Кулик Іван Юліанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кулик.
Кулик Іван Юліанович
Іван Кулик у 1928 році
Ім'я при народженніКулик Ізраїль Юделевич
ПсевдонімР. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато
Народився14 (26) січня 1897(1897-01-26)
Шпола, тепер Черкаської області
Помер10 жовтня 1937(1937-10-10) (40 років)
Київ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоРосійська імперія, УНР, СРСР
Національністьукраїнський єврей
Діяльністьпоет, прозаїк, перекладач
Мова творівукраїнська, російська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяРосійська соціал-демократична робітнича партія Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
CMNS: Кулик Іван Юліанович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Іва́н Юліа́нович Кули́к (за паспортом — Ізраїль Юделевич Кулик; 14 (26) січня 1897(18970126), м. Шпола, тепер Черкаської області, Україна — розстріляний 10 жовтня 1937, Київ, УРСР) — український письменник, поет, прозаїк, перекладач, партійний і громадський діяч єврейського походження. Літературні псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко, Ральф К. Ролінато. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — січні 1934 року. Член ЦК КП(б)У в січні 1934 — серпні 1937 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині вчителя. Закінчив 4-класне училище в Умані, куди переїхали батьки[1].

Перший вірш російською мовою надруковано 1911 в уманській газеті «Провинциальный голос».

Іван Кулик виступає на ХІІІ з'їзді Рад УСРР (Київ, січень 1935)

1911 року вступив до художнього училища в Одесі, але 1914 разом із родиною виїхав до США. Працював на фабриках і шахтах Пенсільванії, друкував вірші російською мовою в соціал-демократичній газеті «Новый мир». 1914 вступив до РСДРП(б).

Навесні 1917-го через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну. У Києві став членом ревкому. У грудні 1917 обрано членом ЦВК Рад і першого Радянського уряду України (очолив Народний секретаріат закордонних справ). Улітку 1918 разом з Віталієм Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва.

Від травня 1921 до травня 1922 — секретар повіткому КП(б)У в Кам'янці-Подільському. Тут редагував газету «Червона правда», одночасно викладав історію в інституті народної освіти. Для «Сторінки молоді» в газеті «Червона правда» написав вірш «Зелене серце» (1921).

У 1924–1926 роках — консул СРСР у Канаді. З листопада 1926 року — заступник уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Раді народних комісарів Української СРР.

Від 15 вересня 1930 до червня 1932 — секретар райкому КП(б)У в Кам'янці-Подільському.

Був одним із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, а після літературно-художньої реорганізації у 1934 очолив Спілку радянських письменників України. Від 1935 він ще й одночасно керував Держполітвидавом України, редагує «Літературну газету» та журнал «Радянська література».

Був одружений з українською письменницею Люціаною Карлівною Піонтек (1899–1937), німкенею за походженням. Мешкав в будинку Слово у Харкові, після переїзду в Київ — у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

Арешт та загибель

[ред. | ред. код]

На день арешту, 27 липня 1937 року, Іван Кулик — член ЦК КП(б)У і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він «дав» начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки Стирне і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки Перцову такі зізнання: «…Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость Котко і Яловий запропонували мені — єврею — вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль „рятувальника“ українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації…»

І далі: «…Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію — на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм — насамперед Остапові Вишні — фактичне керівництво оргкомітетом…»

В обвинувальному висновку відзначалося й таке: «…із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великої Британії представники „Інтелідженс сервіс“ в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР». Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 року «…осуджений за першою категорією… Вирок виконано 10 жовтня 1937 р».

Трохи раніше — 25 вересня 1937 року — було розстріляно його дружину Люціану Піонтек.

12 жовтня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника було заарештовано і розстріляно безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: «Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити».

Івана Кулика реабілітовано посмертно.

Творчість

[ред. | ред. код]
Іван Кулик. Про брук і молоток: поема для дітей (1931)

Першу збірку віршів «Мої коломийки» (1921) присвячено подіям громадянської війни в Україні. В наступній збірці «Зелене серце» (1923) оспівав перші успіхи соціалістичного будівництва, народження індустріальної України, «братнє єднання народів». Цій же темі присвячено поеми «Одужання» (1923) і «Ніагара» (1925), збірка віршів «В оточенні» (1927). У поемі «Чорна епопея» (1929) відтворив жахливі картини поневіряння негрів у Америці, злочини колонізаторів.

Останні твори почасти увійшли до книги «Шістнадцять морців» (Харків; Київ, 1934) та збірки «Змужніла молодість»(Одеса — Київ, 1935), а частково вийшли періодичним друком. Серед них можна виділити хвальну оду «Пісня про Щорсову славу» на честь 10-річчя Радянської України. Мріяв про велику поему «Кам'янець», але встиг лише опублікувати уривки «Зі вступу».

Кулик — автор прозових творів «Пригоди Василя Роленка» (1929), «Чотирнадцята люлька» (1932), «Записки консула» (1934). У перекладах Кулика вийшла «Антологія американської поезії» (1928), а також твори Миколи Тихонова, Едуарда Багрицького, Ніколоза Бараташвілі, Акопа Акопяна та ін.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Про письменника знято фільм «Іван Кулик» (1972, веде М. Костогриз).

Публікації творів

[ред. | ред. код]
  • Поетична збірка «Мої коломийки». — Харків, 1921.
  • Огляд революції на Україні. — Част. 1. — Харків, 1921.
  • Поетична збірка «Зелене серце». — Харків, 1923.
  • Поетична збірка «Одужання». — Харків, 1923.
  • Одужання (Поема). «Червоний шлях» №1. — Харків, 1923.
  • Одужання (Поема щоденник). «Червоний шлях». — Харків, 1923
  • Нариси історії Комуністичної Партії (більшовиків) України. — Част. 1. — Харків, 1923 (у співавторстві з Матвієм Яворським).
  • Прерії (Поема), 1927
  • Поетична збірка «В оточенні». — Київ, 1927.
  • Поетична збірка «Ніагара». — Київ, 1929.
  • Поема «Чорна епопея». — Харків, 1929; друге вид. — Харків, 1934.
  • Повість «Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів». — Харків, 1929; друге вид. — Харків; Одеса, 1932.
  • Чиказька трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня. — Харків, 1929.
  • Поетична збірка «Шість поем». — Харків, 1930.
  • Поема «Карачай. Гірський примітив». — Харків, 1931.
  • Віршоване оповідання для дітей «Про брук і молоток». — Харків, 1931.
  • Поетична збірка «Ганька на трибуні. Цикл літагіток». — Харків, 1932.
  • Збірка новел «Чотирнадцята люлька». — Харків, 1932; третє вид. — Харків, 1934.
  • Роман «Записки консула» (кн. 1 — Харків; Київ, 1932; кн. 2 — Харків, 1934.
  • Поема «Шістнадцять морців». — Харків; Київ, 1934.
  • Поетична збірка «Змужніла молодість». — Київ; Одеса, 1935.
  • Твори. — Т. 1. — Харків, 1932.
  • Записки консула. — К., 1958.
  • Стихотворения. Баллады. Поэмы / Перевод с украинского. — М., 1959.
  • Вірші та поеми: Вибране. — К.: Радянський письменник, 1962. — 326 с.
  • Записки консула / Перевод с украинского. — М., 1964.
  • Поезії. — К., 1967.
  • Антологія української поезії. — Т. 4. — К., 1985. — С. 137–145.
  • Не ридай мене, мати; Пісня 45-го Кам'янецького гарматного полку. На могилі. Рання осінь на Дніпрі. Із старих зшитків // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7.
  • Кулик І. Про брук і молоток / І. Кулик ; мал. Хотінка та Перешкольніка. — Київ : Молодий більшовик, 1931?. — 16 с. : іл.

Переклади

[ред. | ред. код]
  • Антологія американської поезії. 1855—1925. — Харків, 1928.
  • Поема Бруно Ясенського «Слово про Якуба Шелю». — Харків, 1930.
  • Роман П. Дж. Вудгауза «Поет-журналіст». — Харків, 1928.
  • Роман Джима Тюлі «Жебраки життя. Автобіографія босяка». — Харків, 1928.
  • Роман Аніти Люс «Джентльмени воліють білявих». — Харків, 1930.
  • Збірка поезій Майка Ґолда «120 000 000». — Харків, 1931.
  • Збірка поезій Карла Сендберґа «Дим і криця». — Харків, 1931.
  • Ніколоза Бараташвілі. «Поезії». — Харків, 1936.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 494.
  • Крижанівський С. А. Кулик Іван Юліанович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 566.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 2. — С. 527.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1230.
  • Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с. — С. 237.
  • Письменники Хмельниччини: Бібліографічний покажчик. — Хмельницький, 1989. — С. 71–72.
  • Сорока М. Іван Кулик // …З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 291–292.
  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 256–257.
  • Мацько Віталій. // Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 40.
  • Первомайський Л. Поезія Івана Кулика // Кулик І. Поезії. — К., 1967. — С  5–20.
  • Бейдер Ю. Секретар повіткому // Вітчизна. — 1967. — № 12. — С. 108–112.
  • Бейдер Ю. Меморіальний музей І. Ю. Кулика в Кам'янці-Подільському // Радянське літературознавство. — 1969. — № 10. — С. 95–96.
  • Бейдер Ю. Поділля в творчості І. Ю. Кулика // Матеріали ІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. — Львів, 1970. — С. 157–161.
  • Поет революції: Спогади про Івана Кулика. — К., 1971. — 246 с.
  • Петляк Ф. І. Ю. Кулик в педінституті: Сторінки історії // Прапор Жовтня. — 1970. — 21 лип. — С. 4.
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.
  • Собчук В. В революцію — революціонером: На екрані Іван Кулик // Прапор Жовтня. — 1972. — 10 листоп. — С. 4.
  • Фоміних Г. Життя, насичене енергією: Івану Кулику — 90 років // Прапор Жовтня. — 1987. — 24 січ. — С. 4.
  • Жулинський Микола. Комсомолець із зеленим серцем // Літературна Україна. — 1987. — 5 листоп. — С. 7.
  • Комсомолець із зеленим серцем // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 25 січ. — С. 6.
  • Поет пролетарського інтернаціоналізму: Ескіз портрета // Левада О. Письменник і доба. — К., 1976. — С. 257–268.
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
  1. ↑ Автобіографії, 2015, с. 257.