громадянство  СРСР
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1946–1947 СРСР Крила Рад (Молотов)  ? (?)
1947 СРСР Динамо (Сухумі) 20+? (9+?)
1948–1951 СРСР Динамо (Тбілісі) 66 (31)
1952–1955 СРСР Динамо (Київ) 73 (28)
1956–1957 СРСР Динамо (Тбілісі) 17 (5)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1964—1966 СРСР Енергетик (Душанбе)
1968—1970 СРСР Спартак (Орджонікідзе)
1971—1972 СРСР Діла (Горі)
1972 СРСР Спартак (Орджонікідзе)
1980—1981 СРСР Спартак (Орджонікідзе)
Звання, нагороди
Нагороди
заслужений тренер Росії заслужений майстер спорту СРСР заслужений тренер РРСФР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Андрі́й Іва́нович Зазро́єв (справжнє прізвище — Зазрошвілі, нар. 21 жовтня 1925, м. Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР — пом. 16 березня 1987[1]) — колишній радянський футболіст, що виступав на позиції нападника. Найбільш відомий завдяки виступам у складі київського «Динамо». Після завершення кар'єри футболіста розпочав трудову діяльність тренера. Заслужений майстер спорту (1955). Заслужений тренер РРФСР (1969).

Кар'єра футболіста

[ред. | ред. код]

Андрій Зазрошвілі (надалі відомий всім як Зазроєв) народився у Тбілісі. Там же з юних років почав займатися футболом. Грав у юнацькій команді Грузинської РСР. Першою командою майстрів для молодого нападника стали «Крила Рад» з міста Молотов, де він опинився одразу після війни. Потім певний час Зазроєв перебував у таборі сухумського «Динамо», поки врешті-решт не опинився у «Динамо» іншому — тбіліському.

З новою командою Зазроєв досяг значних успіхів — у його колекції нагород з'явилися бронзові та срібні медалі чемпіонату СРСР. Та й сам форвард демонстрував впевнену та результативну гру. Проте, як і кожен осетин, Андрій був сповнений гіпертрофованим почуттям власної гідності та справедливості. Про таких кажуть: заводиться з півоберта. Зазроєв у чомусь не зійшовся з керівництвом клубу та вирішив залишити команду з Тбілісі.

За відсутності гідних пропозицій футболіст вирішив повернутися до команди з міста Молотов, поїхавши разом з клубом на збори до Одеси. Поряд з ними проводило тренування київське «Динамо», тренери якого запропонували Зазроєву приєднатися до їх команди. Андрій погодився та досить швидко став справжнім лідером київського клубу як на полі, так і у побуті. У нього одразу склалися чудові стосунки з новими партнерами, серед яких він мав беззаперечний авторитет. Тож не дивно, що на початку сезону Зазроєва було обрано капітаном команди. Він був не лише заводієм на футбольному полі, а й душею будь-якої компанії — Андрій доволі непогано співав та грав на фортепіано, тож під його початком футболісти та їх дружини доволі часто збиралися на колективні «співочі вечори». Без усіляких наказів керівництва, самовільно, Зазроєв вступив до Київського університету на історичний факультет, що постійно ставив у приклад іншим гравцям тренер клубу Олег Ошенков.

У сезоні 1952 року кияни завоювали «срібло» чемпіонату, а сам Андрій став найкращим бомбардиром турніру, забивши 11 голів у 12 матчах. Зрештою, 1954 року кияни створили неможливе — вперше в історії клубу їм підкорився один з двох головних футбольних трофеїв Радянського Союзу. 20 жовтня 1954 року динамівська команда, яку Андрій Зазроєв вивів на поле з капітанською пов'язкою, у фіналі Кубка СРСР переграла єреванський «Спартак» з рахунком 2:1. Після цього успіху капітана киян було викликано до другої збірної СРСР, де він також став справжнім лідером та приміряв капітанську пов'язку. Наступного року Зазроєв отримав почесне звання Заслуженого майстра спорту, однак разом з тим вирішив залишити київський клуб та повернутися до рідного Тбілісі.

У «Динамо» (Тбілісі) Андрій Зазроєв відіграв ще два роки, проте ніяких особливих успіхів з командою так і не досяг, та й сам вже не демонстрував такої яскравої гри, як у Києві. По завершенню сезону 1957 року Зазроєв вирішив завершити активні виступи.

Тренерська кар'єра

[ред. | ред. код]

Зазроєв відомий на теренах СРСР не лише як гравець, а й як тренер. Одразу після закінчення кар'єри почав працювати з дітьми, і навіть не в спеціалізованих секціях, а у звичайній школі № 35 міста Тбілісі. Проте не такою вже й звичайною була ця школа — з її стін вийшли такі відомі футболісти як Михайло Месхі та Давид Кіпіані. Потім Андрій Іванович почав тренувати юних тбіліських динамівців.

Проте найбільшого успіху Зазроєв досяг все ж з дорослими командами. Розпочав тренерську кар'єру у командах майстрів Андрій Іванович, очоливши «Енергетик» з Душанбе. Під час роботи у клубі він закінчив технологічний факультет Ленінабадського державного університету.

З 1967 року Зазроєв протягом 5 сезонів очолював «Спартак» з Орджонікідзе. У сезоні 1969 року вперше в історії команда зайняла перше місце у II групі класу «А» та вийшла до вищої ліги радянського чемпіонату. Завдяки цьому Андрій Іванович отримав звання «Заслуженого тренера РРФСР».

По завершенню роботи у Орджонікідзе Зазроєв очолив грузинську команду «Діла», проте згодом знову повернувся на нетривалий період до клубу, з яким досяг найбільших успіхів як тренер. Було й третє повернення до «Спартака» на початку 80-х. Після цього Андрій Зазроєв не очолював більше жоден клуб.

Досягнення

[ред. | ред. код]
Командні трофеї

СРСР Динамо (Тбілісі)

СРСР Динамо (Київ)

Тренерські здобутки

СРСР Спартак (Орджонікідзе)

Особисті досягнення

Сім'я

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ За іншими джерелами, наприклад [1] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.], дата смерті 10 вересня 1986

Посилання

[ред. | ред. код]